Станцію Короп задумали ліквідувати

або Як державний рекет перетворюється у «прихватизацію»

У статті народного депутата України Віталія Коржа «Державний рекет на станції Короп» («Голос України» за 25 січня 2007 року) йшлося про конкретний приклад порушення прав виробничників з боку монопольної Південно-Західної залізниці.

Державні службовці раптом встановили шлагбаум на в’їзді на естакаду для розвантаження вагонів, вимагаючи від підприємців додаткової плати понад встановлений тариф, потім продали вантаж «у погашення збитків залізниці від простою вагонів» та ще й надіслали телеграми постачальникам з вимогою припинити поставки(!).

Але на цьому інцидент не закінчився, а набув нового розвитку...

Примітив адміністративного шантажу

Здавалося б, оприлюднення на всю Україну інформації про анархію цін, абсурдний шлагбаум, а головне — про факт комерціалізації державної власності та її використання в інтересах вузького кола осіб (за рахунок «викручування рук» підприємствам, що користуються послугами залізниці), припинить свавілля кабінетних «щипачів», які пригрілися на тілі держави. Здавалося б...

Але, як це часом буває із затятими грішниками, замість покаятися, вони роблять новий крок на хибному шляху зловживання своїм монопольним становищем, плануючи, серед іншого, — увага! — «Закриття станції для виконання вантажних операцій, з подальшим демонтажем дільниці і станції...» (телеграма першого заступника начальника Південно-Західної залізниці Жураківського від 6.02.2007).

І це при тому, що 17 підприємств смт. Короп отримують і відправляють вантажі зі ст. Короп, у будівництво якої вони нещодавно вклали 6 млн. грн. Цей об’єкт, який залізничне начальство загрожує закрити «з подальшим демонтажем», було здано в експлуатацію 1993 року.

Мало того, що підприємства побудували, так вони ще й безкоштовно передали цей об’єкт нерухомого майна на баланс залізниці. Залізниці, котра нині поставила залізничний шлагбаум і вимагає додаткову сплату перед тим місцем розвантаження вагонів, яке в усіх нормативних документах залізниці офіційно називається місцем загального користування і користування яким входить у тариф на перевезення.

А відтак вибух обурення викликала у промисловців і підприємців Коропа телеграма пана Жураківського від 6.02.2007:

«З метою відшкодування витрат залізниці (...) в термін до 9.02.2007 надайте (...) графік проведення нарад щодо подальшої роботи збиткових станцій (...).

У протоколах нарад передбачити один із шляхів зменшення збитковості дільниць залізниці:

— Відшкодування затрат залізниці з утримання станції з місцевого бюджету.

— Відшкодування (...) за рахунок підприємств, які обслуговуються на станції.

— Передача основних фондів збиткових дільниць на баланс підприємств, які обслуговуються на станції.

— Закриття станції (Короп) для виконання вантажних операцій (...) з подальшим обслуговуванням підприємств на підставі договірних тарифів (...) з опорної станції (тобто зі ст. Алтинівка на відстані 21 км від ст. Короп).

— Закриття станції (...) з подальшим демонтажем (...) згідно з чинним законодавством».

Безперечно, цей документальний шедевр антидержавної політики державного відомства з посиланням на «згідно з чинним законодавством» вивчатимуть не лише студенти-філологи та слухачі юридичних факультетів, а й фахівці з господарчого права і майнових відносин.

Після ознайомлення із цим зразком бюрократичного невігластва в контексті подій на ст. Короп виникає кілька запитань.

Перше: навіщо існує Міністерство транспорту України, яке виконує функцію Органу управління майном залізниці, а відповідальність за економічні результати цього управління хоче перекласти на місцеві органи влади і яке не здатне побачити перспективи розвитку залізничної станції в районному центрі?

Друге: невже економісти державної транспортної монополії не знайшли інших розумних альтернатив, крім оцих, що більше нагадують ультиматум і відгонять погано прихованим шантажем?

Усі означені дії спрямовано проти інтересів тих сумлінних громадян, котрі своїм коштом побудували залізничну станцію, тепер наполегливо розвивають промисловість і агропереробну галузь та справно сплачують державі не лише податки, а й транспортні послуги залізниці.

Навіщо залізничникам наркотики?

Отже, як офіційно стверджують залізничні начальники, їм не вистачає грошей на утримання ст. Короп, а тому вимагають, щоб місцева спільнота взяла на себе вирішення проблем діяльності залізниці, причому де — у сфері статутної діяльності залізниці.

До речі, у Статуті Державного територіально-галузевого об’єднання «Південно-Західна залізниця» (далі — «ПЗЗ») знаходимо такі численні й дуже цікаві джерела надходження коштів, що проблеми ст. Короп — це воістину крапля в морі. Попереджаю: не читайте Статут «ПЗЗ» проти ночі.

Бо статут теоретично обіцяє те, чого це відомство фактично не гарантує на ст. Короп: «Відповідно до укладених договорів забезпечує надання транспортних послуг» (п. 2.3.3), забезпечує «Утримання в належному стані споруд» (п. 2.2.5), «Вживає заходи для зниження витрат і підвищення прибутку (доходу)» (п. 2.3.13), «Забезпечує контроль і суворе дотримання державної дисципліни цін і тарифів, правильність їх застосування» (п. 2.3.14).

Натомість підприємці дуже добре відчули на собі, у який спосіб це оригінальне відомство «Розробляє і впроваджує вільні (договірні) тарифи на роботи та послуги, пов’язані з перевезенням вантажів, (...) по яких не здійснюється державне регулювання тарифів». Бо якщо аферист Остап Бендер примудрився продавати квитки на «відвідання» Провалу в П’ятигорську, то чому «ПЗЗ» не може продавати вантажоодержувачам право користування місцем загального користування на ст. Короп, яке належить їм безоплатно?!

Проте це ще «квіточки» Статуту «ПЗЗ» зі сфери «управління виробничою і фінансовою діяльністю» (п. 2.3.12) та «удосконалення фінансово-економічної роботи на залізниці» (п. 2.3.13).

Адже згідно зі «Змінами та доповненнями до cтатуту», зареєстрованими 12.10.2004 в Шевченківській районній державній адміністрації м. Київа після погодження з Антимонопольним комітетом України 14.09.2004 та Мінекономіки 9.08.2004 і затвердженими наказом міністра транспорту України Г. Кирпи від 20.05.2004 № 423, серйозними позиціями в розділі «Інші види діяльності» (п.2.3.27) є й такі:

« — розроблення, виробництво, виготовлення, зберігання, перевезення, придбання, пересилання, ввезення, вивезення, відпуск, знищення наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів;

— пошук (розвідка) корисних копалин;

— зберігання природного газу в обсягах, що перевищують рівень, установлений ліцензійними умовами;

— постачання природного газу за регульованим, нерегульованим тарифом;

— виготовлення бланків цінних паперів;

— організація та утримання тоталізаторів, гральних закладів, випуск та проведення лотерей...»

Усі наведені «інші види діяльності» потребують ліцензування, тобто отримання ліцензії на те, щоб здійснювати «розроблення, виробництво, виготовлення, ввезення, відпуск наркотичних засобів», вести розвідку і використовувати корисні копалини, друкувати цінні папери (зарубіжні паспорти?), створювати гральний бізнес (казино в плацкартних вагонах?!) тощо. А це вже прерогатива Кабінету Міністрів, який у 2004 році пам’ятаєте хто очолював.

Звичайно, пояснити можна все. Навіть те, навіщо залізниці потрібно здійснювати розробку(!), виробництво і «видачу» наркотиків. Але нам потрібні не пояснення, а нормальна робота залізниці, керівники якої ось уже впродовж доброго десятка років перекладають свої невирішені проблеми на суспільство, на законослухняних громадян.

Примітивна спроба «прихватизації»

Гральний бізнес, наркотики, підвищення тарифів та «додаткові» тарифи — це справа прибуткова, але непевна. Бо невідомо, хто прийде завтра на місце того, хто тебе «кришує» сьогодні. Інша справа — майно. Це вже навіки. Лежить собі й дорожчає. Якщо воно твоє...

І тому паралельно з «розробкою заходів» зазначених у телеграмі п. Жураківського, з’явилося звернення начальника Конотопської дільниці вантажно-розвантажувальних робіт А. Гінзбурга, який листом від 5.02.2007 № 113 до Виконавчого комітету Коропської селищної ради просить «винести рішення про видачу свідоцтва на право власності» — тобто щоб юридично оформити захоплення тієї самої дільниці на ст. Короп, на якій він перед тим встановив шлагбаум ім. Остапа Бендера.

До цього листа п. Гінзбург додав довідку Державного архіву про те, що відсутні дані про майно дільниці на ст. Короп, а відтак сам склав, підписав і скріпив печаткою очолюваного ним підрозділу довідку про вартість майна дільниці ст. Короп на суму 21338 грн. 45 коп. Додаючи цю довідку, п. Гінзбург через п’ять днів після публікації статті «Державний рекет на станції Короп», листом від 30.01.2007 № 90 (і що цікаво — від імені «ПЗЗ») звертається до Коропського БТІ з проханням «оформити відповідні документи для одержання (...) свідоцтва про право власності на нерухоме майно...»

1. Чому з листом про видачу свідоцтва до Коропської виконавчої влади звертається не Орган управління майном (тобто Міністерство транспорту) і навіть не Державне об’єднання «ПЗЗ», а керівник периферійної дільниці?

2. На яких підставах начальник дільниці ГРД-5 А. Гінзбург вимагає від органу місцевого самоврядування видачі свідоцтва про власність, якщо немає відповідного акту прийому-передачі майна від Органу управління майном?

3. Хто так потужно «кришує» претензії п. Гінзбурга, що цей пан начальник відверто йде на порушення п. 4.4 Статуту «ПЗЗ», де чітко зазначено порядок «відчуження засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за залізницею»?

4. Чому звернення про надання свідоцтва на право власності п. Гінзбург спокійно подає не маючи прав на відповідну земельну ділянку?

Тому телеграму керівництва «ПЗЗ» з вимогою «проведення спільних нарад (з органами місцевого самоврядування) про подальшу роботу збиткових станцій» сприйняли у Коропській районній державній адміністрації, райраді й організації підприємців з неприхованим обуренням, як відвертий шантаж.

На нараді, що відбулася у великій залі Коропської держадміністрації, залізничники були непоступливими і скаржилися на свої проблеми, районна влада намагалася знайти раціональне розв’язання штучно створеної проблеми, а промисловці й підприємці наводили аргументи на користь існування станції.

Виробничники — проти афери

Зокрема, підприємці надто скептично сприйняли виступ керівника комерційного відділу Конотопської дирекції «ПЗЗ» Михайла Примаченка, який навів сумнівні цифри витрат і збитків. Бо яким чином збитки по Коропській дільниці за весь 2006 рік, як стверджував доповідач, становлять 775 тис. грн., коли за 9 місяців, згідно з офіційною довідкою облстату, вони становили лише 375 тис. грн.? Невже впродовж трьох останніх «найбільш продуктивних» місяців року збитки становлять півмільйона?

Ще більше обурення підприємців викликало повідомлення залізничників, що накладні витрати у них становлять майже 60% у собівартості робіт.

Директор сирзаводу Віктор Шкурко, звертаючись до залізничників:

«І вам не соромно? Ми працюємо на рентабельності у 3—5%, постійно відчуваємо тиск з боку податкової та різних перевіряючих, а ви накручуєте собі так звані збитки за наш рахунок! Залізниця поводиться як класичний корупціонер. Ви не вмієте працювати в умовах конкуренції й не хочете бачити в нас своїх партнерів. Ми побудували цю залізничну дільницю, цю станцію, і на ній має бути наш нормальний господар! Таке враження, що залізничники залишилися у позаминулому столітті».

«Нині все закручується навколо п. Гінзбурга. Він все робить для того, щоб передати створене нами майно у свою власність. Вам, панове залізничники, треба самим проаналізувати джерела своїх збитків, а нам дайте нормально працювати, розвиватися, збільшувати вантажообіг, а тоді й ваші прибутки збільшаться. Поки що ваш шлагбаум — це спроба довести станцію до банкрутства з подальшою «прихватизацією». А треба бути, в першу чергу, патріотами України!»

«У цій справі є багато невідповідностей. І справа не лише в тому, що документи на право власності подано без належних підстав. Треба думати не про те, як зруйнувати побудоване, а про відновлення і забезпечення нормальної роботи станції. Тим більше, що найближчим часом розпочинається будівництво відомої автомагістралі Київ—Москва, і обсяги вантажоперевезень значно зростуть».

З великою увагою присутні на нараді вислухали виступ доктора економіки, професора Юрія Федоровича Кулаєва, котрий «розклав по поличках» ситуацію і після глибокого, професійного аналізу запропонував оптимальне рішення для підприємців: взяти станцію в оперативний «мокрий» лізинг.

Впродовж понад трьохгодинної наради виступаючих не бракувало. Врешті було протокольно оформлено рекомендації:

1. Невідкладно усунути шлагбаум, що обмежує доступ вантажоотримувачів до підвищеної колії, відновивши її статус місця загального користування.

2. Усунути ГРД-5 від втручання у справи і обов’язки вантажоотримувачів.

3. Докладно розглянути варіант лізингу майнового комплексу на ст. Короп.

...У цікавий час живемо. Люди на місцях вже не хочуть бути легкою здобиччю для кабінетних фахівців з корупційних схем.

Приклад станції Короп характеризує загострення стосунків між державною системою аферизму і зрослою свідомістю громадян, які вже знають за що боротися — за справедливість!