Головна героїня фільму «Весілля в Малинівці» живе на... 580 гривень пенсії

Людмила Алфімова, заслужена артистка України, яка виконала у згаданій кінокомедії роль дружини командира партизанського загону, родом з Харківщини. Там закінчила театральний інститут імені Карпенка-Карого. Багато років віддала роботі на Київській кіностудії імені Довженка. Зіграла в 40 фільмах. Перший найбільший успіх принесла роль монашки Миронії у комедії «За двома зайцями». Глядачі пам’ятають її у кінострічках «Роки молодії», «Сумка повна сердець», «Право на любов», «Звичайна історія», «Прощайте, фараони!», «Бур’ян», «Серед високих хлібів»... Має двох дочок. Старша Ліза Родіченко, як і мати, актриса, живе і працює у Києві. Молодша — Олена, лікар, уже 17 років працює у США. В Алфімової четверо внуків і двоє правнуків. Більше десяти років пані Людмила живе на Вінниччині.

Чоловік закохався в неї у залі кінотеатру

Історія про те, як талановита акторка перебралася зі столиці у село під назвою Печера, що на березі Південного Бугу в Тульчинському районі, могла б стати сюжетом для не менш захоплюючої стрічки, ніж згадане «Весілля в Малинівці». Тільки жанр був би інший. Найліпше для цього підійшла б трагікомедія.

Колишній керівник місцевого господарства, Герой Соцпраці Іван Кальницький (сумно говорити про те, що він недавно пішов з життя) закохався у солдатку Софію, коли разом з односельцями вперше переглядав кінострічку. Коли на екрані з’явився напис «Кінець фільму», підійшов до кіномеханіка і попросив не повертати плівку в кінопрокат. За таке кіномеханіка могли вигнати з роботи. Картину, як дорогоцінну річ, передавали від села до села. На неї з нетерпінням чекали нові глядачі...

Герою Соцпраці пішли назустріч: з Вінниці передали ще одну копію. Щоправда, кіномеханіку від того легше не стало. Коли в голови колгоспу видавався напружений день, він після роботи запрошував хлопця до клубу і той допізна та ще й по кілька разів «крутив» «Весілля...». У залі в цей час сидів один-єдиний глядач. Найбільше його зворушувала виконавиця ролі дружини партизанського загону. Можливо, тому, що у війну сам був партизаном. Крім того, Кальницький ловив себе на думці, що сама актриса йому надзвичайно подобається. Особисте життя в нього склалося не так, як хотілося... Але зізнатися в тому, що йому до вподоби Алфімова, боявся навіть самому собі — хто він проти неї?

І все-таки вони зустрілися. Випадково. І навіть одружилися. Одне слово, все, як у кіно.

Справжнього весілля чекали 20 років

На початку 70-х (минулого століття), через п’ять років після виходу на екран «Весілля...», у селі Петрашівка, що поруч із селом Печера, одесити знімали фільм «Прощайте, фараони!». Ці мальовничі місця давно вже облюбували кіношники. Першим їх відкрив ще Олександр Довженко. Пізніше сюди приїздили відомі режисери Юрій Лисенко, Артур Войтецький, Станіслав Клименко. І. Кальницький на той час очолював тамтешнє господарство. Під час знайомства з акторами, йому, серед інших, представили Людмилу Алфімову.

— Ми тоді дві години простояли під розкішними липами, і все говорили-говорили... Іван Сергійович здивував не лише тим, що сотні разів переглянув «Весілля...». Він знав усі фільми з моєю участю.

Невдовзі він приїхав до Одеси, де продовжувалася робота над фільмом, і, дивлячись в очі, мовив: «Людо, якби я запропонував тобі залишитися зі мною...». «Я у відповідь підняла обидві руки, — каже пані Людмила. — На жаль, тримати їх так довелося ще 20 років...».

