Бурякова бомба розірвалась у депутатській залі Хмельницької облради

Ще минулої сесії депутат обласної ради, керівник ТОВ НВА «Перлина Поділля» із села Квітневе, що в Білогірському районі, Герой України Петро Іващук звернувся із депутатським запитом, в якому вимагав створити спеціальну комісію і розслідувати діяльність ТОВ ІВК «Агроцукор». Останнє, за свідченням депутата, заборгувало його господарству понад дев’ять мільйонів гривень за здану сировину.

Уже наступної сесії депутат хотів почути про результати роботи комісії. Однак з’ясувалося, що вона навіть не була створена. Натомість із міліції, прокуратури та Служби безпеки надійшли відповіді, в яких зазначалося, що жодного криміналу в цій справі не вбачається.

Іващук, якого підтримали деякі депутати-аграрники, був просто шокований такою відповіддю: комісії немає, криміналу немає, і взагалі, нікому ніякого діла немає до того, що від багатомільйонних боргів постраждало не лише його господарство, а й ціла низка інших. Якщо Герой України не може знайти правди, то де її шукати простому дядькові, що згорбатився на буряковому полі?

Гіркі корінці...

Петро Іващук — не такий уже й простий чоловік. Сьогодні його господарство об’єднує одинадцять сіл і майже дванадцять тисяч гектарів орної землі. У найважчі часи в буквальному розумінні по кілька гектарів він складав його докупи. Хай би хто і що казав про труднощі аграрної справи, а він уміє брати від землі мільйонні прибутки. Тому сказати, що через недосвідченість або неуважність вскочив у халепу, було б неправдою. Він і сам не приховує, що з бурякопереробником, з яким виник нинішній конфлікт, співпрацює вже не перший рік.

І торік саме в цього партнера взяв майже п’ять мільйонів гривень кредиту під посів буряку. Подальша співпраця між «Агроцукром» та господарством була закріплена відповідним договором. У ньому чітко зазначено: постачаючи корені на Клембівський цукровий завод, спочатку господарство розраховується за взятий товарно-матеріальний кредит, а після цього «Агроцукор» здійснює попередню оплату (зверніть увагу: гроші — наперед) за кожні п’ять тисяч тонн сировини. Ціна кожної тонни — 305 гривень. Спочатку все, справді, йшло дуже добре. «Перлина Поділля» збирала по 670 центнерів коренів з гектара. Понад 55 тисяч тонн у заліковій вазі було доставлено на переробку. Коли пішов перший цукор, всі полегшено зітхнули: господарство буде із добрими грошима. Цукровики мали заплатити «Перлині Поділля» майже 17 мільйонів гривень.

І гривні, справді, потекли до каси господарства. Воно погасило свій борг перед заводом, отримало частину цукру, жом, патоку і навіть майже три мільйони «живих» грошей — усього разом понад 7,7 мільйона гривень. Але тільки-но почали зупинятися бурякові потоки на завод, перекрились і зворотні фінансові потоки з нього. За здану сировину господарство недоотримало 9,2 мільйона гривень.

— Для нас це не просто банкрутство — це знищення господарства, — переконаний Іващук. — Я не можу виплатити заробітну плату, а такого ще жодного разу не було в моїй практиці. Не можу ні розрахуватися з кредитами, ні взяти нові. Не можу заплатити нашим закордонним партнерам за поставлену техніку. Та найгірше, що не можу знайти справедливого рішення на користь господарства.

...І ще гіркіші вершки

Пам’ятаєте стару казку про вершки і корінці, коли один постійно з’їдає все солоденьке, а інший залишається лише з гіркотою у роті? Її сюжет наче повторюється в стосунках аграріїв і цукровиків. От тільки й останні стверджують, що їм теж тепер не до солодкого.

Коли депутати-аграрники почали в один голос волати, що їх обдурюють, і кожен міг би навести не один приклад із своєї трудової практики, коли переробники не розрахувалися сповна за здані буряки, захистити честь мундира взявся Микола Агарков, директор ВАТ «Шепетівський цукрокомбінат». Хоча до роботи його підприємства претензій не було, він переконаний: цукровики працюють чесно, але їм заважає невиважена економічна політика. Зокрема, цьогорічне збільшенні виробництва призвело до різкого падіння ціни на цукор, а звідси — збиткова робота підприємств і неможливість розрахуватися за боргами, що виникли перед товаровиробниками.

Агарков навів свою арифметику: торік підприємство виробило 8 тисяч тонн цукру, а цьогоріч на складах лежить понад 20 тисяч тонн. Собівартість становить близько трьох гривень за кілограм, а продати за такою ціною стає дедалі проблематичніше. До того ж і господарства завинили лише цьому заводу майже 9 мільйонів гривень. Тож усі звинувачення можуть мати і зворотний характер.

У цих аргументах є і своя логіка, і своя правда. Але найгірше те, що шукати оптимальний вихід із ситуації цукрова імперія не надто прагне. Бо проблеми, а вони, справді, є, створюють дуже вигідне тло для тих, хто хоче з’їсти одночасно і солодкі вершки, і гіркі корінці.

