Віхи українського парламентаризму – в цифрах і фактах

8. «Дитяча хвороба» незалежності: Ющенка геть! Папу «не пущать!»

Зауважмо одразу — ідеться про справжнього Папу Римського, а не про того одного «разводящего», якого так величали поміж себе холуї-олігархи. І 10 років незалежності держави (дитячий вік!) ще не було підстав називати незалежними сповна, бо не про таку волю мріяли мільйони українців.

У новорічному зверненні до українського народу Леонід Кучма зосереджується на планетарних речах — вступі світу в ХХІ сторіччя і третє тисячоліття. Натомість ЗМІ «насолоджуються» приземленішою темою — обговорюють оприлюднені екс-охоронцем Президента майором Миколою Мельниченком у прямому радіоефірі закордонної станції уривки сенсаційних записів зі словами, схожими на Кучмині, про те, що він знищить Ющенка. 2000-й глава держави називає «роком економічного перелому», а сам розбовтує чорнило, яким підпише указ про відставку уряду В. Ющенка. Ющенко з Єхануровим, міністром культури Ступкою та іншими «світиться» на новорічному майдані Незалежності. Вони ще не знають, що не лише Богдан Сильвестрович незабаром змушений буде повернутися на театральну сцену, а й вони невдовзі мерзнутимуть на помаранчевій сцені (можете назвати її трибуною) цієї площі, куди на політичне постійне місце проживання переберуться сотні тисяч українців...

Реальніше мусить оцінювати ситуацію віце-прем’єр з питань ПЕК Юлія Тимошенко — проти неї 5 січня Генпрокуратура України порушила кримінальну справу, а заступник Генпрокурора М. Обіход повідомив, що всі кримінальні справи щодо неї та її чоловіка об’єднано в одне провадження зі справою П. Лазаренка. І вже 15 січня прокурорське відомство пред’явило віце-прем’єр-міністру офіційне звинувачення та взяло з неї підписку про невиїзд. Унікальний випадок в конституційно задекларованій рівності усіх перед законом!

Не дивно, що саме у такий час «у прорив на Київ» кинуто боєздатні шахтарські колони Донбасу, вони під стінами головних будівель на Грушевського вимагають повернення боргів з зарплат і підвищення пенсій. Л. Кучма їх не так вже й побоюється, тим паче що він учащає за кордон. Але навіть там не випускає з рук пульсу держави — 19 січня, перебуваючи у Німеччині, гарант підписує указ про звільнення Ю. Тимошенко у зв’язку з притягненням її до кримінальної відповідальності. Парламентська фракція «Батьківщина» у заяві назвала це «безсоромним цинічним викликом кримінальної диктатури і оскаженілого тоталітаризму». Прем’єр В. Ющенко устами прес-секретаря сказав, що він нічого (про відставку) не підписував. А звільнена Тимошенко миттєво відповідає заявою, що виявиться актуальною на багато наступних років: «Моє звільнення — яскравий доказ того, що комерційне оточення Президента сильніше від уряду і тих його членів, котрі прагнуть навести в країні лад». Вона заявляє про «остаточний перехід в опозицію до діючого режиму».

Ця кадрова оперативність Президента стосовно однієї особи з уряду «ріже слух» на тлі демонстративного невиконання рішення парламенту про відставку трьох силовиків. Навіть після офіційного подання В. Ющенку голови парламентського Комітету з питань боротьби з корупцією й оргзлочинністю Ю. Кармазіна про ознаки перевищення влади, інші зловживання, з вимогою притягнення до відповідальності головного міліціонера країни Ю. Кравченка.

За півроку до десятилітнього ювілею української незалежної держави «десятку» святкує офіційний флагман парламентської журналістики «Голос України». Окрім вітальних телеграм, численні політики готують нам іспит «на свободу слова» — висвітлення діяльності не лише парламентської більшості, а й передреволюційних процесів за участю депутатів з опозиції до «режиму Кучми».

