Ціна мораторію: до законодавчої дискусії щодо удосконалення процедур банкрутства

У листопаді 2001 року з метою запобігання зловживанням під час примусового відчуження державного майна, а також майна державних підприємств і господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менш як 25 відсотків, у зв’язку зі здійсненням виконавчого провадження або провадження у справах про банкрутство Верховною Радою України прийнято закон, яким введено мораторій на застосування примусової реалізації державного майна; та парламент відреагував на те, що за борги було продано майно енергетичних компаній «Луганськобленерго», «Донецькобленерго» та «Донбасенерго», а також 49% акцій одного з найбільших виробників автомобільних шин — акціонерного товариства «Росава», які належали державі. Слід зазначити, що мораторій було запроваджено як тимчасове явище — до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна. Відповідно, Кабінет Міністрів України отримав завдання у місячний термін подати в установленому порядку законопроект про внесення змін до законів України «Про виконавче провадження», «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», де передбачалося б вдосконалення механізму примусової реалізації майна підприємств. Проте йде вже шостий рік, як мораторій діє, і будь-які намагання скасувати його не знаходять підтримки серед народних обранців (у 2004 році Верховна Рада відхилила два законопроекти, якими пропонувалося скасувати мораторій, що були розроблені Кабінетом Міністрів і Національним банком). У 2003 році Закон «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 10 червня 2003 року №11-рп/2003. З листопада 2001 року змінилося вже два склади Верховної Ради і, видається, що питання давно живе власним життям. Політичної волі стосовно скасування мораторію у держави не вистачає, а парламентарії начебто забули, навіщо приймали цей закон. Деякі депутати вбачають навіть певну користь від його подальшого існування, оскільки, як їм видається, це захищає державу від пограбування.

Чи відповідає це фактичному стану речей?

За інформацією міністра юстиції О. Лавриновича, 41% скарг українців, направлених до Європейського Суду з прав людини і визнаних потенційно прийнятними, стосується невиконання рішень судів про стягнення заборгованості із заробітної плати та інших виплат з підприємств, що перебувають у власності держави. Європейським Судом розглядається питання про те, чи порушує Закон України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» права заявників на суд (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., далі — Конвенція) та на вільне володіння своїм майном (стаття 13 Конвенції), що включає право на отримання заборгованості із зарплатні та інших виплат, які внаслідок введення в дію закону не можуть бути стягнуті в примусовому порядку за рішеннями національних судів. Відомо, практика Європейського Суду ґрунтується на тому, що коли буде визнано, що держава перешкоджає виконанню судових рішень шляхом встановлення законодавчих перешкод, то вона може бути зобов’язана сплатити заявникам не тільки суму заборгованості, а й неустойку, інфляційну індексацію та моральну шкоду. Прецеденти тут вже створені. Свого часу подібне рішення Європейський Суд ухвалив стосовно Російської Федерації, і Росія змушена була сплатити на користь заявників — власних громадян — компенсацію в сумі 3 млн. євро.

Слід зазначити, що факт невиконання рішення суду внаслідок введення мораторію на примусову реалізацію майна у січні 2006 року вже був предметом розгляду Європейського Суду з прав людини у справі «Конюхов проти України». За результатами розгляду заяви Олександра Конюхова (заявника) Європейський Суд встановив факт порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції і присудив, що Україна зобов’язана сплатити на користь заявника суму заборгованості, встановлену рішенням Краматорського районного суду, 1640 євро компенсації моральної шкоди, а також відсоток, який нараховується до моменту остаточного розрахунку на зазначені суми, виходячи із максимальної позичкової ставки Європейського центрального банку, який діятиме у період несплати, плюс три процентні пункти.

Чи є шанси все-таки скасувати закон про мораторій найближчим часом, і головне — у який спосіб це можливо зробити?

Законодавчі ініціативи

На цей час на розгляді Комітету Верховної Ради України з питань економічної політики перебуває проект Закону України «Про внесення змін до деяких законів України (щодо удосконалення процедур відновлення платоспроможності боржника)», реєстр. № 1265 від 04.08.2006 р.

