В умовах світової глобалізації соціально-економічних процесів гарантувати енергетичну безпеку України можна лише шляхом виведення нашої енергетики, як системоутворюючої галузі економіки, на якісно новий, конкурентоспроможний ступінь розвитку. Це, своєю чергою, потребує визначення шляхів розв’язання низки проблем в енергетиці, зокрема модернізації і реконструкції енергетичної інфраструктури, кардинального підвищення рівня енергоефективності, ширшої розробки родовищ вуглеводнів як всередині країни, так і за її межами, зменшення негативного впливу енергетики на довкілля тощо.

Прогноз динаміки змін структури паливно-енергетичного балансу України до 2030 р., запропонований в Енергетичній стратегії України на період до 2030 року (далі — Стратегія), свідчить про необхідність зменшення енергетичної залежності України від імпорту первинних ресурсів з 54,5% у 2005 р. до 11,7 % у 2030 р. Такі вагомі показники мають бути досягнуті завдяки структурному і технологічному енергозбереженню, збільшенню виробництва в 1,7 разу вугільної продукції та у 2,3 разу — виробництва атомної енергії (з 88,8 млрд. кВт. год у 2005 р. до 219 млрд. у 2030 р.), зменшенню на 36,2% споживання природного газу (з 76,4 млрд. куб. м у 2005 р. до 49,5 млрд. у 2030 р.). Передбачається зростання споживання нафти з 18 млн. т у 2005 р. до 23,8 млн. т у 2030 р.

Вагомим чинником зміцнення енергетичної безпеки країни має стати створення 90-добового стратегічного запасу нафти і нафтопродуктів протягом наступних 8—10 років на основі відповідного закону, який необхідно розробити вже цього року з урахуванням положень відповідної директиви ЄС.

Зрозуміло, що будь-яка стратегія є наміром (і Стратегія — не виняток), однак наявність певних пріоритетів суттєво допомагає в розвитку ПЕК. Сьогодні серед таких пріоритетів бачимо: зменшення споживання газу, збільшення частки нетрадиційних і відновлюваних джерел енергії у структурі енергозабезпечення, впровадження заходів з енергозбереження. Ефективне вирішення згаданих питань дасть змогу значно підвищити рівень енергетичної безпеки України.

Зменшення споживання природного газу

Зростання цін на природний газ стало об’єктивним чинником поступового входження України у глобальний ринковий простір. Це, з одного боку, створює труднощі для економіки, але з другого — стимулює споживачів впроваджувати енергозбереження, що дасть змогу зменшити енергоємність ВВП. Впровадження ринкових механізмів змусить споживачів застосовувати ефективніше обладнання.

Шляхи зменшення енергозалежності України від імпортованого газу очевидні. По-перше, тотальне газозбереження за рахунок зменшення технологічних втрат на всіх стадіях — видобутку, транспортування, збереження, розподілу та споживання газу. Впровадження новітнього та реконструкція і модернізація існуючого обладнання, встановлення лічильників газу, перегляд норм втрат на всьому ланцюжку проходження — все це допоможе істотно зменшити споживання газу загалом по країні.

По-друге, збільшення видобутку газу в Україні, залучення іноземних і приватних вітчизняних інвесторів до розробки родовищ на базі нового Кодексу про надра, угод про розподіл продукції та за рахунок зменшення податкового навантаження на галузь. По-третє, масштабніше залучення до газового балансу країни шахтного метану, скидних технологічних газів, природного газу з малих і дрібних родовищ шляхом економічного стимулювання. По-четверте, зменшення споживання газу найбільшими його споживачами — тепловими електростанціями, газотранспортною системою (ГТС), металургійними підприємствами та ін.

Сьогодні в Україні «дегазації» енергетики вже не заважають низькі ціни на природний газ. Поступове переведення електрогенерації на вугілля — це загальнонаціональний пріоритет, який потребує цілого комплексу заходів для успішної реалізації. Зокрема, оптимізації тарифів на залізничні перевезення, недопущення необгрунтованого зростання цін на вугільну продукцію, підвищення її якості тощо.