Виконавча влада зорганізовує мітинги на підтримку Президента і Конституції України. Попри зливу з неба (а тієї зими дощило також), у центрі Харкова зібрали 80 тисяч громадян з портретами Кучми (як колись членів Політбюро). Співголова харківської правозахисної організації Євген Захаров навів факти тиску на людей, а точніше кажучи, примусу влади йти на захист «дорогого глубокоуважаємого» Леоніда Даниловича. Відбуваються акції протесту лівих і правих. У Черкасах під лозунги з вимогою до Л. Кучми скласти повноваження Президента вийшов навіть міський голова В. Олійник. УНП «Собор» у заяві спростовує партійний характер акції «Україна без Кучми», звинувачує КПУ у тісному зв’язку з «режимом Кучми» і повідомляє про розбиття «соборівцями» протестних наметових містечок у 15 регіонах країни.

11 січня на ранковому засіданні народні депутати винесли на розгляд аж 11 проектів постанов Верховної Ради за наслідками звіту Генпрокурора М. Потебенька. 12 січня соціаліст Йосип Вінський подав на розгляд сесії проект змін до закону про вибори депутатів місцевих рад, міських, сільських голів з новацією обирати місцевих депутатів за партійними списками.

16 січня — парламентські слухання «Проблеми інформаційної діяльності, свободи слова, дотримання законності та стану інформаційної безпеки України». Серед відомих працівників мас-медіа у їхній роботі бере участь тележурналіст з Донеччини Ігор Александров, чиї прізвище і трагічна доля незабаром стануть сумновідомі в країні і за її межами поряд з прізвищем Гонгадзе. Генпрокурор Потебенько, від якого чекають зрушень у розслідуванні справи убивства журналіста, п’є водичку у курортному Трускавці, а люди, які з’їхалися на протестну акцію до Києва, вимагають від нього «зливати воду». На початку лютого Печерський райсуд столиці визнає неправомірними дії заступника Генпрокурора Олексія Баганця і зобов’язує його визнати потерпілою у цій справі матір Гонгадзе Лесю Гонгадзе. Генрокуратура в особі цього самого заступника нарешті визнає факт записування розмов Кучми у його кабінеті, хоча досі це заперечувала.

Рік розпочинається з порідіння депутатських рядів. 22 січня у Харкові з вогнепальним пораненням грудної клітки мертвим знайдено народного депутата Юрія Кононенка. Версія правоохоронців — самогубство (карабін «Сайга» на столі). У цю версію, як писав наш тамтешній власний кореспондент, не вірить ніхто, окрім самих правоохоронців. Тим паче на тлі розстрілу у власному будинку через кілька днів депутата Харківської облради Зозулі та його родини. 28 січня в автокатастрофі на Дніпропетровщині гине відомий політик народний депутат Олександр Ємець (член партії «Реформи і порядок»).

За ініціативи Степана Хмари радикальне звернення на річних зборах наприкінці січня приймає Асоціація народних депутатів України: «Сьогодні над Україною нависла загроза остаточного встановлення авторитарної диктатури кримінальних олігархів-космополітів, інтереси яких відстоює Президент Кучма».

На початку лютого з більш як 20 політичних партій і організацій утворено Форум національного порятунку. Майже 10 тисяч учасників акції «Україна без Кучми» від пам’ятника Тарасові Шевченку пройшли до Верховної Ради, скандуючи: «Правди!», «Убивць до суду!».

6 лютого на Хрещатику (на центральній вулиці країни) цілий натовп, а точніше організований загін молодиків, з підворіть напав на учасників акції «Україна без Кучми». Розгромили кілька наметів, побили учасників акції протесту, закидали їх їдкими пакетами з хлором. Олександр Мороз від імені фракції заявив, що це, найпевніше, були переодягнені курсанти МВС (багато хто з них досі уже, мабуть, дослужився до високих правоохоронних чинів).

10 лютого на засіданні РНБО Л. Кучма фактично визнає ганьбу, спричинену в його царині на Банковій майором держохорони М. Мельниченком, — приймає рішення звільнити Голову СБУ Л. Деркача і начальника держохорони В. Шепеля, а на їхні місця призначає В. Радченка і В. Строгова. У цей час Перший заступник глави парламенту В. Медведчук на догоду Леонідові Даниловичу запевняє політикум і електорат, що вибори Президента України відбудуться у конституційні терміни 2004 року, а також у підтримці Кучми СДПУ(о), яка на останніх виборах першою висунула його кандидатом у Президенти.

