Про незвичайний випадок, що стався з маленькою Василинкою Хорошевою із села Колюхів Тиврівського району на Вінниччині, «Голос України» повідомляв у номері за 23 лютого ц. р. Напередодні всю ніч майже 300 людей шукали дівчинку, яка по обіді вийшла за ворота погратися і не повернулася додому. На ранок мало хто із пошуковців вірив у можливість порятунку дитини. Ніч була морозна, з вітром... Проте сталося диво — о сьомій годині сорок хвилин Василинку знайшли живою на узліссі за п’ять кілометрів від села.

«Антошка втік від мене...»

Василинці, якій 22 квітня виповниться три рочки, нема з ким гратися. На їхній вулиці, хоча вона й називається Молодіжною, жодної дівчинки. Брати набагато старші від неї: Михайлу 17, Євген на рік молодший, Дімі — 14. До того ж один з них, хворий на церебральний параліч, прикутий до ліжка. Дівчинка раз-по-раз запитує маму, коли вже підросте 4-місячна сестричка Маринка. Мати Олена відповідає: «Якщо ти будеш з нею розмовляти і бавитися, то вона скоріше почне бігати». Василинка вірить мамі, тому подовгу не відходить від ліжечка сестрички. Щось розповідає, показує лялечки... А коли надокучить, іде на подвір’я. Там на неї чекає друг — Антошка. Так кличуть їхнього собачку. Вона його годує, буває навіть з ложечки, гладить, тулиться личком до собачої мордочки. Разом вони часто виходять на вулицю. Песик скрізь супроводжує свою юну господарку.

Хата Хорошевих на самому краю села. Далі починається неозоре поле. Його навпіл розтинає грунтова дорога. Вона ніби продовжує Молодіжну вулицю. Ліворуч здалеку видніється ліс. Туди веде стежка, якою й попрямувала Василинка того зимового дня. Дома нікого, крім мами, не було. Зайнята немовлям, Олена спохватилася за донечкою, коли побачила, що песик повернувся додому один. Пізніше дівчинка скаже, що Антошка втік від неї. «Побачив багато собачок — і гайда за ними. А я бігла-бігла і не могла догнати...»

Вона лежала на узліссі...

Першими почали шукати дитину односельці. А коли на землю впали сутінки, зателефонували у міліцію. Ще один дзвінок батько Микола зробив знайомому у Вінницю, той працює у правоохоронних органах. Невдовзі до пошуку долучилися працівники районної та обласної міліції, патрульної служби, ДАІ, спецпідрозділів «Грифон» і «Беркут». Прибули також кінологи зі своїми чотириногими помічниками. Міліцейський загін очолив начальник УМВС у Вінницькій області полковник міліції Василь Поліщук.

— Щогодини у нас дедалі менше залишалося надії на те, що дівчинку вдасться знайти живою, — додає Поліщук. — Але якби навіть був один відсоток із ста на позитивний результат, ми б все одно продовжували пошуки стільки, скільки необхідно.

Діями рятувальників аварійно-розвідувального загону спецпризначення МНС у Вінницькій області керував начальник управління оперативного реагування на надзвичайні ситуації полковник внутрішньої служби Олександр Волкотруб. Дитину шукали також майже сто односельців — дорослі й учні старших класів.

У Колюхові залишилися порожніми приблизно 200 будинків. Заглянули до кожного з них. Розтягнувшись живим ланцюгом, прочісували поле, яри, вибалки. Спочатку неподалік хати Хорошевих. Потім почали віддалятися у напрямку лісу. Зв’язок тримали за допомогою мобільних телефонів та мегафонів. Минав час, а втішної інформації, на жаль, не подавав ніхто.

Старший сержант внутрішньої служби Юрій Притолюк та сержант Олександр Папуша із аварійно-рятувального загону спецпризначення МНС давні друзі. Вони й тут ішли поруч. Під ранок, коли трохи зігрілися в приміщенні школи — там пошуковців напували гарячим чаєм, обстежували місце, де посадка сходиться з лісом.

