Із юним іменем і старою долею

«Раніше жінки пишалися чоловіками-шахтарями, а зараз соромно і говорити»

Своєю назвою та народженням місто Юнокомунарівськ зобов’язане шахті «Юний комунар». Свого часу на роботу сюди приїздили вихідці з усіх куточків Радянського Союзу. Пенсіонерка Ганна Бондар —колишня киянка. На Донбас потрапила за комсомольською путівкою. Роботі на шахті віддала 38 років життя. Каже: тепер шкодує, що залишила столицю, але назад не повернеш.

— Пам’ятаю, коли приїхала, місто мало чудовий вигляд, — пригадує Ганна Прохорівна. — Із квартирами, щоправда, було сутужно, але всі люди дружні. Був Палац культури і клуб на шахті. Були гуртки — вишивальний, швейний, хоровий. Музика була духова, танці в парку. А зараз один клуб розвалили, інший, колишній красень, стоїть у руїнах. Гуртків для молоді немає. Спортзалу немає. Жодних розваг — ані для молоді, ні для старих. Повно квартир порожніх, де ніхто не живе: люди виїхали...

Занепад гірницького міста пов’язують із закриттям шахти, яке сталося кілька років тому. Роботи з ліквідації вугільного підприємства тривають: замість колишніх трьох тисяч осіб тут працюють 157 робітників.

— Решта людей: хто на базар пішов торгувати, хто на дивані ліг — на пенсію вийшов. Хто поїхав узагалі із міста, — розповідає головний інженер шахти «Юний комунар» Костянтин Дикун. — На інші шахти пішли одиниці. З чим це пов’язане? Мабуть, із падінням престижу роботи вугільної промисловості. Раніше жінки пишалися чоловіками-вибійниками, а діти — батьками. Зараз уже, мабуть, соромно і говорити.

На шахтному подвір’ї кипіла робота, хоча і специфічна: люди в спецівках різали металоконструкції і вантажили до кузова автомобіля — для здачі на металобрухт. Це один із процесів закриття шахти: за виручені кошти частково покриваються витрати на ліквідацію вугільного підприємства. Мало того, за визнанням головного інженера, шахта сама зацікавлена в тому, щоб швидше порізати весь метал. Інакше місцеві полювальники за брухтом пробиратимуться на територію правдами і неправдами. З усіма наслідками (в тому числі смертельними), які звідси випливають.

Заручники «експерименту»

Помирання колишньої шахти-«годувальниці» болісно сприймають у Юнокомунарівську. «Ось тут була дошка пошани і висів мій портрет як кращого вибійника, — показує рукою голова організації інвалідів-«регресників» шахти Володимир Склюєв. — А тут у нас був будцех, тут — лісовий склад», — веде «екскурсію» по руїнах колишній шахтар.

Проблема закриття шахти посилюється тим, що «Юний комунар» — особливе вугільне підприємство. Наприкінці 70-х років минулого століття тут було проведено так званий експеримент «Кліваж» — підземний ядерний вибух. У такий спосіб перевіряли теорію про можливість боротьби з метаном. Мешканці міста добре пам’ятають евакуацію, яка передувала вибуху, та численні чутки, що їх передавали від двору до двору. Тепер 100-тонний конгломерат із радіоактивним вмістом лежить на глибині більш як 900 метрів. Як цей конгломерат поведе себе, ніхто не знає.

— Даних про те, яким чином вплинув ядерний вибух на здоров’я громадян міста, немає, — каже К. Дикун. — Радіаційний фон у нормі. Представники інституту із Жовтих Вод приїздили, брали проби і сказали, що все в межах припустимого. Але проект закриття шахти досі не затверджено. Є два варіанти: один — щоб шахта існувала у водовідливному режимі, другий — на повну ліквідацію. Поки що ми отримали лише технічні рішення, однак не отримали висновків стосовно впливу на навколишнє середовище. Остаточне рішення, швидше за все, прийматиметься фахівцями з ядерної безпеки. Все залежить від парламенту та уряду.

