Ця країна для нас — як далекий знайомець, з яким давно не бачився. Колись сирійських студентів було багато в Україні.

А сьогодні ми в Сирії — гості.

Дамаск — місто контрастів

Дивовижне місто! Про нього сказано: «Якщо Аллах хоче нагородити людину, він дарує їй подорож у Дамаск». З вікна нашого номера в готелі «Шам» видно гору Касьюн. Як розповів наш гід Аммар, на її вершині плакала праматір Єва, коли довідалася про перше в історії убивство: Каїн убив тут свого брата Авеля. На схилі гори й донині є печера, її арабська назва «печера першої крові».

Дамаску, за одними переказами, майже сім тисяч років, за іншими — він іще старіший. Це місто більш як 15 разів згадується у Біблії!

Розташована на стику Європи, Азії та Африки, у центрі перетину караванних шляхів, Сирія здавна була привабливою. А Дамаск незабаром став столицею сирійського царства, куди входив і Ізраїль. Цією землею володіли ассирійці, монголи і перси, Рим і Візантія, намагалися скорити хрестоносці. 400 років тут хазяйнували турки, потім французи. І лише в 1946 році країна стала незалежною.

Сьогодні в Дамаску старовина сусідить зі стилем «хай-тек», але не зачепленої урбанізацією старовини залишилося чимало. Щоб відчути атмосферу справжнього Сходу, гості міста йдуть до старої фортеці, мечеті Омейядів, до Прямої вулиці, котра згадується в Біблії, ринку Хамідія, у лабіринти вузьких торгових вуличок.

У словах усіх, з ким ми тут говорили, прозирають два головних почуття: гордість громадян вільної держави і прагнення зберегти в країні мир. Тут, поблизу від Іраку, Лівану, Палестини це почуття дуже зрозуміле.

І ще одне зрозуміле нам почуття озвучив міністр інформації країни доктор Біляль: жаль з приводу того, що про Сирію в нас знають мало. Після розпаду СРСР зв’язки України і Сирії помітно послабшали. Він каже: «Наші ЗМІ не такі впливові, щоб їхню інформацію брали і поширювали інші країни. Але ми відкриті для світу, у нас є чим похвалитися і поділитися».

Волевиявлення по-сирійськи

Українські гості — це троє народних депутатів: Ярослав Сухий з нинішнього парламентського скликання, Олена Мазур і Олександр Чародєєв — з минулих, і п’ятеро журналістів. Рівень прийому був високий: ми бачилися з керівниками парламенту й уряду.

Глава Народної ради Сирійської Арабської Республіки Махмуд аль-Абраш на засіданні парламенту оголосив, що в залі — українська делегація, і сирійські народні обранці вітали нас оплесками і усмішками.

Обранці насправді «народні», адже народ голосує за персоналії, а не за партійні списки. У Народну раду обирають 250 депутатів раз на чотири роки.

У парламенті є старійшина — депутат, якого обирали вже більш як 10 разів поспіль, у нього 15 дітей (від кількох законних дружин) і кілька десятків онуків. У цьому і причина «електоральної популярності», пояснили нам його колеги: такої кількості родичів, разом із сусідами і друзями, цілком достатньо, щоб обирати його в кожне нове скликання.

Сирійський парламент спростовує банальне уявлення про статус жінки Сходу. Тут (у відсотках) жінок серед депутатів більше, ніж в українському. У нас — 8 відсотків, у них — 12. Хоча сирійська Рада менша майже вполовину.

Голосують депутати в залі засідань руками. А рахують голоси спеціальні уповноважені.

Деякі депутати вільно розмовляють російською мовою. От воно — відлуння студентської юності! Хашум Абдель Басет закінчив Одеський технологічний інститут. Він просив передати привіти одеським знайомим. А доктор Нассериддин Хайраллах, голова групи парламентських зв’язків з Україною, розмовляє російською так легко, немов то його рідна мова. Утім, у нього дружина — росіянка. Вона не образилася, що він присвятив нам майже весь «неофіційний» час.

Експортний кошик

Прем’єр-міністр Сирії Мухаммед Наджі аль-Отрі також приділив українським гостям максимум часу й уваги.

Його слова про прагнення Сирії відновити торгово-економічні зв’язки з Україною — не «дипломатія», а щирий інтерес. Цього, наголосив він, хоче і Президент країни Башар аль-Асад. У 2005 році Сирія експортувала в Україну товарів на 20 мільйонів доларів, а в нас закуповувала на 400 мільйонів. І це співвідношення вони хотіли б трохи вирівняти.

Глава уряду зазначив, що наша продукція їх задовольняє, а в деяких напрямках (важкої промисловості, морського транспорту, авіадвигунів, електротоварів) вони готові розширювати співробітництво. Передбачають найближчим часом укласти договори про науковий обмін. І свою присутність на українському ринку Сирія хотіла б бачити ширшою й різнобічнішою.

Основа сирійської економіки — сільське господарство. Сирійську пшеницю купує увесь арабський світ — її виробляють у 2,5 разу більше, ніж споживає країна. Щороку експортують більш мільйона тонн різних фруктів, але в Україну — дуже мало. Тримають високу марку натуральні сирійські тканини. Але чи багато ми бачимо в магазинах сирійського шовку, шифону, крепдешину? Маслинову олію в Сирії називають прийдешньою нафтою — 85 мільйонів маслинових дерев дають гарні врожаї.

До речі, от чому в сирійців можна повчитися — як на кам’янистих і глинистих ґрунтах одержувати такі врожаї.

Місто безмовності

Дивно уявити собі, що в країні, де родючі землі на вагу золота, є територія, що стоїть облогом. Це — Голанські висоти.

У червні 1967 року під час Шестиденної війни Ізраїль захопив ці висоти в Сирії. А це не просто кілька пагорбів, а 1200 кв. км найродючіших земель.

Найбільш промовистий символ тут — Кунейтра. Це місто-фантом, де люди не живуть. У 1974 році від 60-тисячного міста залишилися руїни. Мешканців виселяли, а будинки трощили бульдозерами, підривали. Ми проїжджали цілі вулиці і квартали руїн. Моторошне видовище. За шлагбаумом — нейтральна зона. А далі —щит із написом «Ласкаво просимо до Ізраїлю»...

«Врятуй і збережи»

У невеличке містечко Маалюля ми потрапили вже після Кунейтри. Ця дивовижна місцина здатна загоювати сердечні рані.

За поворотом гірської дороги раптом відкрився висічений високо на скелі білий хрест. І ще — з другого боку скелі. І ще... А потім у мальовничій ущелині з’явилося гірське селище Маалюля.

Місцеві жителі тут і досі розмовляють західно-арамейською говіркою — мовою Ісуса Христа.

Саме по-арамейськи прочитала нам молода служителька монастиря святих Сергія і Бахуса, якому більш як 1700 років, молитву «Отче наш». Ця мова заворожує, немов древня музика. Запам’ятався і древній монастир святої Такли (Теклі), якій поклоняються люди усіх вір. Як цей монастир, уся Сирія — точка дотикання всіх релігій. І дуже хочеться вірити, що сирійці дочекаються миру під тінистими оливами.

На знімку: тимчасовий повірений Сирійської Арабської Республіки в Україні Сулейман Абудіяб.

Редакція висловлює подяку Тимчасовому повіреному Сирійської Арабської Республіки в Україні Сулейману Абудіябу за сприяння в організації поїздки.