або Чому нащадки репресованих хліборобів і досі зазнають кривди
Ганна Яківна Левченко — куркульська дочка. Так називали дітей репресованих хліборобів. Були часи, коли це звучало зневажливо, ніби йшлося про ворогів селянства. Хоча насправді заможніші хлібороби найчастіше досягали достатку пекельною працею. Батько її — працелюбний селянин із села Локнистого — не любив сидіти без діла, і синам, і дочкам спокою не давав. Тому й мала велика родина що їсти, що одягти. Ганна Яківна зі сльозами пригадує той осінній день 1931 року, коли о дванадцятій годині дня до них у хату увірвалися сільські активісти-комуністи.
— Вони вигнали нас, дев’ять душ, перед зимою на вулицю, — розповідає 85-річна жінка. — На дверях повісили замок, сусідів залякали, щоб нас не впускали. Ми з бабусею ледь влаштувалися: попросилася жити до одного 80-річного діда. Сестри, брати розбрелися хто куди. Батько, щоб не забрали в Сибір, утік з Локнистого до Чернігова. Забрали в нас дві корови, два коня, чотири вівці, свиноматку, кабана, двох поросят, п’ять кожушків, сани, воза, плуга, борону, увесь посуд, ліжка. Хату і величезний сарай на другий день розібрали і вивезли на 12 підводах до іншого села. Нашу хліборобську родину прирекли на нещасні злидні. Ми згодом викопали велику землянку й жили в ній і до війни, і при фашистах.
Батько Г. Левченко, Яків Гаврилович Семироз, потайки у 1937 році навідався додому, але його видали. За
«проведення ворожої агітації, розповсюдження провокаційних чуток, поразницькі настрої» рішенням «трійки» 3 січня 1938 року чоловіка розстріляли. Мати померла від туберкульозу. Загинули на війні три брати. Померли дві сестри.Лише Ганна Яківна, завербувавшись на шахти, отримала в 1949 році паспорт і змогла покинути землянку, позбутися колгоспно-кріпосної залежності, краще влаштувати свою долю. Відпрацювавши на шахті в Середній Азії, повернулася вже з чоловіком до Чернігова. Тут і заробили квартиру.
Рішенням №6 засідання комісії Менської районної ради з питань поновлення прав реабілітованих від 7 травня 1993 року
«Про встановлення факту розкуркулення Я. Г. Семироз та відшкодування вартості конфіскованого майна спадкоємцям» встановлено вартість вилученого в сумі 70000 крб. Цю суму мали виплатити нащадкам. Однак єдина вціліла спадкоємниця — Ганна Яківна — не змогла того року отримати компенсацію. Її чоловік хворів, потребував догляду, зрештою він помер 16 жовтня 1993 року.Нині цю справу хоче довести до кінця її син Олексій, військовий пенсіонер. За його підрахунками, держава має компенсувати його родині вартість втраченого у нинішніх цінах — 360570 гривень.
— Чому я назвав таку суму? — каже автор листа до редакції. — Бо компенсацію визначено не в купонах, а в карбованцях. Згідно з постановою Кабінету Міністрів УРСР від 24 червня 1991 року
«загальна сума компенсації не повинна перевищувати 70 тисяч карбованців». Тоді це були великі гроші. За курсом один долар відповідав 98 копійкам.Комісія з питань поновлення прав реабілітованих обласної ради 31 жовтня 2006 року у своєму листі роз’яснила, що
«відповідно до чинного законодавства сума компенсації за конфісковані будівлі і майно, що не збереглися на цей час, становить 112 гривень 50 копійок».—
Це просто насмішка над людьми, що зазнали кривди, поневірялися, не могли отримати відповідної освіти, — обурюється Олексій Іванович. — У липні 2005 року вийшов Указ Президента України «Про заходи щодо посилення державної підтримки колишніх політичних в’язнів, репресованих та їх громадських організацій». У ньому знову йдеться про «вирішення питання виплати реабілітованим громадянам або їхнім спадкоємцям грошової компенсації та відшкодування вартості конфіскованого майна». Виходить, нічого не зроблено після цього указу! Ну хіба віз нині коштує 112 гривень? А за 100 гривень можна купити корову, коня?Справді, чинна нормативна законодавча база лише додає сердечного болю потерпілим від розкуркулення. Мізерні розміри компенсації не витримують жодної критики. Старий будинок у віддаленому селі нині можна придбати за 4000—5000 гривень. Але не за 112 гривень! У чинному
«Положенні про порядок виплати грошової компенсації, повернення майна або відшкодування його вартості реабілітованим громадянам або їхнім спадкоємцям» ніби й є справедливі положення. Скажімо, вартість худоби, птиці визначається «за закупівельними цінами, що діють на момент розгляду заяви». Та разом з тим є низка положень, які дають змогу не виплачувати компенсації, якщо заявник не підтвердить поважної причини, чому він не отримав вчасно гроші тощо. Крім того, заплутана і методика визначення розміру відшкодувань. Адже положення «дописували» за часів шаленої інфляції, купонних стрибків. Отже, уся ця справа потребує чіткого сучасного законодавчого оновлення.Чернігівська область.
На знімку: Ганна Яківна Левченко
Фото автора.