— Чи то є, чи мені здається?! — саме ці слова вигукнув Олександр Папуша, коли побачив метрів за 30 перед собою яскраво-червону шапочку. І показав рукою у тому напрямку Юрію. Товариш вищий на зріст, йому було краще видно. «Є-є-є!!! Я так голосно закричав, — каже співрозмовник, — що мене почули аж у кінці шеренги. Перед тим саме дивився на мобільний, було 7 годин 40 хвилин».

За словами Олександра, дівчинка злякала його незвичною позою. Вона лежала на узліссі скоцюрблена, на бочку, спинкою притулившись до горбка, ручки тримала в кишенях. Розпелехані кіски вибилися з-під шапочки, шнурки на чобітках розв’язані. Широко розплющені оченята злякано дивилися на чужого дядька. Обличчя посиніло від холоду. Кроків за п’ять-шість сержант зупинив біг і почав обережно наближатися до дитини. Боявся злякати.

— Ти змерзла? — запитав тихенько, нахилившись над дівчинкою. У цей час Василинка кліпнула очима. — І тоді я не стримав сліз, — каже Олександр. — Міцно притулив її до себе, намагаючись хоч трохи зігріти. У мене вдома така сама чорнява донька, лише на два роки старша, ви мене розумієте... Ті оченята я запам’ятаю надовго.

Юрій, який швидко наздогнав товариша, зняв бушлат, у нього акуратно загорнули крихітку, взяли її на руки і мерщій побігли до аварійно-рятувальної машини.

Пульс майже не прослуховувався, а тіло віддавало кригою

Автомобіль рятувальників рухався у напрямку райцентру. Звідти назустріч вийшла «швидка допомога» з районним педіатром Євгенією Зозулею. Їхати треба було швидше, але не по такій розбитій дорозі. Коли дитину пересадили до «швидкої», лікар перевірила пульс. Він майже не прослуховувався. Уже дорогою дівчинці надали першу допомогу. Спеціальним спиртовим розчином лікар розтирала одну ніжку, батько другу, а фельдшер з працівником районної служби молодіжної політики —руки. Дівчинка була схожа на льодинку. Від її тіла аж мороз ішов. Під час такого розтирання настає сильний біль. Василинка терпіла, бо не мала сил плакати. Щоб зменшити її страждання, зробили укол.

У стаціонарі ввели аналгетики. Обклали зусібіч грілками. Безперервно поїли гарячим чаєм. Приблизно через півтори години її щічки почали рожевіти. А тоді маля попросило їсти. Дали супу. Тарілка швидко спорожніла. «Хочу ще...»

На третій день у дівчинки піднялася температура до 38 градусів. Рентгенівський знімок зафіксував правобічне запалення легенів. Обмороженими виявилися два пальчики на нозі.

«Теплична» дитина з міської квартири не витримала б такого випробування

Мала мандрівниця уже вдома. Вона залишається під щоденним наглядом сільського фельдшера. Один раз на тиждень до неї приїздить на обстеження районний педіатр. Євгенія Петрівна вважає, що дівчинка, як то кажуть, відбулася легким переляком. Співрозмовниця не впевнена, що хтось інший із ровесників Василинки міг би витримати те, що випало на долю цієї крихітки.

— Фізіологія дитини така, — каже лікар, — що вночі вона обов’язково засинає. За будь-яких умов. Якби, не дай Бог, це зробила Василинка, вона б замерзла. Дівчинка всю ніч залишалася на ногах. Чому? «Тобі не боліли ніжки?» — запитую Василинку. — «Боліли. Але я хотіла до мами. То шукала її, шукала. Йшла додому, бо дуже зголодніла. Хотіла борщу гречаного...»