Повернувшись до Києва, Алфімова невдовзі розлучилася з чоловіком. На той час у них уже було двоє дітей. За словами співрозмовниці, жили вони непогано. Але чоловіка ніколи не було вдома. Він мав роботу, пов’язану із зарубіжними відрядженнями. З’являвся раз на півроку, а то й рідше. Побуде місяць — і знову в дорогу. «У нас все життя був медовий місяць, — жартує Алфімова. — Я й квартиру сама отримувала, і ремонти робила, і дітей виховувала. І це за того, що постійно була зайнята на зйомках, а ще записи на радіо, телебаченні. Дивуюся, як сандалі не відкинула...».

Кальницький розлучитися не зміг. У ті часи такий його крок ніхто не зрозумів би. Він міг позбутися всього — роботи, заслуг... Зійшлися Алфімова й Кальницький лише тоді, коли не стало його дружини. Ця жінка була набагато старша від нього. Її чоловік загинув на фронті. Але саме вона врятувала Кальницького, коли лікарі відправили його додому помирати. Так він і залишився з нею.

Це привиди товчуться

У 1993-му, коли вже обоє мали купу років за плечима, в’їхали в один з будинків маєтку графа Потоцького. Перед тим Іван Сергійович довго доводив його до пуття. Раніше тут жили три сім’ї. Кальницький викупив його і зробив усе так, аби сподобалося його обраниці. Алфімова продала в Києві свою квартиру, яка розташовувалася неподалік від університету, і нарешті задовольнила свою давню забаганку. Каже, все життя мріяла купити норкову шубу і нове авто. Решту грошей витратила на те, щоб обставити палац. «Як подумаю про те, скільки нині моє київське житло коштує!..»

Все їй подобається у палаці. І місцина чудова. Неподалік шумить річка, багато зелені, Людмила Іванівна кохається у квітах... Один лише клопіт — до палацу інколи навідуються... привиди. «Ось перед вашим приїздом, — ділиться враженнями пані Людмила, — у сусідній кімнаті щось грюкнуло. Обдивилася всі кутки — ніде нічого. Якоїсь уночі прокинулася від монотонного калатання у дивані, на якому тепер ніхто не спить. Підняла спинку, кажу — ану вилазь звідти, не заважай спати. Ніде нікого. І таке трапляється постійно. Мені кажуть, це ти так перейнялася смертю чоловіка, залишилася одна і все тепер тобі вчувається. Якби то так! При ньому те саме повторювалося. Все, як у кіно. У «Весіллі...» трохи полякали привидами глядачів, а тепер вони мене лякають».

Зніматися у «Весіллі...» Алфімова приїхала у складі акторок, які, за сценарієм, входили до жіночого батальйону. Якщо уважно придивитися, то можна розгледіти її обличчя у загальних фрагментах. Їх не перезнімали. Перезняли лише ті кадри, де вона була зображена зблизька. Ніхто не сподівався, що Алфімовій дістанеться ще одна роль. Людмила Іванівна каже, що спершу на цю роль затвердили одну з ленінградських актрис. Але та захворіла і на зйомки не приїхала. Пробували ще декількох — не те.

Кандидатуру Алфімової запропонувала режисеру Андрію Тутишкіну Галина Шеховська. Вона, балерина з Большого московського академічного театру опери і балету, ставила у фільмі танці. Тутишкін спершу відхилив пропозицію: «Молода вона для мами...». Шеховська не відступала: «А чому мати неодмінно повинна бути старою? Адже дочці Іринці (за сценарієм), яку вона видає заміж, лише 17...».

— Одягли мене в розкішну плахту, начепили прикраси, взулася у модельні чобітки, — згадує пані Людмила. — Вийшла перед декорацією будинку, де знімали сцену з весіллям, а всі, ніби спеціально зібралися. Вже все відзняли, робити було нічого. Дивлюся, а трохи далі стоять мої — чоловік з дітьми, мати з батьком, вони спеціально приїхали подивитися на зйомки. Було це в Лубенському районі Полтавської області, там знімали основну частину матеріалу. Я враз почервоніла за такого велелюддя, зашарілася. Дивлюся — всі нараз завмерли. Стало тихо-тихо! І тут та сама Галина Шеховська промовила: «Ну, що ж ви дивитеся? До вас зійшла героїня з Третяковської галереї. Знімайте швидше!».