Як зазначили його автори в пояснювальній записці, законопроект розроблено на виконання пункту 3 статті 3 Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» з метою врегулювання питання відчуження державного майна поза межами законодавства з питань приватизації та недопущення зловживань і забезпечення захисту інтересів держави при застосуванні механізмів банкрутства та примусової реалізації майна містоутворюючих підприємств і особливо небезпечних підприємств. Йдеться також про врегулювання цих процедур стосовно державних підприємств, підприємств, у статутних фондах яких державна частка перевищує 25 відсотків; підприємств, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави; і суб’єктів природної монополії.

На думку авторів законопроекту, чинним законом не в повному обсязі використовуються можливості координації зусиль центральних і місцевих органів влади у запобіганні банкрутству особливо небезпечних підприємств та узгодження законодавства з питань банкрутства із законодавством з питань приватизації.

Виходячи з цього, основною метою законопроекту визначено посилення ролі держави під час вирішення питань подальшого функціонування підприємств державного сектору економіки; містоутворюючих підприємств; підприємств, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави; особливо небезпечних підприємств і суб’єктів природної монополії, проти яких порушено провадження у справі про банкрутство; унеможливлення заподіяння шкоди цим підприємствам шляхом застосування до них будь-яких інших механізмів примусового стягнення боргів, крім передбачених процедурами, визначеними законом; збереження виробничого потенціалу; забезпечення умов для здійснення стосовно цих підприємств повноважень органів приватизації.

Чи досягається вказана мета змістом законопроекту?

Законопроектом пропоновано внести зміни до законів України «Про заставу», «Про виконавче провадження», «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Суть законодавчих пропозицій полягає у запровадженні спеціального порядку стягнення боргів за рахунок майна боржників, перелік яких уже наводився. Цим спеціальним порядком стягнення, що запроваджується згідно із законопроектом, охоплюються: а) звернення стягнення на предмет застави; б) стягнення боргів у виконавчому провадженні; в) задоволення вимог кредиторів у процедурі банкрутства; г) звернення стягнення на майно, яке перебуває у податковій заставі. В узагальненому вигляді відмінності, що запроваджуються згідно із законопроектом, порівняно з загальними правилами, полягають у тому, що стосовно зазначених вище категорій боржників:

примусове виконання судових рішень, окрім державної виконавчої служби, має здійснюватися із залученням до виконавчого провадження центрального органу виконавчої влади, до компетенції якого належить сфера діяльності боржника;

у разі примусового продажу належного їм майна до продажу додатково має бути залучений орган приватизації;

забороняється звернення стягнення на належне їм нерухоме майно, виробничі активи, а також сировину і матеріали, що призначені для здійснення виробництва;

припиняється виконавче провадження (що дорівнює відмові у виконанні судового рішення про стягнення боргу), якщо коштів, отриманих від реалізації майна невиробничого призначення, для виплати боргу не вистачає.

Аналіз законопроекту та супровідних документів свідчить про намагання його авторів вирішити проблему зловживань, пов’язаних із примусовою реалізацією майна, що належить державним підприємствам (юридичним особам, утвореним державою), або підприємствам, у статутних фондах яких частка держави перевищує 25 відсотків, які траплялися у практиці під час виконавчого провадження, провадження у справах про банкрутство та під час звернення стягнення на заставлене майно чи стягнення до бюджету податків за рахунок податкової застави. Адже, саме ці обставини обумовили прийняття у 2001 році Закону «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», яким примусовий продаж майна у зазначених процедурах заборонено до «вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна».

б) обмеженні компетенції господарського суду у праві самостійно відправляти правосуддя у справах про банкрутство (керувати судовим процесом, надавати оцінку діям сторін та інших учасників у справі про банкрутство та самостійно приймати рішення незалежно від будь-яких інших органів державної влади) та запровадженні механізмів, що зумовлюють залежність суду від «державного органу з питань банкрутства та органу, уповноваженого управляти державним майном»;