Можемо «насолити» всьому світу

Рівно десять років тому масовий видобуток її припинився навіть в історичному місці родоначальника цього тисячолітнього промислу — знаменитому колись селі Соляне, де за Союзу існувало державне підприємство, а в перебудовні часи на його основі було створено виробничий колектив «Арабат», який збанкрутував після семи років роботи, коли шалений ураган здув у затоку всю підготовлену до продажу сіль, а зливи змили останні запаси. Відтоді й почався тут повний розвал. А шанси відродити колись високоприбуткову галузь усе не збуваються.

...Сіль на цих спекотних і безводних солончаках була тут усьому голова впродовж тисячоліть. Колись чумаки буквально окуповували цю місцину за п’ятнадцять кілометрів від початку Арабатської стрілки, за назвою Соляне Крим-Елі. Пізніше Присивашшя давало половину солі для потреб усієї колись велетенської Російської імперії. До початку XІX століття сюди на заробітки линули звідусіль охочі заробити «путній гріш», кайлами виламуючи сіль і продаючи її оптом. Доки тут не почав порядкувати і ще більше збагатився заможний поміщик Соломон Крим, який збудував ціле селище бараків для найманих солеломів, а всім заїжджим заборонив навіть підходити до промислу. Прибуткове діло так стрімко розросталося, що його обклали величезним податком, проте наступник Соломона вже вивозив сіль паровозами спеціально прокладеною сюди вузькоколійкою. Бізнес цей процвітав, попит саме на кримську сіль ширшав.

Річ у тім, що хоча на теренах Російської імперії було безліч покладів кам’яної солі, але органічно очищений і йодований продукт морського походження був значно кращої якості. «Щороку по кілька мільйонів пудів солі відправляють з Сиваша. Дно його розгороджують на ділянки невеликими плотинами й зміцнюють дошками. В кожній клітці влаштовують шлюзи для спуску води. Більше жодних робіт не проводиться — дно Сиваша таке рівне, що солепромисловцям не доводиться трудитися над його вирівнюванням», — писали тоді про село Соляне. Так тривало аж до революції, коли її вождь Ленін саме про цю сіль телеграфував Фрунзе: «Головне — сіль. Усе забрати, обставити потрійним кордоном війська всі місця видобутку, ні фунта не пропускати, не давати розікрасти. Це питання життя і смерті». У ті часи лихоліть фунт солі продавали за десять срібних рублів, вимінювали на одяг, борошно, мед, сало і золото. В голодомори й Другу світову війну сюди потяглися мішечники не лише з усієї України, сіль у всі часи була надійною валютою і давала шанс вижити тому, хто її мав.

...Сьогодні тут, на безкраїх солоних лиманах, вражаюча повним занепадом пустка. Навіть не віриться, що саме звідси сіль тоннами брали на продаж не лише для щоденного вжитку, великими партіями купували хлібозаводи, спеціально за цією сіллю приїздили оптовики зі столиць і околиць, вантажили оздоровниці й медичні заклади, для спеціальних лікувальних соляних ванн: гоїли серцеві хвороби, гіпертонію, безпліддя, невралгії, ревматизм, сухоти...

Не стало солі — не стало й життя в Соляному. Колись заможні обійстя спорожніли, місцеві жителі враз стали всуціль безробітними, без жодних засобів до існування, можливості жити бодай з городів чи садів.

— Хоч звідки поглянь, води на косі — море, але вся вона солона навіть у криницях, — бідкаються вистраждані безводдям і нестатками літні з діда-прадіда солевари, яких лишилося на цьому забутому Богом і людьми березі моря ледь більше сотні.

Завдяки солі була робота і заробіток, капітальні склади, майстерні, чудовий клуб, магазин, шкільний автобус, снували вагони й машини, не вибували артисти... Минулося, як сон.

