Є особливості, котрі можна охарактеризувати як своєрідний суспільний виклик

Для уряду Тимошенко — це високий рівень суспільних очікувань, породжених «помаранчевою революцією», що була реакцією суспільства на специфічні методи реалізації режимом Кучми проекту «наступник». Очікувань чесної влади, яка справою доведе своє служіння суспільству, втілить в життя конституційні принципи пріоритету прав і свобод громадян, забезпечить радикальне підвищення життєвого рівня народу.

До честі першого «помаранчевого» уряду — він виявився гідним цього виклику.

Як видно з даних, наведених у діаграмі 1, у 2005 році уряду Тимошенко вдалося забезпечити рекордний приріст соціальних стандартів життя громадян України:

* середньомісячна мінімальна заробітна плата порівняно з 2004 роком зросла на 90 гривень, що в півтора разу перевищує приріст цього показника за увесь період першого прем’єрства В. Януковича —2003—2004 рр.;

* ще вагомішим — 5-кратним — був прогрес параметрів прожиткового мінімуму 2005 року порівняно з 2003—2004 рр. разом узятими.

Це дало змогу істотно підвищити грошові доходи громадян.

Дані, наведені у графіку 1, вказують на рекордне, в період 2002—2007 рр., зростання середньомісячної заробітної плати протягом 2005 року: 136,7 відсотка проти 127,5 за 2004-й та 129,3 відсотка за 2006-й. До того ж це сталося на тлі значно нижчих темпів інфляції порівняно і з 2004 роком, і 2006-м роком. І перший, і другий чинник сприяв радикальному підвищенню життєвого рівня громадян.

Ще істотніше зросли доходи пенсіонерів. Дані графіка 1 розвінчують міф про те, що начебто саме уряд Януковича 2004 року забезпечив значне підвищення пенсій. Насправді, завдяки «подарунку від уряду Януковича» — введенню напередодні першого туру президентських виборів доплат до пенсій, за 2004 рік середньомісячні пенсії зросли лише на третину, або на 45,6 гривні. А за 2005 рік, завдяки ліквідації доплат та реальному перерахунку пенсій, середньомісячний розмір пенсій пенсіонерів, які перебувають на обліку в органах соціального захисту, зріс більш як у 1,7 разу, або на 134 гривні. Приріст пенсій, який уряд Тимошенко забезпечив за один рік, у 2,2 разу перевищив їх приріст за два роки діяльності уряду Януковича в період 2003—2004 рр.

Такий прорив у підвищенні життєвого рівня громадян став можливий завдяки радикальним змінам у політиці, спрямованим на виведення економіки з «тіні». В їх ряду — реалізація програми «контрабанда-стоп», ліквідація податкових пільг та схем ухилення від сплати податків. Це сприяло різкому збільшенню надходжень до бюджету. Лише ліквідація СЕЗ та ТПР дала можливість скоротити втрати доходів бюджету з 4,5 млрд. грн. у 2004 році до 0,2 млрд. грн. у 2005-му. В результаті, як видно з графіка 2, доходи державного бюджету за 2005 рік збільшились у півтора разу, а їх абсолютний приріст (35 млрд. грн.) виявився більшим від приросту, якого досягнутого за підсумками 2006-го і затвердженого на 2007-й.

Детінізація економіки сприяла значному зростанню обсягів фонду заробітної плати робітників та службовців. За 2005 рік, як видно з графіка 2, він збільшився більш як на третину (135 відсотків). Це не лише найбільший приріст за період 2003—2006 рр. Абсолютний обсяг приросту фонду оплати праці за 2005 рік (32,7 млрд. грн.) є в 1,1 разу більший від його приросту, визначеного під час затвердження державного бюджету на 2007-й.

Отже, уряд Тимошенко — це уряд прориву у зростанні життєвого рівня громадян, уряд забезпечення соціальної спрямованості економічної політики держави.

Водночас, з боку представників парламентської коаліції та уряду Януковича на адресу уряду Тимошенко постійно лунають звинувачення в провальній економічній політиці, котра начебто породила суспільно-економічну кризу, задля подолання якої і було утворено «антикризову» коаліцію.

Як аргумент наводять дані щодо сповільнення темпів економічного зростання у 2005 році.