Серійного удару по активістах, які хочуть бачити «Україну без Кучми», влада завдала у середині лютого. Судові виконавці прибули на Хрещатик виконати рішення Старокиївського райсуду столиці про негайний демонтаж наметів коменданта наметового містечка Є. Філіндаша та лідера столичних соціалістів В. Семенюк. Генпрокуратура арештовує лідера «Батьківщини» учорашнього віце-прем’єр-міністра Юлію Тимошенко. Рухівці Г. Удовенка, «пеерпісти» і КУНівці провели у Києві паралельну протестну акцію «Україна за правду», заявивши, що вона не має нічого спільного з акцією за участю лівих сил «Україна без Кучми», яку багато хто розцінив як спробу розпорошити антикучмівський фронт. Та чи не найбільше дошкулило антикучмістам 13 лютого офіційне «звернення трьох» до українського народу, у якому протестні й викривальні акції опозиції вони розцінили так: «Проти нашої держави розпочато безпрецедентну політичну кампанію з усіма ознаками психологічної війни». Автори звернення кинули камінь і безпосередньо у город (цитую) «створеного невідомо на яких засадах і гучно анонсованого «Форуму національного порятунку». «Лідери цього строкатого конгломерату, ображені за власні політичні поразки і провали, справді шукають порятунку. Тільки не для держави, не для нації, а для самих себе — від політичного банкрутства і забуття». Так пояснювали українському народові суть опозиційного Кучмі руху підписанти листа — Л. Кучма, І. Плющ і В. Ющенко. У цьому розрізі вони закликали народ не забувати уроків історії і пригадати, «з чого і як починався фашизм». Це звернення двом останнім підписантам народ згадає не раз.

У другій половині лютого своє плече «дорогому глибокошановному Леоніду Даниловичу» підставила і вчена рада Київського національного університету ім. Т. Шевченка — вона удостоїла Л. Кучму звання почесного доктора (з мантією і шапочкою).

Перший заступник Івана Плюща Віктор Медведчук вочевидь перевершує адвокатські функції головного президентського канцеляриста В. Литвина. В середині лютого В. Медведчук заявляє, що сьогодні «нереально і недоцільно змінити систему державної влади в Україні, перетворивши її на парламентсько-президентську республіку». Водночас наголошує, що немає і реальних механізмів розпуску Президентом парламенту. Ще через кілька днів головний «есдек» на прес-конференції заявить: головною умовою для збереження уряду Віктора Ющенка є створення в результаті домовленостей між Президентом, урядом і парламентом коаліційного уряду.

У протистоянні парламенту, де «засіли ініціатори антикучмівських акцій», і прихильних до Кучми можновладців з інших гілок влади дійде до абсурдно смішного. На обурення депутатів відсутністю на сесії під час розгляду питання про діяльність Генпрокурора М. Потебенька, І. Плющ повідомить, що під час офіційної зустрічі з Потебеньком той заявив: він Верховній Раді не підзвітний. На що голова підкомітету Комітету Верховної Ради з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності М. Ратушний оприлюднить висновки студентки — третьокурсниці юридичного вузу, які переконливо доводять протилежне. Мало того, за постанову про відставку Генпрокурора належної кількості голосів набрати не вдалося. Після чого сам Потебенько пообіцяв на прес-конференції внести подання про притягнення до кримінальної відповідальності окремих народних депутатів, які «передавали гроші Лазаренку».

ЗМІ, у тому числі і парламентський «Голос України», цитують лютневе інтерв’ю Мельниченка газеті «Нью-Йорк таймс», де опальний майор звинувачує Кучму у привласненні щонайменше 1 млрд доларів і каже, що «в Україні немає більшого злочинця, аніж Кучма».