А Пуговкін все пам’ятає...

На 35-ту річницю виходу фільму його героїв запросили до Москви. Зустріч з глядачами відбувалася у Будинку кіно. Людмила Іванівна по дорозі до столиці все задумувалася: прийде глядач чи ні? А в залі не було жодного вільного місця. Вона ж загітувала поїхати киянку Ріту Криніцину. Ту саму, яка так майстерно виконала роль Проні Прокопівни у фільмі «За двома зайцями». У «Весіллі...» Криніцина запам’яталася ефектним виконанням ролі бандерші. До речі, саме з подачі Алфімової її взяли на цю роль. На жаль, торік акторки не стало.

Давно вже помер Володимир Самойлов, який втілив образ командира партизанського загону. Немає серед живих Григорія Абрикосова, виконавця ролі пана-отамана Таврічеського. Микола Сліченко не прийшов лише тому, що у нього в той вечір була прем’єра нової вистави у театрі «Ромен». Михайло Пуговкін виходив на сцену. Алфімова каже, що йому було це робити непросто, бо переніс важку недугу. Перед тим, як підійти до мікрофона, нахилився над нею і сказав на вухо: «Мать, я нічого не забув, усе пам’ятаю». «Мабуть, згадав «Сумку повну сердець», де я грала роль його коханки», — усміхається співрозмовниця. В Алфімової ще стільки енергії!.. Під час нашої розмови вона раз по раз жестикулювала, міряла кімнату кроками, показуючи, як той чи інший актор ходив...

На запитання про подальшу долю її кіношної доньки Ірини Алфімова відповідає, що та десь загубилася. Та й взагалі вона не була акторкою, тому важко з’ясувати, чим займається нині. Можливо, на 40-річчя картини її віднайдуть і вдруге представлять глядачам. До речі, Алфімова не збирається чекати запрошення на ювілейну зустріч. Каже, сама телефонуватиме у Москву, щоб дізнатися, коли буде зустріч.

На 580 гривень пенсії живи, як хочеш

З них 70 гривень — доплата за звання «Заслужена». Добре, що донька Олена зі своїм чоловіком час від часу надсилають допомогу з Нью-Йорка. Інакше, як жити? Пані Алфімова намагалася з’ясувати, чи не передбачено їй, дружині покійного Героя Соцпраці, які-небудь доплати. На жаль, ні. За винятком того, що на паї дають. За минулий рік отримала сім мішків зерна. Віддала його сусідці, бо та має кури, свиню. Зате, коли пані Людмила відлучається з дому, має на кого залишити будинок. Тільки недавно повернулася з-за океану. Гостювала у своїх «американців».

Шанувальники її таланту дотепер пишуть листи, а деякі приїздять у гості. Буває, улюблениця багатьох глядачів робить у відповідь візити ввічливості. Не перестає дивуватися, що дехто з любителів кіно насправді вірить у сюжет «Весілля...». «Як не переконую декого, що я насправді не Софія, а Людмила, і що Самойлов не був моїм чоловіком, а вони у відповідь: «Ви жартуєте...». Ось яку силу має кіно!

А щодо привидів, старі люди кажуть, що то товчуться душі померлих. Вони час від часу навідуються до місць свого колишнього проживання. Шукати їх — марна справа. Бо вони невидимі. Боятися також нема чого. Вони ще нікому не заподіяли шкоди. Вихід один — призвичаїтися жити з ними.

Вінницька область.

На знімках: Людмила Алфімова у своєму помешканні; кадр з фільму «Весілля в Малинівці»; таких щасливих хвилин у них з чоловіком Іваном Кальницьким було дуже мало.

Фото автора і з сімейного архіву Л. Алфімової.