Самі мешканці міста вважають, що підземний ядерний вибух майже тридцятирічної давності негативно позначився на здоров’ї громадян.

— Хотілося би, щоб вищестоящі органи звернули свою увагу на наше місто, бо експеримент «Кліваж» не має аналогів, і про долю капсули, яка залишилася в шахті, ніхто не може дати чіткої інформації, — зазначає міський голова Ірина Сиротіна (на знімку). — Нас тривожить зростання кількості онкологічних та серцево-судинних захворювань. Я вважаю, це серйозна проблема. Чому Міністерство охорони здоров’я не б’є тривогу, не думає, як нам тут жити? Дуже великий рівень захворюваності дітей, особливо патології хребта тощо. Ми вважаємо, що це якось пов’язано із екологією.

«Наші діти загнані у здобування грошей»

Секретар міської ради Ірина Єфанова навела дані про реєстрацію смертей у місті за останні три роки: 2004 рік — 316 осіб, 2005 рік — 341, 2006 рік — близько 400 осіб. «Смертність із року в рік зростає, причому з усіх шести міст і селищ-супутників Єнакієвого смертність «із плюсом» спостерігається лише в Юнокомунарівську, — констатує секретар міськради. — Одне слово, можна назвати це «тестом на виживання». Хто старший, уже начебто адаптувався до цих умов. Це навіть не життя, а просто середовище. Адже і риба живе, трапляється, в мутній воді. Так само і ми. Але ніхто із нас не бажає, щоб діти навчалися і працювали в таких умовах. Я теж мати двох дітей, і мені дуже страшно за їх здоров’я та майбутнє, за своїх майбутніх онуків».

Під час розмови із кореспондентом «Голосу України» представники громадськості міста висловлювали навіть пропозицію... надати мешканцям Юнокомунарівська статус «чорнобильців». Але найбільше стривожені юнкомівці тим, в якому оточенні зростають діти і молодь. Про долю рідного міста багато моїх співрозмовників говорили зі сльозами.

— Ми втрачаємо молодь, — не приховує емоцій керівник громади «Юнокомунарівська» Любов Антоненко. — Так, місто розбудовується, але за рахунок чого? Барів, саун, красивих ресторанів і готелів. Але люди багаті не вкладають грошей у дітей. Це велика помилка. Адже діти багатих вчаться поруч із дітьми бідняків. У мене через війну пройшли батьки. Я знаю, із якою любов’ю все це відновлювалося. Ми були незаможними, але духовно багатими людьми. А наші діти — вони загнані у здобування грошей, щоб прогодувати свою сім’ю.

— Найболючіше сприймається неувага та відмова від допомоги з боку вищестоящих організацій, — скаржиться ще одна мешканка міста Любов Єгорченко. — «Випливає» депутатський корпус під керівництвом міського голови сам. Що добудемо, що доведемо, — те і наше. Весь бюджет осідає в Єнакієвому. Житлово-комунальне господарство — там само, і ми не можемо вплинути на них. Наше містечко із 16 тисячами мешканців на тлі України — мізер. Однак і ми хочемо не існувати, а жити, щоб у наших дітей було майбутнє.

А от шахтар-пенсіонер Віктор Лосєв не скаржиться на життя: «Якщо нічого не зміниться там, у нас у Раді, то все буде нормально. Пригадую 2000 рік, коли баби із вікон кидалися — нічим було дітей годувати. А зараз більш-менш живемо. Нарікати немає чого. Пенсію платять, регрес платять — дай Боже, щоб і надалі так було».

Директор Палацу культури Надія Залозна теж повна оптимізму. «Привозимо вугілля, дрова, опалюємо цю кімнату, — показує на піч директор палацу. — Сьогодні у нас репетиція народного хору, якому вже 20 років. Потім — тренування: карате, ушу, брейк-данс». Батареї центрального опалення в будівлі 20-х років минулого століття зрізані. Один невеликий зал опалює грубка, а змагання з волейболу та міні-футболу проходять у холодних приміщеннях: Надія Олександрівна запевняє, що ентузіастів температура не лякає. І справді: в дітей і молоді немає іншого вибору. «Вони не просто йдуть сюди, а біжать», — підсумовує моя співрозмовниця.

