Нині Служба безпеки України проводить юридичну оцінку висловлювань московського мера Юрія Лужкова, які він дозволив собі під час недавнього відкриття «Дому Москви» у Севастополі. Як запевнила на брифінгу речниця СБУ Марина Остапенко, за результатами цієї оцінки буде ухвалено рішення або про проведення профілактичної бесіди з російською стороною, або про притягнення Лужкова до адміністративної відповідальності — аж до недопущення його в Україну далі прикордонного «стовпа».

Поки що «виховну» — попереджувальну — роботу працівники Служби провели з представниками культурного центру (принаймні саме таке призначення начебто має «Дім Москви»): їм популярно роз’яснили положення Закону «Про правовий статус іноземців» та вказали на необхідність беззаперечного дотримання чинного законодавства України під час «культурної» діяльності. Одне слово, іноземне представництво не повинно жити в «чужому монастирі» за своїм «статутом»: якщо його використовуватимуть як інструмент втручання у наші внутрішні справи та для дестабілізації ситуації в Севастополі, центру доведеться нести московську культуру в маси десь по рідних «келіях» Нечорнозем’я.

Щоправда, дуже сумнівно, щоб «профілактика» прочистила мізки хронічних базік. «Виховної години» тут вочевидь замало, хоч Марина Остапенко на брифінгу й не погодилася з такою думкою: «Якщо ви вважаєте, що бесіди не дають результатів, то ви помиляєтесь». Дуже раді були б помилитись, але останні «привіти» від мера доводять, що «антиукраїнський» язик у нього довший, ніж козирок його кепки.

Прес-служба МЗС України не могла належно не оцінити виступ Лужкова про закономірність російської опіки «особливого для них міста», зокрема такий пасаж: «... відірвали Севастополь від Росії, відірвали Крим від Росії. Незаслужені процеси, процеси, які в історії й у нашому народі залишили глибоку рану, що не гоїться в серцях російських людей дотепер». У поширеному коментарі з цього приводу наше зовнішньополітичне відомство цілком справедливо наголосило на неприпустимості навіть словесних зазіхань на територіальну цілісність України. Однак цей «профілактичний» коментар викликав не просто гнівну, а по-справжньому хамську за тоном заяву прес-служби мера та уряду Москви. Звинувативши українське МЗС у галюцинаціях та надмірній фантазії: мовляв, Юрій Лужков нічого прикрого для «братського народу» у Севастополі не казав, а лише висловив жаль, що «Крим, який залишився з огляду на національний склад «російською землею», виявився у складі України» (як бачимо, нічого прикрого. — Л. К.), її автори посилили «дружелюбність» свого мера фразою: «Болісність, з якою реагує МЗС України, свідчить тільки про те, що всім очевидна історична несправедливість, яка сталася внаслідок розвалу СРСР у цій частині». Хто після цього страждає на галюцинації, підкаже «болісність», з якою відреагували чиновники московської мерії на, з’ясовується, «антиросійську риторику» прес-служби МЗС. Так, наче не вони «висловлюють жаль» за Кримом, а ми — за Кубанню. А здавалося б, голова дається не тільки для того, щоб носити картуза...