«Вічні опозиціонери» комуністи неначе втратили нюх на революційні ситуації і знову опинилися на узбіччі ходи революційних колон. Понад те, вони на пленумі згадали ленінські слова і сказали, що «ми, товаріщі, пойдьом другім путьом» — «За Україну без Кучми і Ющенка». Ситуацію несподівано пояснив на шпальтах парламентського видання один з найактивніших депутатів-комуністів, 11 номер виборчого списку КПУ Володимир Моісеєнко: «І Симоненко, і політичне керівництво КПУ розуміють, що Симоненко слабкий, що навіть у таких вигідних для них умовах він не в змозі повести за собою маси і перемогти. А інших кандидатур у КПУ, «монополізованій» командою Симоненка, просто немає. Їх або повиганяли, або гальмували їхнє політичне зростання».

«Броня наша міцна»... Та ось пенсії куці

Попри намагання однієї частини парламенту розігріти «передреволюційні настрої» електорату, а другої, прокучмівської, ці настрої погасити, народні депутати не забувають про законотворчість. Одразу після різдвяних свят парламентарії 11 січня приймають закони «Про визнання бронетанкової галузі однією з пріоритетних у промисловості України та заходи щодо надання їй державної підтримки», «Про захист економічної конкуренції», низку ратифікаційних документів. А 18 січня, окрім схвалення чотирьох законопроектів на підтримку сільгоспвиробників, законодавці 254 голосами «за» прийняли у цілому закон про наступні вибори до Верховної Ради на пропорційній основі (за партійними списками). Цього дня голова тимчасової спецкомісії Верховної Ради Степан Гавриш вніс на розгляд три документи про імплементацію результатів минулорічного всеукраїнського референдуму. Головуючий на засіданні Іван Плющ поставив на постатейне голосування ще не відредагований комісією президентський законопроект, за який не вдалося набрати не лише конституційної, а й мінімальної результативної більшості голосів. Парламент виконав свій обов’язок — розглянув документ, а те, що не набрали голосів, — то інша справа, — так хитро прокоментував ситуацію голова Комітету з питань правової політики О. Задорожній. 18 січня також внесено зміни до законодавчих актів про боротьбу з нелегальною міграцією та оперативно-розшукову діяльність. А ухвалені зміни до Виправно-трудового кодексу спрямовані на полегшення становища засуджених у листуванні, прогулянках та навчанні.

У середині січня глава держави поповнив законодавчий портфель Верховної Ради давноочікуваними проектами законів про великий Державний Герб та про Державний Гімн України. 8 лютого законодавці ухвалили нову редакцію Закону «Про тимчасові слідчі та спеціальні комісії Верховної Ради України», врахували пропозиції глави держави до закону про статус депутатів місцевих рад. Зокрема, вилучили норму про недоторканність. У цілому схвалено закони «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про автомобільний транспорт» та низку інших.

15 березня прийнято Закон «Про інститути спільного інвестування (пайові і корпоративні інвестиційні фонди)». 22 березня 391 голосом «за» ухвалено остаточно Бюджетний кодекс України. Цього дня затверджено і прожитковий мінімум — 311 грн. на людину на місяць (був 287 грн). Однак у своїх розрахунках чиновники використовують іншу величину — мінімальну зарплату 118 грн. То як не будуть куцими пенсії, соцвиплати!...

