У 1985 році моя старша дочка Ірина вийшла заміж. Після весілля вони з чоловіком найняли для себе квартиру. У 1987 році, закінчивши навчання, зять почав свою кар’єру замполітом на кораблі в Севастополі, але чомусь не склалося... Не минуло й двох років, як молода родина повернулася в Київ і оселилася в моїй квартирі. Незабаром спільне проживання з родиною дочки стало нестерпним, і я звернулася до суду. Тоді суд затвердив мирову угоду між родинами, відповідно до якої сторони зобов’язувалися обміняти спірну квартиру. Однак обмін не відбувся, оскільки родина Ірини навідріз відмовилася від однокімнатної квартири. Невдовзі вони виїхали до батьків зятя, на Донеччину. Дочка з двома дітьми залишалася прописана в Києві. Потім знову повернулися до столиці і жили в гуртожитку. Так тривало протягом 10 років після суду.

І от 26 березня 2001 року, коли нікого не було вдома, без відома і попередження власника особового квартирного рахунку, за один день у мою трикімнатну квартиру та моєї молодшої дочки вселилася родина старшої дочки.

Із-за нестерпних умов проживання у серпні 2004 року я, пенсіонерка, змушена була звернутися до Деснянського райсуду. А 13 вересня 2004 року родина дочки поставила броньовані двері і не дала ключів ні мені, ні молодшій дочці, позбавивши доступу до нажитого майна, зокрема, до теплого одягу та взуття в люті морози.

Восени 2004 року я за захистом своїх прав письмово звернулася до начальника Деснянського РВГУ МВС, заступника голови райдержадміністрації, столичного міського голови та його заступника з житлових питань, зверталася і до районної прокуратури.

Нарешті, 5 червня 2006 року суддею Деснянського райсуду м. Києва було прийнято рішення про вселення мене, пенсіонерки, у свою квартиру. Це рішення залишив без змін і апеляційний суд. 4 грудня 2006 року відбулося офіційне добровільне вселення виконавчою службою Деснянського району мене, Рой С. І., в свою квартиру. Але донька далі кухні мене, матір, не пустила.

Тому 28 грудня 2006 року відбулося примусове вселення, але це також не подіяло на родину дочки. Сьогодні я, пенсіонерка, з молодшою дочкою не можу ступити навіть на поріг квартири та користуватися своїм же майном.

У мене, меншої доньки відняли майно, позбавили житла. Я в розпачі, до кого звертатися по допомогу. Коли нарешті прокинеться влада і запанує справедливість?!!