Справді, як видно з даних графіку 3, 2005 року темпи зростання ВВП виявилися найнижчими за період 2002—2006 рр. — 102,6 відсотка. Однак для суспільства важливе не так саме економічне зростання, як справедливий розподіл його результатів, що й продемонстрував уряд Тимошенко. Та головне, у запалі критики не слід забувати ази економіки: відносне зниження темпів економічного зростання (аж до падіння економіки) — закономірна реакція економіки на проведення антиінфляційної політики. Саме таку політику, необхідну для забезпечення реального підвищення життєвого рівня громадян, і проводив уряд Тимошенко. Як видно з графіка 3, темпи зростання споживчих цін за 2005 рік було знижено на 2 процентних пункти порівняно з 2004-м. Проте основний внесок у зниження темпів приросту ВВП припав на частку подолання інфляції у виробничому секторі: за 2005 рік темпи приросту цін виробників промислової продукції знизились у 2,5 разу (з 24,5 до 9,5 відсотка). Наведені у графіку 3 тренди наочно демонструють пряму залежність показників зростання ВВП від зміни індексів цін виробників промислової продукції.

Про цю закономірність не слід забувати апологетам політики економічного зростання, прискорення якого уряд Януковича визначив як своє основне завдання у 2006 та 2007 роках.

Це своєрідна підміна цілі. Адже головний суспільний виклик для уряду Януковича — зовсім не прискорення економічного зростання, а адаптація економіки та суспільства до ситуації, пов’язана з багатократним підвищення цін на імпортовані енергоносії, насамперед — на природний газ. Більш ніж 2/3 потреби України в природному газі задовольняється за рахунок імпорту, який перебуває під монопольним контролем Російської Федерації.

Уряд Януковича провалив це завдання. Не виконано передвиборну обіцянку Партії регіонів повернути ціни на імпортований газ до їх рівня, який був до підписання угод від 4 січня 2006 року, — 50 дол. США за 1000 куб. м. Мало того, попри наявні факти «особливих» стосунків чільників Партії регіонів із керівництвом Росії, уряд Януковича і не міг виконати таку обіцянку.

Він, як і уряд Єханурова, став «жертвою» геополітичної стратегії Росії, спрямованої на істотне підвищення ціни природного газу на світових ринках та взяття під контроль усіх магістральних шляхів постачання природного газу в Європу.

Однак, якщо уряд Єханурова відповів на зростання цін підвищенням ставки транзиту природного газу через територію України (хоча і недостатнім — за ціни газу 95 дол. США за 1000 куб. м ставка транзиту за транспортування 1000 куб. м на відстань 100 км, згідно з положеннями міжурядових угод, має становити не 1,6 дол. США, а 2,07 дол. США), то уряд Януковича на підвищення ціни природного газу з 1 січня 2007 року до 130 дол. США відповів цілковитою капітуляцією, залишивши ставку транзиту без змін.

Ця його дія є не просто непатріотичною, а й містить ознаки порушення чинного законодавства — адже принцип взаємопов’язаної зміни ціни на природний газ та ставки його транспортування закріплений міжурядовими угодами, які ратифіковані українською та російською сторонами, отже, набули статусу закону. З економічної точки зору це обернулося втратою національним оператором газотранспортної системи — НАК «Нафтогаз України» близько 2 млрд. дол. США чистого річного доходу.

У газовій сфері не просто допущено посередника — ЗАТ «Укргаз-Енерго», який контролюється російською стороною, до постачання газу внутрішнім споживачам: йому дозволили фактично монополізувати внутрішній газовий ринок України. Мало того, постановою Кабінету Міністрів України № 31 від 16 січня 2007 року внесено зміни до порядку проведення розрахунків за транспортування природного газу: тепер внутрішні споживачі перераховують відповідні кошти постачальнику імпортованого газу — ЗАТ «Укргаз-Енерго», а не газотранспортним і газорозподільчим підприємствам, які надають такі послуги. Це ставить останніх у цілковиту залежність від монополіста-посередника і загрожує їм банкрутством та втратою розподільчих газових мереж, можливість переходу яких під контроль Росії уже була анонсована міністром Ю. Бойком.

Для тих, хто ще сумнівається у «кревній» зацікавленості уряду Януковича в просуванні інтересів Росії на внутрішньому газовому ринку України, рекомендую ознайомитись із текстом постанови Кабінету Міністрів України № 83 від 31 січня 2007 року: нею перерахування місячної суми дотації вирівнювання із загального фонду державного бюджету до відповідного місцевого бюджету поставлено у залежність від стану розрахунків населення, підприємств теплоенергетики та бюджетних установ за спожитий природний газ. Доречно зауважити, що згідно з Бюджетним кодексом, дотація вирівнювання надається для виконання місцевими бюджетами не їх власних повноважень, а повноважень, які делеговані державою. Отже, інтереси газових посередників урядом Януковича поставлені вище виплат заробітних плат освітянам, медикам, працівникам культури тощо. Задля забезпечення інтересів цих посередників уряд своєю постановою перекреслює саме поняття «захищені» статті бюджету.

