Ще років з п’ятнадцять тому останнім аргументом у суперечці було:
«У газеті прочитав!». Довіра до друкованого слова була беззастережна. Тоді грамотність написання слова школярі перевіряли за текстами з районної газети! А яка літературна мова лунала з вуст телеведучих! Навіть тих, котрі працювали в обласних (як тепер кажуть — регіональних) ТРК...Складно простежити зв’язок між збільшенням кількості ЗМІ, університетів, академій, магістрів і бакалаврів і якістю Слова — друкованого або сказаного в радіо- та телеефірі.
Утім, таку залежність ми спостерігаємо повсюди. Іноді на стовпах (див. заголовок). Ну поспівчуваєш бідному французові, а потім зрозумієш гумор рекламного ходу. Але от дорожній покажчик:
«Національний заповідник «Херсонес Таврічеський». Отут не до гумору — адже такого заповідника немає! Є «Херсонес Таврический» або «Херсонес Таврійський». Різниця невелика? Але навіть діти знають, що, наприклад, для вдалого пошуку в Інтернеті потрібна точність. До буковки. А раптом завтра від користувача Інтернету зажадають не тільки знань орфографії, а й орфоепії?...Вдосталь в ефірі доводилося чути про
«средствА», що «витратили професорА» на розвиток «укрАїнської» мови — і це з вуст високопосадовців!Після цього не здивуєшся, почувши повідомлення одного з українських телеканалів:
«Паливо будуть добувати з навозу». А що з вітчизняним «гноєм» робитимемо? І чим «навоз» пахучіше за «гній»? І потім, за логікою, «гній» доведеться завозити звідти, де його виробляють. Тим самим погіршуючи життя вітчизняному виробникові. Хоча обіцяють це життя поліпшувати. Навіть у рекламі пишуть: «Кращіх умов годі шукати!». Мова, щоправда, йшла не про «навоз», а про те, що: «Купіть товар у нас і дістанете сорочку та крОватку в подарунок». Як поєднати в гардеробі сорочку і крОватку — в рекламі не пояснили.Іноді здається, що нашу рекламу роблять
«у Турції». Не в Туреччині, а в тій країні, про яку говорив коментатор Першого спортивного українського каналу: «Футболіст N став громадянином Турції».В одному київському тижневику читаю заголовок
«Христові невісти». Засумнівавшись у правильності написаного, дивлюся російськомовний варіант видання: «Невесты Христовы». У редакції напевно працюють заміжні жінки, які ще недавно були «нареченими». Чи «наречена» — не по-церковному?Впало у вічі, що на сусідній сторінці автор іронізував з приводу інструкції, в якій власників комп’ютерних баз даних хтось завзято величав
«володільцями». Уявляєте, ви — «володільці золота в зливках»!?...
Одна фірма з поширення бухгалтерських знань запрошує: «Записуйтесь на безкоштовний семИнар». Виходить, без знань основ бухгалтерського обліку прожити так важко, що навіть готові безкоштовно навчити! А без знання мови (що відрізняє нас від мавпи) — легко!Написати цей матеріал я вирішив після того, як випадково став свідком розмови чиновника й пана, котрий бажає зареєструвати щось. Що саме — вони з’ясовували півгодини. Шляхом навідних запитань (
«А у вас є поліграфічне обладнання? Чи ви збираєте журналістський колектив?») — чиновник намагався з’ясувати, що все-таки пан збирається реєструвати — видавництво чи видання? Нарешті відвідувач, здається, зупинився на виданні. Мабуть, вирішив, що журналістів купити дешевше, ніж поліграфічне обладнання. Адже обладнання ще шукати треба. А журналістів — чого їх шукати? Писати і говорити за нашої поголовної грамотності вміють усі!Прощаючись, чиновник побажав відвідувачеві не помилитися. У виборі.
Севастополь.
