До редакції прийшов моторошний лист від дванадцятирічної дівчинки Оксани Волошиної з Городні. «3 грудня 2006 року трапилося нещастя у нашій родині, — зазначається у ньому. — Тато і мама пішли на іменини. Першим повернувся тато, а мама ще залишилась святкувати. Під вечір вона повернулась і стала приставати до тата. А він спав. Вона принесла пляшку горілки і звала його, щоб він з нею випив, але він відмовився і продовжував відпочивати. Потім вона почала лити горілку на нього. Але він не вставав з ліжка все одно. Тоді вона взяла сковорідку і вдарила його по голові, він схопився з ліжка і закричав на маму. Вона взяла ніж на столі у кухні і кинулась на тата. Він став захищатися, відвертаючи її руку, і мама сама тяжко поранила себе ножем...» Далі оповідається, як жінка померла від великої втрати крові у лікарні. Авторка просить від себе та двох старших сестер випустити тата зі слідчого ізолятора, бо він «маму не убивав».

Фальшивки і правда

Уже у Городні я дізнався, що Оксанка нікуди нічого не писала. Натомість, прикриваючись її ім’ям, невідомий автор закидав різні інстанції Києва, райцентру такими зверненнями. Рідні загиблої Олени Волошиної обурені перекрученням та підтасовкою фактів. Хоча вони й згодні — хтось, не знаючи деталей інциденту, все ж діє в інтересах дітей, які хочуть, аби батько якнайшвидше повернувся у родину. Що ж насправді трапилося увечері 3 грудня?

Оксанці важко повертатися у той день — спочатку оченята заблищали, а потім на щічках з’явилися слізки.

— То була неділя, — розказує вона свою гірку правду, — тато і мама ходили у гості. Вони прийшли десь під вечір. Тато рано ліг спати, бо вранці у нього рейс (працював водієм — Авт.). Але мама стала просити, щоб він заклеїв туфлі (вона мала наступного дня їхати на роботу в Київ, напередодні влаштувалася там охоронцем. — Авт.). Тато сказав, що зробить це пізніше. Тоді вона почала просити його, щоб порубав м’ясо. Він знову почав відмовлятися. Мама почала на нього що попало говорити. Зняла різко підодіяльник. Принесла горілку і пообливала нею батька. Тато сказав, що він терпить ще дві хвилини. Мама не переставала на нього кричати. Тоді батько схопив ножа, ми з сестрою вхопилися за нього, але він все ж таки зопалу вдарив ним маму. Побачивши, як побігла кров, він злякався і запитав: «Може, тебе перебинтувати?». Мама сказала: «Не треба». Я побігла до сусідів викликати «швидку».

Це трапилося десь о 20 годині, у вихідний. Від великого крововиливу Олена померла у райлікарні. Її близькі підозрюють, що не все робилося як слід медперсоналом для оцінки ситуації та порятунку пораненої. Але, як би там не було, 38-річної жінки вже нема.

Її 36-річного чоловіка Сергія Волошина правоохоронці взяли під варту. Нині він перебуває в слідчому ізоляторі і чекає на суд. Без родинного тепла в один день залишились три дочки Олени.

Циганська кров?

Тані пощастило, що у неї є хрещена. Валентина Рись, як матуся, турбується за свою похресницю. Від неї й почув про те, як жили Волошини до трагедії.

— Це звичайна сім’я, — казала. — Ну, сварилися. Та останнім часом, знаю, що це у них траплялося рідше. Сергію як батьку ще живому треба поставити пам’ятник. Він взяв Олену з двома дочками від першого шлюбу. Але ж ставився до них, як до рідних. Ніколи не ділив — ця доня моя, а ця твоя. Всі були для нього однакові. Заробляв десь за 1000 гривень. Це для Городні дуже велика сума.

— Випивав?

— У гостях. А так не шукав собі пригод. Та й тоді, коли трапилося це лихо, він і не дуже випив. Бо вранці мав їхати на Чернігів.

— Олена у нього випивала?

— Теж тільки у компанії. Вона повисапує город, все попорає. Була працьовитою. Але от у гостях вона розслаблялася. Любила повеселитися, випити. Раз мені каже: «Кумо, таки у моїх жилах циганська кров грає. Як вип’ю, так мені треба битися доти, поки крові не побачу». Тепер ці слова мені так пригадуються... Справді, коли перебирала зайвого, попадало добре і мамі, і всім. Що під руки потрапляло, тим по чоловіку. Так по-дурному все тоді вийшло!

«Навіщо мені такий батько?»

Опіку над меншенькою вже оформила Віра Миколаївна Лобода, матір загиблої. Розпорядженням голови Городнянської райдержадміністрації № 5 від 12 січня 2007 року її призначено опікуном Оксани. Із Танею та Юлею справа з оформлення опікунства виявилася складнішою. Їхній батько покинув родину, ще коли їм було відповідно рік і чотири роки. Він місяцями ухилявся від сплати аліментів, а коли й платив — то по 8—20 гривень. Нічим не балував своїх дівчаток.

— Олена не могла оформити на дівчаток навіть соціальну допомогу, — розповідає кума Валентина Рись. — Бо поїхав десь на заробітки у Закарпатську область, а його мати не давала адресу.

А коли йому все ж таки повідомили про інцидент, що стався у Городні, примчався у січні забирати «своїх». Таня вперше побачила власного батька.

— Це був якийсь жах, — каже. — Явилося п’яне, вульгарне. Та я ні за які гроші не поїхала б з ним! Навіщо мені такий батько?

Зрештою чоловіка вмовили написати відмову від батьківства. «Прошу справу про позбавлення мене батьківських прав на виховання дочок, — зазначав він у своїй заяві, — розглянути в Городнянському районному суді (...) в мою відсутність».

Неповернутий кредит

Хрещену, матір покійної діймає, крім майбутнього суду, ще одна проблема. Минулого року Олена взяла у двох банках кредити на купівлю телевізора та магнітоли.

— Тепер мені телефонують і питають: коли віддасте гроші? — зізнається Віра Лобода. — Одному банку треба повернути 540 гривень, другому — 740. Росте пеня. Мене послухали, що дочка померла, спочатку обнадіяли, що все спишуть. А потім городнянському керівництву філій банків від вищого керівництва прийшов наказ все-таки зідрати зі спадкоємців гроші. Ці дзвінки мене просто добивають. Я в розпачі. У мене одна пенсія. Трьох дітей треба годувати. Юлечка ось захворіла, у лікарні. Треба ліки. А тут ще це все висить наді мною. Не знаю просто, як і бути. Діти плачуть, що батька забрали. Дочки вже не вернути, а його жалко, якщо посадять на багато. Це ж вони виростатимуть без батьківського тепла. Ой, Сергію, Сергію, що ж ти наробив...

Жінка сумно хитає головою. Справді, їй не позаздриш. Стільки горя пережила, а тепер повинна замінити дітям матір і батька, які фатально погарячкували, не оглядаючись на те, як дріб’язкова побутова сварка може призвести до трагедії, сирітства рідних кровиночок.

Городня Чернігівської області.

На знімку: Оксанка з портретом матері і з бабусею Вірою біля хати.

Фото автора.