Питання адаптування до зростання цін на енергоресурси — це, по суті, класове питання: захист чиїх інтересів уряд визнає пріоритетним — найманих працівників і непрацездатних чи власників капіталів?

Проголосивши курс на прискорення економічного зростання, уряд Януковича тим самим визнав пріоритетність інтересів капіталістів.

Складові цієї політики:

* нечувані послаблення у сплаті податку на прибуток, визначені бюджетом на 2007 рік;

* відродження СЕЗ та ТПР;

* запровадження «ручного» режиму відшкодування ПДВ із яскраво вираженими пріоритетами регіону, представники якого окупували виконавчу владу. З державного бюджету бізнес-структурам Донецької області за серпень 2006 року було перераховано близько 700 млн. грн., або 222 відсотки (!) від плану відшкодування, за вересень—листопад — ще по 400 млн. грн. щомісячно, а за грудень 2006 року (попри рішення РНБО України від 15.12.2006 «Про заходи щодо попередження і нейтралізації загроз національній безпеці, пов’язаних із нестабільністю правового регулювання відносин у сфері адміністрування податку на додану вартість», яким визнано факти «незаконних переваг окремим платникам податків» та «поширення корупційних проявів та організованої злочинної діяльності у даній сфері») — знову 700 млн. грн. За виконання бюджетних призначень з надходження платежів до загального фонду державного бюджету в цілому по Україні за 2006 рік на 100,3 відсотка, цей показник Донецькою областю виконано лише на 57,8 відсотка;

* збільшення з 1 січня 2007 року на два відсотки ставки податку на доходи фізичних осіб;

* перекладання на громадян України підвищення ціни на імпортований природний газ через багатократне неконтрольоване підвищення квартплати, цін на енергоносії та тарифів на житлово-комунальні послуги.

Окрім того, уряд Януковича провів радикальну ревізію соціальної спрямованості економічної політики, започаткованої у 2005 році, зокрема:

1. Зниження приросту соціальних стандартів. Як видно із даних, наведених у діаграмі 1, відповідно до прийнятого коаліцією закону про державний бюджет, на 2007 рік передбачене значне зниження показників абсолютного приросту соціальних стандартів. Порівняно з 2005 роком вони знижуються:

* з мінімальної заробітної плати — в 1,9 разу;

* з прожитковому мінімуму — в 1,8 разу.

Курс на зниження приросту соціальних стандартів спостерігається і в період першого прем’єрства В. Януковича (2003—2004 рр.), і його другого прем’єрства (2007 рік). На те, що це аж ніяк не випадковість, вказує той факт, що під час свого першого прем’єрства В. Янукович провів унікальне в історії незалежної України рішення — зниження встановленої з 1 грудня 2003 року (законом України від 26 грудня 2002 року) мінімальної заробітної плати з 237 гривень до 205 гривень (згідно з законом № 1328-ІV від 25.11.2003).

Отже, зниження параметрів, що визначають життєвий рівень громадян України, — це «фірмова ознака» діяльності урядової команди В. Януковича і за президентства Л. Кучми, і за правління «антикризової» коаліції.

2. Зниження темпів зростання грошових доходів населення. Як видно із графіка 1, за 2006 рік темпи приросту середньомісячної заробітної плати знизилися до 29,3 відсотка проти 36,7, досягнутих за підсумками 2005-го. І вина за це цілком лягає на уряд Януковича: якщо за період січня—липня 2006 року щомісячний приріст номінальної заробітної плати становив 3,8, то за серпень—грудень 2006-го цей приріст скоротився до 3,6 відсотка. Зниження темпів щомісячного приросту номінальних наявних грошових доходів населення було ще істотнішим: з 8 відсотків за січень—липень до 5,3 за серпень—грудень 2006 року. Причиною останнього, зокрема, було зниження виплат непрацездатним громадянам. Приріст середньомісячної пенсії за 2006 рік порівняно з 2005-м скоротився майже ушестеро та впав до рівня інфляції (12,5 за інфляції 11,6 відсотка). Відмовляється уряд Януковича від реального підвищення пенсій і в нинішньому році: згідно з затвердженими параметрами бюджету на 2007 рік реальні пенсії не зростатимуть — їх номінальний приріст (8 відсотків) перебуває на рівні очікуваної урядом інфляції.

3. Знецінення грошових доходів населення внаслідок прискорення інфляції.

Уже з перших днів своєї діяльності уряд Януковича розпочав реалізацію політики, спрямованої на знецінення грошових доходів населення.

