Фразу, винесену в заголовок, я почув від Івана Миколайовича Стаценка — професора кафедри Севастопольського національного університету яденої енергії і промисловості (СНУЯЕіП), заступника голови комісії з енергозбереження при Севастопольській міськдержадміністрації.

Дев’яносто відсотків і стільки гривень

— Два уточнення, — продовжив свою розповідь професор. — Перше: наша кафедра називається «Енергозбереження і нетрадиційні джерела енергії». Друге: Сонце — природний термоядерний реактор велетенських масштабів. От за використання цього джерела термоядерної енергії я і виступаю.

Мій колега, професор нашої кафедри, живе в приміському селищі. Родина широко використовує в побуті електроенергію, у тому числі і для нагрівання води в бойлері. І витрачала на це до 90 гривень на місяць. Геліоустановка типу «сонячний бак», змонтована на літній душовій з моєю допомогою, дала можливість користуватися всій родині гарячою водою щодня в тих же обсязі і режимі, що і колись, але платити за електроенергію... 6 гривень. Масштаб, скажете, дачний? А я відповім, що досить наочний: у Севастополі тисячі родин живуть у приватних будинках без централізованого постачання теплою водою. Плюс дачники. Плюс приїжджі влітку на відпочинок із всієї України, ближнього і далекого зарубіжжя.

За підрахунками нашої комісії, Севастополь за рахунок наявних у нього нетрадиційних джерел енергії (сонячне світло, вітер, енергія моря тощо) міг би покривати свої розумні потреби в енергії влітку на 90 відсотків. А нетрадиційні джерела — це ще й в основному поновлювані. Тобто практично невичерпні, екологічно чисті.

Не лийте воду! Особливо з газом

Севастополь через те, що знаходиться в кінцевій точці газової магістралі, вже багато років, особливо взимку, потерпає від дефіциту блакитного палива — тиск у трубі при зниженні температури падає, та й по дорозі споживачі забирають газ. І котельні, що обслуговують «спальні» райони, зупиняються: апаратура спрацьовує автоматично, якщо невідповідні параметри... Населення мерзне.

— Приблизно п’яту частину споживаного севастопольськими котельнями річного обсягу газу, — каже І. Стаценко, — використовують у літні місяці, коли опалювати квартири не треба. А гарячої води треба багато: населення міста за рахунок приїжджих збільшується. Неважко здогадатися, що приблизно 20 відсотків річного ліміту газу місто, образно кажучи, зливає в каналізацію. А в Севастополі 250—300 днів року — сонячні. Влітку в Криму 100 відсотків гарячої води можна одержувати за рахунок сонячної енергії. У Миколаївці в пансіонаті ми змонтували геліоводонагрівну установку добовою продуктивністю п’ять кубометрів гарячої води, в Алушті — тридцять кубів. Термін окупності — три роки.

До слова: і в Миколаївці, і в Алушті пансіонати приватні. Тут саме час згадати вчення Маркса про прибутки, заради яких капіталіст на щось там здатен... Те, що робиться в Севастополі по геліоустановках — і виробництво, і експлуатація, — крапля в морі. За мінімальними європейськими нормами Крим має експлуатувати 300—500 тисяч квадратних метрів геліосистем. А встановлено не більш як 20 тисяч, та й з тих значна частина не працює: немає фахівців для грамотного обслуговування.

Указ — не наказ. І вся відповідь...

У 1999 році вийшов Указ Президента, що пропонує держустановам розробити і впровадити заходи, які дають можливість за кілька років домогтися 25-відсоткової економії спожитого газу. (Як тут не згадати про 20 відсотків севастопольського «літнього» газоспоживання?!). Іван Миколайович, що працював тоді у Дніпропетровську, на одній з котелень у студмістечку запропонував значно зменшити витрату блакитного палива. Для впровадження заходів з економії потрібно було вісім тисяч гривень. У бухгалтерії відповіли: «Указ — це ще не наказ. Не маємо права». Керівник іншого вузу зацікавився розробками Стаценка і використовував їх у котельні «свого» гуртожитку. Ректор-новатор заощадив для свого вузу 30 тисяч бюджетних гривень і... заробив адміністративне покарання «за нецільове використання бюджетних грошей».

— Коли я познайомився з прийнятою Севастопольською міськрадою в 2000 році комплексною програмою енергозаощадження, — ділиться враженнями І. Стаценко, мало не зааплодував: документ складено було грамотно, дохідливо. Але за п’ять років місто не знайшло коштів.

З колегами вирішили продемонструвати на практиці ефективність енергоощадних технологій. З програми вибрали один з найвитратніших пунктів: гаряче водопостачання чотирьох міських дитячих установ. Програму назвали «Сонячне тепло — дітям!»

У 2004 році пропозиції направили через профільну комісію для виділення фінансування з міського бюджету. У 2005-му грошей не дали. У 2006-му теж. У бюджеті нинішнього року рядок є. Від виконання цієї програми ми вже не відступимо. Знаходимо шляхи альтернативного фінансування.

«Твердопаливні» причинно-наслідкові зв’язки

Крім очевидного і такого, що вимірюється грішми, кубометрами, гігакалоріями та мегаватами ефекту від впровадження енергоощадних технологій і використання альтернативних джерел енергії, є ще й інші плюси. Перший: екологічний. Геліоустановки і вітряні двигуни навколишнє природне середовище не забруднюють. Далі: соціальний і пов’язаний з ним економічний — виготовлення й експлуатація цих установок розв’язують проблему зайнятості населення у високоінтелектуальній сфері виробництва і розвивають вітчизняний бізнес. Що, у свою чергу, наслідком має збільшення «бази оподаткування» і розширення можливостей виділення грошей на впровадження енергоощадних технологій...

— На практиці трохи не так, — професор темою володіє у всіх аспектах. — Довелося бачити папір з центральних органів влади, в якому пропонують «на місцях» з метою економії газу й інших традиційних енергоносіїв ширше використовувати місцеві ресурси твердого палива. Що вважати «місцевими ресурсами твердого палива» у Севастополі? Кримський ліс?

Хоча раціональне зерно в тому папері все-таки бачу: тільки в одному Севастопольському тролейбусному управлінні щорічно необхідно утилізувати сотні коліс. За кожне під час здавання в утиль треба заплатити 50 гривень. Є технології переробки непридатних шин на рідке і газоподібне паливо. На впровадження цього потрібні не тільки гроші, а й професійно підготовлені люди.

Є й інші причини тому, що й в Севастополі, і в Україні загалом питаннями над енергозаощадження не працюють активно й масштабно. Про 20 відсотків «літнього» газу ми вже говорили. Якщо його заощадити або чимось замінити, то такого само відсотка грошей недорахуються організації, що торгують газом і постачають його. А там працюють люди, одержують зарплату, годують родини, планують навчання і літній відпочинок дітей.

Навіть у масштабах Севастополя і сума, і кількість працівників будуть значні. А в масштабах Криму, України? Приблизно таку картину можна намалювати й у вуглевидобувній галузі, і в сфері нафтопереробки і торгівлі нафтопродуктами. І в уряді, і у Верховній Раді є люди, що представляють інтереси різних сфер і різних галузей. І ті, хто захищає їх. Мимоволі пригадується крилатий вислів, сказаний з іншого приводу, але «в тему»: «Військова справа занадто серйозна, щоб її віддавати на відкуп військовим». А енергетика, як головний аспект теперішньої геополітики, анітрохи не простіша за військову справу.

Севастополь.