— Пояснюючи ситуацію проблемами в ціноутворенні, цукровики області заборгували нам майже 5 мільйонів гривень, — розповів керівник однієї з найпотужніших аграрних компаній в області Михайло Стадник. — Зважаючи на те, що ціна цукру на ринку сьогодні становить менше трьох гривень, я готовий був забрати свій же цукор за ціною і три з половиною, і навіть чотири(!) гривні. Та весь парадокс у тому, що й цього не віддали. Я вважаю, що в галузі працюють спеціально розроблені тіньові схеми, які спрямовані на одне — не розраховуватися із здавачами сировини. На цьому робляться шалені гроші.

На такі слова багато хто міг би ствердно хитнути головою. Крім двох фігурантів скандалу: самих цукровиків та ще... влади. Вадим Лейві, керівник ТОВ ІВК «Агроцукор» теж щиро переконаний, що він не винуватець, а жертва ситуації. У нього свої проблеми, що тягнуться вже не один рік і коштують не один мільйон гривень.

— Навіть через суди ми не можемо забрати наш цукор, — поскаржився Лейві. — Торік він ще коштував 28 мільйонів гривень, а тепер — лише 20. Ціна на цукор 2,85 гривні, яку поставила держава, просто недопустима, бо обходиться він у 3,2 гривні. Все це так. І після таких аргументів хочеться пожаліти цукровиків. Якби не було шкода самих себе, тих, хто, врешті-решт, купує і платить за всі аграрно-цукрові проблеми. Бо всі тіньові схеми, проблеми із власністю, масштабний переділ влаштовує не споживач цукру і не виробник буряку, а самі ж цукровики.

Хто злизує найсолодше?

Відповіді на це запитання немає. І, на жаль, давати її ніхто не збирається. Бо той, хто хоче знати правду, її не дошукається. Той, хто може її знайти, не дуже й хоче. Історія із зниклими мільйонами «Перлини Поділля» там, де розпочалася, там поки що і закінчилася — в господарстві.

На початку січня обласна прокуратура дала відповідь на звернення депутата Петра Іващука: за наведеними фактами умисного невиконання договірних зобов’язань з боку ТОВ ІВК «Агроцукор» ВДСБЕЗ обласного УМВС відмовлено в порушенні кримінальної справи. У зв’язку з передчасністю прийнятого рішення прокуратурою області постанову про відмову в порушенні кримінальної справи скасовано.

Здавалося, зажевріла хоч якась іскра надії. Але за кілька днів уже голові облради на запит депутата з тієї ж прокуратури надійшла інша відповідь: підстав для вжиття заходів прокурорського реагування не вбачається.

З обласної Служби безпеки на ту само адресу було повідомлено, що в цій ситуації ознак злочинів, підслідних органам СБУ, не виявлено. З управління МВСУ в області повідомили: «Прийнято рішення про відмову в порушенні кримінальної справи відносно директора ТОВ ІВК «Агроцукор»... за відсутністю в його діях складу злочину».

Цивільно-правові відносини всі інстанції запропонували вирішити в господарському суді. А останній за два тижні вже встиг двічі перенести засідання. До того ж він зобов’язав позивача своєю ухвалою «провести взаємозвірку з відповідачем стосовно кількості поставленого цукрового буряку... та примірник акту подати в судове засідання». Наперед можна сказати, що цього документа в суді не буде. Бо, як свідчить акт, складений представниками «Перлини Поділля», їхня спроба провести таку звірку закінчилася відмовою з боку відповідача. Отож попереду — глухий кут?

А тим часом поки депутати-аграрники б’ються за створення відповідної комісії і призначення її головою депутата Василя Шуляка, людини, котрій найбільше довіряють, голова облради закликає не драматизувати ситуацію. На підтвердження того, що влада турбувалась про збереження і розвиток цукрової галузі, повинна була прозвучати і коротка доповідь заступника голови ОДА з аграрних питань Володимира Кирилюка. Початок її, справді, був оптимістичний. За три роки виробництво цукру в області збільшилось із 108 тисяч тонн до 196. До того ж почали працювати три цукрозаводи, котрі раніше простоювали.

Якби на цьому поставити крапку, можна було б повірити в успішне відродження галузі. Однак далі прозвучали й інші цифри. Цукровики завинили перед аграріями 80 мільйонів гривень. Більше половини цієї суми винні заводи, що розташовані на Хмельниччині. Останні своїм же господарствам не віддали 17 мільйонів гривень. З усього виходить, що «Перлина Поділля» — не перша і не остання в цьому списку. Так само ясно і те, що примусово стягувати ці борги ніхто не береться. Винних немає. Є лише господарства, яким заводи не віддали мільйони. І цукрозаводи, перед якими завинили господарства. Правди між ними немає.

Замість післямови

Чим закінчиться боротьба Героя України за гроші господарства, невідомо. Але вже тепер він знає точно: буряк — надто ризикована культура, щоб із нею мати справу. Ще восени, отримуючи рекордні врожаї і сподіваючись на добрий прибуток від високорентабельної культури, Іващук збирався засівати навесні 850 гектарів цукристих. Тепер від усіх цих планів він готовий відмовитися. Земля не пустуватиме — господарство сіятиме кукурудзу, котра і в обробітку легша, і прибутки приносить кращі. А головне — це валюта, яку нікому не потрібно здавати на переробку. Її можна зберігати у своїй коморі і за потреби продавати.

Так господарство рятується від банкрутства. А запитання про те, що від цього матиме цукрова галузь, просто зайві.

Хмельницький.

Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.