Як можна переконатися з даних, наведених у таблиці 1, протягом серпня—листопада 2006 року спостерігається стабільне зниження реальної заробітної плати, яке у вересні—листопаді переросло у зниження реальних (наявних) доходів населення. Приріст цих показників за грудень 2006 року обумовлений традиційними щорічними виплатами за підсумками року. Однак він не змінив принципової тенденції систематичного наступу на життєвий рівень громадян за уряду Януковича. Її складовими виступав і механізм зниження номінального приросту грошових доходів населення, і прискорення інфляції.

Отже, як видно із таблиці 2, починаючи з серпня 2006 року, відбувається прискорення темпів інфляції: за п’ять останніх місяців 2006 року уряд подвоїв темпи зростання цін виробників промислової продукції та потроїв темпи збільшення цін на товари, що споживаються населенням, порівняно з їх зростанням за період січня—липня 2006 року.

4. Переходу до інфляційної моделі розвитку економіки. Розмовами про запровадження «інноваційно-інвестиційної» моделі розвитку економіки прикриваються дії уряду Януковича щодо переходу до інфляційної моделі її розвитку. Проголосивши курс на прискорення економічного зростання, уряд задіяв для цього класичні методи з арсеналу моделі «інфляційного розігрівання економіки».

Необхідно підкреслити, що намічена на 2007 рік інфляція на споживчому ринку (7,5 відсотка) є абсолютно нереальною. Наведені у графіку 3 показники підтверджують відому теоретичну істину: закономірним наслідком розкручування інфляції у виробничому секторі виступає неминуче (із незначним часовим лагом) підвищення споживчих цін. Тому 7,5 відсотка інфляції на споживчому ринку в умовах понад 14-відсоткового зростання цін на виробничому ринку протягом і 2006 року, і за прогнозом на 2007-й — неприпустимі фантазії урядовців. «Досягнути» її можна лише за рахунок певних статистичних маніпуляцій. На зразок тих, які уже мають місце в оцінці інфляції за підсумками 2006-го та січня 2007 року: рекордний приріст цін на житлово-комунальні послуги, що відбувся у місті Києві, починаючи з грудня 2006-го, Держкомстатом України не враховано в показниках оцінки інфляції ані за грудень 2006-го, ані за січень 2007-го. Однак гаманець споживачів бравурні рапорти про антиінфляційні «успіхи» уряду Януковича нездатні обманути.

У результаті такої діяльності уряду Януковича отримано «класичні» для інфляційної моделі розвитку економіки соціально-економічні наслідки: відбувається загальне зростання цін за винятком ціни товару «робоча сила». Виграють від цього виробники товарів, вони само — власники капіталів, а програють — наймані працівники: робітники, службовці, селяни.

Це й спостерігається у посткоаліційній Україні: на тлі зниження приросту грошових доходів відбувається істотне нарощування доходів власників капіталів: якщо за січень—липень 2006 року їх щомісячні прибутки становили 4,6 мільярда гривень, то «за Януковича» місячний обсяг прибутків зріс до 7,6 мільярда гривень, або більш як у 1,6 разу. Ще істотніші параметри перерозподілу доходів закладено в бюджеті на 2007 рік: згідно з його показниками на поповнення прибутків спрямовується майже половина приросту ВВП, визначеного на 2007-й.

Отже, «антикризовою» коаліцією та урядом Януковича суспільству нав’язано інфляційну модель розвитку, спрямовану на забезпечення інтересів олігархічного капіталу: нарощування їх капіталів та прибутків і знецінення товару «робоча сила» шляхом заниження соціальних стандартів, скорочення приросту та зниження заробітних плат і пенсій та підвищення цін і тарифів на житлово-комунальні послуги.

Уряд Януковича — це уряд реваншу. Протистояння політики уряду Тимошенко та уряду Януковича — це типовий приклад прояву класової боротьби у сфері політики. Різко збільшивши доходи населення, уряд Тимошенко здійснив перерозподіл ВВП на користь найманих працівників, відповідно скоротивши доходи власників капіталів: частка прибутків у структурі валового внутрішнього продукту за категоріями доходу в 2005 році скоротилася майже на 5 відсотків (з 44,2 у 2004 році до 39,5 відсотка за 2005-й). Він позбавив багатомільярдних доходів воротил «тіньового» капіталу. Представники олігархічного капіталу так прагнули реваншу, що, захопивши внаслідок парламентського перевороту 7 липня 2006 року виконавчу владу, навіть не стали удавати служіння інтересам народу і негайно приступили до реалізації політики перерозподілу доходу нації на свою користь. «Украплення» соціалістів і комуністів не змінили загальної «проолігархічної» спрямованості дій правлячої коаліції та уряду Януковича.