(Роздуми на користь однієї жінки)
Замість передмови
Психологи пропонують такий тест, схожий на гру. Кілька людей сідають у коло один проти одного. Головний з учасників тримає в руках клубок ниток. Зафіксувавши кінець нитки на своєму пальці, він кидає клубок іншому гравцю і про що-небудь запитує. Піймавши клубок, другий гравець відповідає на запитання, а потім, закріпивши нитку в руці, кидає клубочок іншому члену компанії зі своїм коментарем. Якщо не порушувати правила гри, то через певний час люди сплетуть якусь павутину, що триматиме всіх присутніх. Якщо хоч один учасник піде, кинувши нитку, — комбінація павутини одразу порушиться. Можна грати і далі, але одне вічко вже буде не заповнене. Малюнок вийде інший.
Логіка гри побудована на тому, що будь-який колектив буде тоді міцний і дієспроможний, коли головний гравець правильно подав клубок і зміг не просто об’єднати людей, а дав їм зрозуміти: кожен з них — головна і важлива деталь складного механізму.
Ось таку несподівану асоціацію спричинило знайомство з заступником директора Луганської дирекції ДППЗ
«Укрпошта» Вірою Василівною Якуненко і її колективом.Про любов, без якої людина немислима
Так уже склалося в житті Віри Василівни, що її виховували здебільшого жінки — мама і її сестра-близнюк. У тітки теж була дочка, отож турботи про підростаючих дівчаток сестри ділили порівну. То був складний час. Країна заліковувала рани, завдані війною, і виживати вдавалося лише завдяки надії на краще. А ще завдяки любові двох мам. Життєві труднощі не зробили цих жінок злими і жорстокими. Віра Василівна зростала в атмосфері любові і турботи. Упавши на благодатний ґрунт, посіяне мамою зерно щиросердечного добра зміцнилося, проросло і не загинуло, незважаючи на різні сюрпризи долі, не розтратилося впродовж десятків років.
Є думка, що добрі, щиросердечні люди завжди стають рабами своєї вдачі. Така філософія спірна, оскільки заснована на прагматизмі. Прагматизмі почуттів, що припускає певне дозування у виявленні порядності, людяності, прагненні прийти на допомогу іншим. Віра Василівна, найімовірніше, ніколи не сперечатиметься про це. Предмет обговорення її, мабуть, здивує. Адже добре ставлення до людей — це для неї така само очевидна потреба, як вода, сонце, повітря, без яких ми не уявляємо свого життя. У цієї жінки своя філософія, що вирізняє її із сірої буденності і створює навколо неї світлу ауру. Хоч як дивно це звучить, але свій колектив, крім іншого, Віра Василівна тримає своєю порядністю і чесним служінням професії.
А професію Віра Якуненко вибрала одразу. Закінчивши школу із золотою медаллю, вона вступила до Київського політехнікуму зв’язку і, почавши трудову біографію з посади техніка, з поштовою галуззю вже не розставалася. У Луганській області пройшла всі щаблі зростання і сьогодні цілком заслужено має статус одного з кращих фахівців
«Укрпошти». Одне з головних достоїнств Віри Василівни як керівника полягає в умінні створювати навколо творчу ауру, тому справа іде на лад не лише на її ділянці роботи, а й загалом у колективі Луганської дирекції. Любов до своєї професії, до людей роблять її життя наповненим великим смислом, тому вона завжди енергійна і збою у виявленні працьовитості не допускає. Такі особистості, на жаль, сьогодні виняткова рідкість!..Про взаємодопомогу, що не є
«ярмом на шиї»Заступник директора з технічних питань і будівництва Луганської дирекції Ніна Тельман зізнається:
— Коли свого часу я запропонувала Вірі Василівні нову посаду, розуміла, що вішаю їй, вибачте, на шию ярмо. Так сталося, що майже водночас з групи схоронності виробничої лабораторії пішли керівник і головні фахівці. Ділянка складна, найвідповідальніша. Кому її доручити? Власне, я особливо і не розмірковувала на цю тему. Знала, що роботу може налагодити лише одна людина — Віра Василівна Якуненко. У неї в той час була гарна посада, заробітна плата, спокійний робочий день. А я пропонувала роботу, що відрізняється високою відповідальністю, напруженим режимом і до того ж — не дуже гідною зарплатою. Іншу людину я, напевно, не умовила б, але стосовно Віри Василівни, зізнаюся чесно, дуже розраховувала на її характер. Вона завжди приходила на допомогу, коли до неї зверталися. Скільки її знаю, не пригадую такого випадку, щоб вона когось не вислухала, комусь не допомогла. Коли Віра Василівна у відпустці і її місяць немає на роботі, колектив дуже нудьгує, не може дочекатися того дня, коли відчиняться двері її кабінету. Отож тоді у відповідь на мою пропозицію Віра Василівна зітхнула і сказала:
«Я згодна. Треба ж комусь працювати». Уже наступного дня вона прийшла з новими ідеями, планами. Завдяки своїй старанності, умінню працювати з людьми, за порівняно короткий час налагодила роботу, до того ж на високому рівні.— Узагалі з нею легко працювати і як з колегою з технологій, і як з людиною, — розповідає далі Ніна Юріївна. — Пропоновані ідеї розуміє з півслова й одразу каже:
«Так, ми будемо цим займатися, це перспективно». Особливе чуття допомагає їй завжди правильно оцінювати перспективу і не боятися взятися за розв’язання найскладніших завдань, вона завжди йде в ногу з часом. Мене часто запитують колеги з інших областей, мовляв, як вам удається бігти попереду паровоза? Адже Луганська дирекція чи не найпершою в «Укрпошті» почала освоювати нові технології, займатися технічним переозброєнням. Ми першими, наприклад, упровадили автоматичну систему реєстрації поштових відправлень — штрихкод. Сьогодні прагнемо максимально відійти від паперової технології. Ці досягнення здебільшого стали можливі завдяки Вірі Василівні. Її умінню працювати з людьми і високому професіоналізмові, зокрема і професійній інтуїції.Про поняття
«Треба!», що завжди випереджає категоричне «Ні!»Бути керівником важко. Бути жінкою і керівником — ще важче. Деякі жінки ламають свою природу, змінюючи жіночність на твердість, чутливість — на надмірну, іноді нічим не виправдану уїдливість до своїх підлеглих, і вважають, що чинять правильно. Віра Василівна заперечує штучно створені стереотипи. Вона завжди залишається сама собою — спокійною, уважною, доброю. Вона ніколи не принижує своїх підлеглих криком, образами і не дозволяє це робити іншим. Створити товариську атмосферу, атмосферу взаємовиручки в жіночому колективі важко. Але Вірі Василівні це вдається. Як? Навчитися цього, напевно, неможливо. Треба мати характер, як у Віри Василівни. І авторитет. Підвести її вважається надзвичайною непорядністю.
Від цієї жінки часто можна почути фразу:
«Мені так шкода людей, їм доводиться багато працювати, але треба...». Насамперед «треба» вона говорить собі. Не заради власних амбіцій, а заради загальної справи. Таке ставлення до своїх обов’язків, на щастя, виявилося заразливим.У Вірі Василівні все природно. Вона приваблива без будь-якого макіяжу, дорогої одежі і всіляких жіночих штучок у вигляді сучасних аксесуарів. Приваблює простота, посмішка, тихий голос і щира доброзичливість. Така вона на роботі. Такою її бачать члени родини вдома.
До речі, коронне блюдо Якуненко — пиріжки з калиною і буряком. У Донбасі таких не печуть, цей рецепт Віра Василівна привезла з Полтави, де жила в дитинстві. Вона взагалі смачно готує. А співробітники, що побували в неї на дачі, розповідають, які чудові квіти вирощує Віра Василівна на своїй дачній ділянці. Втім, що любить квіти, можна визначити одразу, зайшовши до робочого кабінету. Горщики з екзотичними рослинами розставлені на підвіконні, шафах і тумбочках, створюючи затишну атмосферу. Все правильно. Адже робота для Якуненко — другий дім.
А незабаром у неї ювілей, виповниться... Проте неважливо скільки, роки над нею не владні. Вона так само сповнена бажання трудитися, діяти, створювати, радувати і радуватися, дивувати і дивуватися. Одне слово, жити.
Фото автора.