«Революціонується» навіть природа — у середині березня вона нагадує про свій настрій повінню на Закарпатті, де підтоплено 12 населених пунктів, зруйновано 1669 будинків, 9 жертв серед населення. Але усе це «блідне» на тлі соціально-політичних заворушень. У важкий понеділок 12 березня — після переговорів з Кучмою і Ющенком, пропрезидентські фракції і групи (СДПУ(о), «Відродження регіонів», «Трудова Україна») вимагають перереєстрації членів більшості. Інші, зокрема Петро Порошенко, носяться з ідеєю підписання угоди про співпрацю між урядом і парламентом, «яку депутати вирішили розробляти у неділю під час зустрічі з В. Ющенком». Знайшли час! Після «кривавого» 9 березня, коли не лише опозиційні депутати, а й з числа союзників по більшості обурювалися побиттям і арештами учасників акції «Україна без Кучми». Давня традиція українців нести цього дня квіти до пам’ятника Кобзареві спіткнулась об непереборне бажання влади зробити це саме у той самий час. Коли там покладали квіти Кучма і Ющенко з почтом, спецназ кийками не підпускав до парку Шевченка навіть народних депутатів «з непочту». Соціалістці Валентині Семенюк дісталося «дубинкою» по голові і вона опинилася у лікарні зі струсом мозку. Потім була сутичка унсовців з міліцією біля Міністерства внутрішніх справ, куди прийшли від пам’ятника Кобзареві багатотисячні колони антикучмістів. Апогей протистояння стався на Банковій. Спочатку резиденцію Президента закидали яйцями, потім полетіло каміння, а вже далі — мордобій між молодими унсовцями і міліцейськими «заградотрядами». До вечора силовики затримали більш як двісті учасників акції. Особливо вразили привселюдні арешти львівських студентів на столичному вокзалі. Про ознаки злочину в діях опозиції з осудом казав на прес-конференції Перший заступник Голови Верховної Ради В. Медведчук (керівник парламенту Іван Плющ у ці політично спекотні дні зліг до лікарні). У спеціальній заяві фракція трудовиків І. Шарова у гніві проти опонентів Кучми (чи в прислужницькій любові до гаранта?) пішла ще далі: «Називаючи себе законною опозицією, організатори цих заворушень свої методи політичної боротьби перебрали з практики терористичних організацій». Погоджувальна рада керівників парламентських комітетів і фракцій погодилася з пропозицією Г. Удовенка заслухати у середу в сесійній залі інформацію силовиків. А послухавши, дійшли висновку: порушували закон усі, з міліцією включно.

Серед найпалкіших захисників Кучми — депутат з групи «Відродження регіонів» голова Комітету з питань правової політики О. Задорожній, який, осуджуючи Мороза і Тимошенко, вважає логічною чи не ним висунуту «лазаренківську» версію розвитку цих драматичних подій.

25 квітня розпочав роботу центральний штаб з організації референдуму про недовіру Кучмі.

Незабаром після весняної акції однопартійців «Квіти для Юлі», Печерський райсуд столиці під керівництвом М. Замковенка таки прийме рішення про звільнення Тимошенко з-під варти. Одначе після зустрічі з представницею ПАРЄ Анне Северинсен і чергової порції критики на адресу Кучми Генпрокуратура за допомогою колегії Київського міського суду знову визнає за необхідне позбавити волі Тимошенко прямо в лікарняній палаті. Що було б далі з майбутнім лідером «помаранчевої революції» а потім і прем’єр-міністром України — невідомо, якби Верховний Суд України не скасував «нічного» вердикту міськсуду і залишив Тимошенко на волі.

Здавалося, рука справедливості дістане у перші червневі дні і деяких інших можновладців, зокрема одіозного керівника Київської області А. Засуху — за результатами звіту тимчасової комісії, що вивчала конфлікт у Василькові, парламент рекомендував прем’єр-міністру подати подання про його звільнення. Та хто збирався це рішення виконувати?

Судитимуть не «по-товариськи». І прописуватися не треба

4 квітня народні депутати обговорили зміну до Закону «Про зв’язок» про недоцільність плати за вхідні дзвінки (тоді мобілкою користувалося лише півмільйона громадян). Після дня сміхуна (і брехуна — прямому і переносному сенсі) більшість членів профільного парламентського Комітету з питань свободи слова рекомендували Кучмі звільнити з посади керівника НТКУ В. Долганова (одіозного ведучого «7 днів»). 5 квітня законодавці внесли зміни до Кодексу про адмінпорушення, які поставили хрест на «товариських судах» інституту прописки, що в печінках сидить, — за цим законом, що набрав чинності з 15 травня, уже не передбачено юридичної відповідальності за проживання без прописки. 5 квітня ухвалено і Закон «Про платіжні системи переказу грошей в Україні», 26 квітня — закон про охорону дитинства і новий Кримінальний кодекс, який набере чинності 1 вересня ц. р., і який неоднозначно сприйме юридична громадськість. 17 травня прийнято Закон «Про стандартизацію».

У травні Інформуправління Верховної Ради повідомить: упродовж третьої сесії парламент розглянув 177 законопроектів, з них 69 прийняв у цілому, 72 відхилив. Серед них прийнятий 5 квітня Закон «Про політичні партії», зміни до Кодексу про адмінпорушення, що звузив права ДАІ у покаранні водіїв і передав цю функцію судам.

(Далі буде).