Маленька героїня кмітлива від народження. Поки ми розмовляли, на подвір’ї у Хорошевих закудкудакала курка. Дівчинка відійшла на хвилину і з’явилася вже з яйцем у руці. Стукнула ним об стінку, зняла трохи шкаралупу і почала пити свіженьке. «Вона так постійно робить, — кажуть в один голос Олена й Микола. —Зараз може піти ще одне взяти. Скільки її організм потребує, стільки й п’є» .

— А що ти ще любиш їсти?

— Борщ гречаний, півника...

«Що б не їла, а як нема супу, то каже, що голодна, — розповідає мати дівчинки. — А півняче стегенце може їсти хоч тричі на день».

До цієї пригоди Василина жодного разу не була в лікарні. Умови життя в селі самі по собі сприяють загартуванню. Теплої води в будинку нема. Все літо й осінь дитина ходить босоніж. Дуже хоче бути дорослою, тому намагається робити все те, що роблять батьки.

Від розталого снігу на подвір’ї утворилася калюжа. Ніхто не просив малу господиню брати у руки велику мітлу. Вона сама вирішила розмести воду. І так заповзятливо це робила! Ще й щоразу стріпувала краплі з кінця мітли. Точно, як це робить мама чи тато. «Вона вже й посуд береться мити. І чобітки сама може почистити. А заспокоїти сестричку, коли та розплачеться, ніхто не може так, як це робить Василинка. Гарна росте помічниця».

Сержантам приснився однаковий сон

Одного з вихідних рятівники дівчинки — Олександр і Юрій вирішили провідати її у лікарні. А там сказали, що Василинка уже вдома. Подалися в село. Виручив колишній товариш Юрія по службі. Підвіз на своєму авто. Привезли гостинців. Подарували сувенір — пухнастого песика. Щоб оберігав надійніше, ніж Антошка. Після тих відвідин Юрій зберігає на мобільнику фото Василинки.

Невдовзі поїхали у Колюхів удруге. В райцентрі зайшли до магазину купити гостинців і там зустріли Олену й Миколу. Ті приїхали припасти продуктів, а заодно забрати з ремонту духовку. Хлопці мали намір скупитися в іншому магазині. Та Олександр наполіг на своєму. І неспроста. Інакше б розминулися. Видно, так мало бути, кажуть «похресники» дівчинки. Так їх тепер жартома називають на службі. Хлопці зізнаються ще в одному незвичному збігові обставин. Напередодні того, як знайшлася дівчинка, їм обом снився однаковий сон — чиста-чиста вода.

Хто вони — рятівники?

Олександра Папушу і Юрія Притолюка буде представлено до відзнаки «Герой-рятівник року». Про це повідомив керівник прес-центру управління МНС у Вінницькій області Олександр Кутовий. Самі ж хлопці у відповідь скромно кажуть, що на їхньому місці міг бути хтось інший. Утім, чи поталанило б комусь так само? «Ми теж могли б розминутися з «червоною шапочкою». Трохи б узяли праворуч і...»

Юрію цього року виповниться 37, Олександр на рік молодший. Народилися і живуть у селі Якушинці під Вінницею. У підрозділі МНС служать два роки. На службу прийшли після Харківського навчального центру підготовки фахівців МНС. Притолюк здобув спеціальність старшого хіміка, Папуша — дозиметриста-розвідника. Разом зі своїми дружинами виховують по двоє дітей.

Хлопці переконані, що у Василинки, крім них, є ще дуже сильний ангел-охоронець. Це її щастя. Але й ангели бувають безсилі. У середньому, за даними рятувальників МНС, на Вінниччині протягом року зникає троє-четверо дітей. Для їх пошуків відпрацьована система взаємодії усіх сил швидкого реагування. Здебільшого малих мандрівників знаходять. Однак трагічні випадки, що сталися у Калинівському і Могилів-Подільському районах, коли діти заблукали і загинули, мали б насторожити не лише батьків Василинки...

Вінницька область.