Біда колишнього шахтарського Палацу культури — ще і в його унікальності. Оригінальна за своєю архітектурою будівля потребує неабияких коштів для відновлення нормальної роботи. Таких грошей у місцевому бюджеті немає.

— Щоб робити поточний ремонт, заробляємо гроші орендами, — пояснює Надія Залозна. — Працювали у нас дискотека, бар. Але хлопці почали торгувати горілкою, і договір ми розірвали. Тепер інші беруться влаштовувати дискотеку, вже на інших умовах. Двічі приїздили з Одеси підприємці, торгували в нашому палаці промисловими товарами. На зароблені на оренді гроші купуємо штори, фарбу, замазку, шпаклівку, віники, совки, відра. Уже навесні почнемо ремонт у спортзалі.

За словами міського голови Ірини Сиротіної, міська рада Юнокомунарівська подала до Єнакієвської міської ради пропозиції стосовно ремонту будівлі Палацу культури. За підрахунками юнкомівців, ремонт даху, опалення та інші роботи обійдуться в 5 мільйонів гривень. Поки що для міста це єдине місце, де могла б проводити дозвілля молодь. Чи виділить «старший брат» потрібні кошти, в Юнокомунарівську не знають. Ще одним центром тяжіння для дітей є школа мистецтв. У місті чимало обдарованих школярів, які із задоволенням опановують ази музики, хореографії, образотворчого мистецтва. З одного боку, це розвиток талантів. З другого — за порогом школи на дітей чекають не дуже світлі сторони життя: наркоманія, жорстокість, відсутність елементарних побутових зручностей, покинуті квартири, гори сміття. Тож не дивно, що молодь воліє швидше виїхати з рідного міста, ніж наводити лад у ньому.

Фото Олександра КЛИМЕНКА.

Коментарі

Олена Петряєва, заступник голови Донецької обласної державної адміністрації:

— Говорячи про рівень смертності, треба наводити не абсолютні цифри, а дивитися на показник кількості померлих на 10 тисяч населення. Що стосується Юнокомунарівська, то протягом останніх п’яти років там справді спостерігається зростання смертності на 5—8 відсотків. При цьому головними причинами є хвороби систем кровообігу та онкологічні захворювання. Ці хвороби стоять на першому місці в усьому світі й у Донецькій області також. Зростання кількості онкологічних захворювань відзначається останнім часом у всій області, в тому числі в Юнокомунарівську. Варто враховувати і те, що в цілому населення старішає.

Лариса Гусєва, заступник головного лікаря Донецької обласної санітарно-епідемічної станції:

— На сьогоднішній день, по суті, достовірного контролю за ситуацією на шахті «Юнком» не ведеться, бо ніхто не може сказати, що саме містить 100-тонний конгломерат на глибині 902 метри. Всі розрахунки суто теоретичні, а насправді що там? Наші геологи пропонували пробурити «скловидне тіло» (це його неофіційна назва) і взяти звідти проби. Але на сьогодні фінансування цієї програми немає. І лише коли всередині конгломерату будуть проведені дослідження, можна буде заявляти, чи це є проблемою для навколишнього середовища, чи ні. До того ж часу робити якісь достовірні прогнози неможливо.

Саме через відсутність таких досліджень Донецька обласна санепідемстанція і відхилила обидва проекти закриття шахти «Юний комунар» — і «мокру», і «суху» консервацію. Хоча знаємо, що Міністерство охорони здоров’я та Міністерство екології дали висновки стосовно проекту на «суху» консервацію, але це було рішення Києва. Ми ведемо постійні заміри гамма-фону, і сьогодні перевищення немає. Однак говорити, що нічого не буде через рік, десять чи сто років, не можемо, бо не можемо оцінити справжню ситуацію.