До перспективних технологій ефективного використання газу ГТС можна віднести турбодетандерні та когенераційні установки, які використовують відповідно скидний потенціал при дроселюванні газу і продукти спалювання газу турбінами. Оновлення компресорних станцій з використанням газоперекачувальних агрегатів з підвищеним коефіцієнтом корисної дії дозволить економити щорічно понад 1 млрд. куб. м газу.

Заміна мартенівського способу виплавки сталі в обсязі 16,4 млн. т на рік конверторним способом дозволить скоротити понад 1,4 млрд. куб. м природного газу.

Таким чином, як проблеми в цій сфері, так і шляхи їх вирішення відомі, залишається лише наполегливо працювати.

Нетрадиційні та відновлювані джерела енергії, енергозбереження

Стратегією визначені напрями розвитку нетрадиційних і відновлюваних джерел енергії (НВДЕ) в Україні: біоенергетика, видобуток та утилізація шахтного метану, позабалансових покладів вуглеводнів, використання вторинних енергетичних ресурсів, вітрової і сонячної енергії, теплової енергії довкілля, освоєння гідропотенціалу малих річок України тощо.

Технічно досяжний річний енергетичний потенціал НВДЕ України в перерахунку на умовне паливо становить близько 79 млн. т у. п. Економічно досяжний потенціал цих джерел, за базовим сценарієм, становить 57,7 млн. т у. п., в т. ч. відновлюваних природних джерел енергії — 35,5 , позабалансових (нетрадиційних) — 22,2. Сьогодні цей потенціал використовується недостатньо: частка НВДЕ в енергетичному балансі країни становить лише 7,2% (6,4% — позабалансові джерела енергії; 0,8% — відновлювані джерела).

Прогнозний аналіз конкурентоспроможних альтернативних видів енергії засвідчує, що біопаливо в України має хороші перспективи завоювати вагомі позиції (до 8%) на ринку моторного палива. Незаперечна перевага біопалива — в його екологічній чистоті й можливості отримання з відновлюваної сировини. Директиви ЄС щодо розвитку біопалива ставлять завдання для країн-членів уже до 2010 р. довести його використання до 5,75%. Для цього пропонується звільнити від податку всі види біопалива щонайменше на 6 років. Не гірших показників, ніж визначені Директивами ЄС, може досягнути з часом і Україна. За цим напрямом Верховна Рада України вже проводить системну роботу, але для більшої її результативності слід об’єднати зусилля всіх політичних сил.

Передбачається, що потенціал енергозбереження України становитиме у 2030 р. 318,4 млн. т у. п., що майже у півтора разу перевищує нинішній рівень споживання первинної енергії. Впровадження заходів технологічного і структурного енергозабезпечення дасть змогу на 51,3 % зменшити рівень енергоспоживання у 2030 р. — від 621 млн. т у. п. за існуючим до 302,7 — за прогнозованим рівнем енергоефективності. Тобто майже трикратне зростання ВВП у період до 2030 р. обійдеться зростанням споживання енергії лише в півтора разу.

***

Уже давно час зрозуміти, що Україна може стати конкурентоспроможною, лише зробивши протягом наступних 10 років потужний технологічний ривок та досягнувши прийнятного рівня енергетичної безпеки. Це потребує, насамперед, розробки законодавчого поля, на якому ґрунтувалося б розв’язання цього концептуального завдання. Головним принципом законодавчої роботи має стати стратегічне довгострокове бачення місця України як технологічно передової держави у глобальному світовому просторі.

Для цього необхідно, насамперед, ухвалити вже підготовлені законопроекти, а саме: «Про енергоефективність»; «Про енергетичний аудит»; «Про газ (метан) вугільних родовищ»; «Про внесення змін до деяких законів України щодо стимулювання реконструкції і модернізації діючих та будівництва нових об’єктів нафтопереробної і нафтохімічної галузей»; «Про альтернативні джерела енергії» (внесення змін до чинного закону стосовно зменшення податкового тиску); «Про розвиток виробництва біопалива» та деякі інші, а також розробити низку нових законопроектів («Про газовий ринок», «Про стратегічний резерв нафти та нафтопродуктів», Кодекс про надра тощо).

Микола МАРТИНЕНКО, голова Комітету Верховної Ради України з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки, фракція «Наша Україна».