...Надія на відновлення виробництва на цій занедбаній території зажевріла сім років тому, коли було затверджено інвестиційний проект, який передбачав організацію масового солевидобутку на Арабатській стрілці. Кримські та казахстанські підприємці розробили проект відновлення промислу й обіцяли вже в 2005 році «випікати» з Сиваша 20 тисяч тонн солі. Та все вперлося в традиційні численні й тривалі узгодження й затвердження. Бо як же видобувати сіль без виділення землі.

Останнім часом вдалося почати прибирати перешкоди в оформленні земельних ділянок в оренду Україно-казахстанській комерційній структурі «Злагода», яка вирішила вкласти у проект відродження масового солевидобутку 1,25 мільйона доларів. Проте старт відродження соляного промислу в селі Соляному, схоже, знову відкладається. І, мабуть, знову на непевний час. Прокуратура Криму проводить перевірку законності винесення рішення уряду автономії про відведення 170-гектарної земельної ділянки рекреації ВАТ «Злагода» для соляних промислів.

На думку представництва президента в автономії, виділення 170 гектарів — це чергова афера з виведенням державної землі в приватну власність й захопленням частини узбережжя й Арабатської стрілки.

На останньому засіданні міжвідомчої комісії при уряді півострова з упорядкування підприємницької діяльності, пов’язаної з видобутком корисних копалин, ухвалено рішення поки що відмовити в узгодженні виділення земельних ділянок на території кримської частини Арабатської стрілки до вирішення питання про її статус.

...Тим часом за якісною, екологічно чистою кримською сіллю скучили не лише українці, а й зовнішні ринки. Можливості видобутку колосальні: запаси солі лише в Сиваші та його озерах оцінено у понад 80 мільйонів кубометрів — вистачить на тисячоліття. А є ще й солоні озера Сасик-Сиваш, Сакське, ціле намисто придатних для ефективних соляних промислів унікальних водойм Керченського півострова. Сировинна база практично невичерпна.

За всього цього багатства цілющу харчову сіль, яка зберігає необхідні для людини біологічно активні речовини й мікроелементи, що містяться в ропі, виробляють на півострові реально лише кілька невеличких фірм в Саках, Євпаторії й найбільша — «Кримська соляна компанія» в Красноперекопську. Вона має знаки «Вища проба» і «Європейська якість», перевершує кращих виробників Італії, Іспанії, Греції та ще цілої низки країн і має шалений попит у світі. Тонна такої солі на світовому ринку коштує 200 євро.

Парадокс у тім, що здавна знаменита чистотою й смаком кримська сіль з природним вмістом йоду — не частий гість навіть на прилавках півострова.

Нині, коли Україна стала великим постачальником солі в Європу, частка морської кримської в загальному видобутку — жалюгідна. Монополія тут за Донецьком: потужними «Артемсіллю» й «Мегаполіс ЛТД». Тож і на півострові купують переважно донецьку, а ще білоруську, німецьку й навіть датську сіль.

Це тоді, коли від нестачі важливого для підтримки здоров’я елементу — йоду потерпають понад 60 відсотків мешканців півострова, кажуть медики. І наголошують: цілющу сиваську сіль видобувати не просто потрібно — життєво необхідно в масштабах, які могли б задовольнити принаймні всю постраждалу від чорнобильської біди Україну. Адже морський природний продукт ропи Сиваша одвічно містить йод, а після обробки зберігає цю так необхідну організму речовину щонайменше два роки.

За вимогою Міністерства охорони здоров’я України йодують кам’яну сіль з копалень донецького кряжу, але, як стверджують фахівці, цей елемент затримується в ній лише на два місяці. Звісно, після лежання на складах виробників, затим оптовиків, нарешті — крамниць, покупцеві, гадаю, залишається втішитися лише написом «йодована». То, може, наміри видобувати кримську морську сіль не вписуються в плани донецьких монополістів соляної галузі?

Чи відродиться одвічний, але саме в наші часи загублений соляний промисел в селі Соляному, не може сказати ніхто дотепер. Чи ще є шанс дати роботу сучасним чумакам?

Крим.

Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.