У столичному Українському домі завершено виставку сучасної скульптури. Там побувало чимало політиків — може, їх цікавив бронзовий портрет Юлії Тимошенко. Та й, крім того, було на що глянути! Ось, приміром, сталеві скульптури Володимира Іванова. Вони прості й вишукані, їх кортить бачити ближче. Будь ласка, там є напис: «Руками чіпати — можна!».

Іванов — киянин і... член Спілки художників Ірландії й Товариства ірландських скульпторів. Відомий у Німеччині й США. Вдома вже 20 літ не виставлявся, не бачив у цьому сенсу. Але, каже він, в останні два-три роки ситуація тут почала істотно поліпшуватися.

— Пане Іванов, ми звикли, що скульптура — це пам’ятники! Тому вона для нас позбавлена тої інтимної привабливості, що є в музиці, поезії, театрі. Де серед тих мистецтв місце скульптури?

— Це «місце» нині визначається заново. Візьмімо оцю виставку — вона безпрецедентна, на моїй пам’яті нічого такого не було. Тут зібрали разом майже все, що є кращого в цьому мистецтві. А сучасна скульптура, справді, відкрита для нормального сприйняття, й потяг до цієї відкритості обопільний. Тому я й дозволяю мої роботи мацати руками! Виставка тривала десять днів, і щодня було багато людей.

— Вони приходили подивитися. А от хто це купує?

— Уже купують. Хлопці збудували хатинки, зробили євроремонти, понапихали в гаражі «мерседесів», а щастя все одно нема! І вони почали розуміти, що кожен дім повинен жити власним життям, і це життя має бути гуманізоване. От у скульптури й з’являється покупець. Цей ринок, звісно, у стадії формування. Але в останні два роки третину моїх робіт купують співвітчизники.

— А як сталося, що ви ірландський художник?

— Ірландія загадкова й магічна країна, я завжди хотів туди потрапити. Не певен, що саме там моє місце як скульптора. Я завжди себе відчував європейцем, і це відчуття в мене загострюється вдома та в США. В США — тому що то «зовсім не Європа», а тут — тому що Україна є частиною Європи й сама починає це усвідомлювати. Ця виставка саме про те й свідчить.

— Зі своїми сталевими скульптурами ви не почуваєтеся тут чужим?

— Мої скульптури зроблено за патонівським методом зварювання, отже, вони дуже «українські». Зрештою, наша сталь — таке саме народне мистецтво, як і наш петриківський розпис!

На знімку: Іванов і його скульптура «Дитинство Пегаса» (куплена з виставки Іваном Малковичем).

Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА.