Розмови про приватизацію у вугільній галузі не додають оптимізму шахтарям. А останні події на приватній шахті «Краснопільська» розцінюються як підтвердження обраної позиції гірників: вугільне виробництво не має бути у приватних руках. Так це чи ні — в цьому намагався розібратися наш кореспондент.

Нетипова шахта — так тепер називають «копанки»

За офіційною статистикою, видобуток вугілля в Луганській області здійснюють більш як 50 приватних підприємств. Однак варто пояснити. Йдеться про 54 нетипові шахти, що були «копанками», отримали ліцензії на видобуток корисних копалин і сьогодні добувають вугілля. Його кількість можна визначити за офіційними річними звітами. Наприклад, у 2006 році обсяг видобутку всіх вугільних підприємств області становив 27,1 млн. тонн, а на долю малих шахт припадає 600 тис. тонн палива. Офіційна зарплата робітника такої шахти, що проходить у органах соцзахисту і Пенсійного фонду, дорівнює 700—800 грн., хоча не є великою таємницею те, що частину зарплати робітники одержують у конвертах. Затримки з виплатою грошей бувають, але незначні — два-три дні. А взагалі, гірники таких приватних шахт не розповідають ні про зарплату, ні про умови праці. Як сказав один робітник, «якщо я досі тут працюю, значить, мене все влаштовує». Логічно.

Одержання ліцензії на розробку надр — це тільки півсправи. Крім цього документа потрібно ще з десяток з розряду важливих і необхідних. Наприклад, дозвіл місцевої влади на користування землею, реєстрацію в органах Держтехнагляду на ведення робіт з огляду на безпеку тощо. Процедура одержання таких дозволів розтягується на два-три роки. А останнім часом Київ зовсім її загальмував. Тому багато підприємців, для яких час — гроші, добувають вугілля в так званому «сірому полі». З ліцензією, але без багатьох дозволів. Щоправда, до честі територіального управління Держміськпромнагляду, 90 відсотків малих шахт, як і належить, оформили свої відносини з даною структурою. Отже, безпеку гірників тут контролюють. Обласна влада вже два роки просить Київ спростити процедуру одержання дозвільних документів на розробку родовищ до 5 млн. тонн вугілля приватникам. Наприклад, видавати ліцензії безпосередньо в регіоні. Це дасть можливість легалізувати роботу приватних шахт і контролювати їх та вести там облік. У тому числі — контролювати і соціальний захист робітників.

Як треба і як не треба

Приватизованих шахт у Луганській області дві. Так сталося, що в одному випадку приватизація має позитивний досвід і промовляє на користь прихильників передавання вугільного виробництва в приватні руки, у другому — навпаки — підтверджує позицію робітників, налаштованих проти такого процесу. На прикладі двох шахт можна виділити причини, з яких шахта «Краснопільська», як та баба з казки, сьогодні опинилася «біля розбитого корита» і змушена піти на державний хліб.

Процес приватизації першотравневої шахти ім. Менжинського відбувався чотири роки тому паралельно з тим, як приватизувалася «Краснопільська». Новий хазяїн в особі ТОВ «Інтерінвествугілля» мав далекосяжні плани, що доводила навіть нова назва шахти — «Марія-глибока». Тобто, закладалася перспектива видобутку вугілля на глибших горизонтах, що давало змогу вийти на високу рентабельність. Але власник помилився в оцінці своїх фінансових можливостей, не врахував, що шахта — це вельми енергоємне підприємство, яке вимагає солідних вкладень. Шахту лихоманило.

На щастя, керівники «Інтерінвествугілля» вчасно зрозуміли, що шахті потрібен надійний інвестор. У його ролі виступив Маріупольський завод ім. Ілліча, для якого якість вугілля «Марії-глибокої» була дуже перспективна для коксохімічного виробництва. Почався другий етап приватизації. Торік завод вклав у шахту 40 млн. грн., у 2007-му — інвестиції було збільшено удвічі. У найближчій перспективі планується збільшити видобуток вугілля до 120 тис. на рік, а після проведення часткової реорганізації виробництва потужність шахти має становити 500 тис. тонн на рік. Перспектива в шахти є, запаси вугілля становлять 45 млн. тонн. Отже, років на 80 роботи вистачить.

«Краснопільська» прийшла до свого сумного кінця з багатьох причин. Начальник паливно-енергетичного управління облдержадміністрації Ігор Токарєв вважає, що причини негараздів шахти — слабкий менеджмент, неправильно визначена економічна стратегія. Вуглевидобуток було припинено, у зв’язку з цим з’явилися величезні борги, і у заробітній платі також. Шахта була неспроможна виплачувати банківські кредити і опинилася на межі великої катастрофи.

На помилках вчаться

На прикладі двох шахт поки що важко робити якісь висновки з приводу можливої приватизації галузі. Але певна думка вже є, і вона, треба визнати, не на користь державного підходу. Фахівці звертають увагу на такий момент. Залучення до роботи професійних менеджерів і гідна оплата їхньої праці — чи не найголовніші умови успіху будь-якого підприємства. Так, саме гідна оплата. Більше грошей одержуватиме керівник, фахівець — більше він буде зацікавлений в успіху свого виробництва. І менше крастиме. На жаль, державний підхід, що дістався у спадок від колишніх часів, побудовано на тому, що робітник — гегемон, а інженерно-технічний персонал має працювати за копійки попри те, що на ньому лежить велика відповідальність і у разі різних подій саме йому доводиться мати справу з прокурором. На приватних шахтах, треба сказати, ІТП одержує більше, ніж на державних підприємствах, тому віддача виробництву тут набагато вище.

Приватизацію багато хто розуміє як повну передачу у власність всіх активів. Саме так сталося на «Краснопільській» і, як бачимо, нічого доброго з цього не вийшло. На думку Ігоря Токарєва, приватизація має йти за іншою схемою.

— У вугільній галузі є величезна маса потужностей, що і морально, і фізично застаріли. Виробничі фонди застаріли десь на 68 відсотків. Шахти треба або закривати, або залучати кошти для реконструкції. Але державний бюджет такого роду вкладення коштів (а це величезна сума!) не може собі дозволити. Отже, треба залучати кошти інвестора, приватника. Віддати йому частину власності — 49—50 відсотків, щоб у нього була зацікавленість, і нехай він працює. Про це ми говоримо вже три роки.

Що стосується шахти «Краснопільської», то її остаточна доля стане відома після завершення роботи спеціальної експертизи. Або шахту затоплять, або відкачають воду і відновлять виробництво вугілля. До речі, схоже на те, що гірники цього підприємства страйкують не тільки заради виплати заборгованості у зарплаті. В такий спосіб люди хочуть звернути увагу керівництва країни й області на долю підприємства. Воно — єдине в селищі, і якщо його закриють...

Луганськ.

Фото Анастасії СИРОТКІНОЇ (з архіву «Голосу України»).