Чи варто наголошувати, що надання цьому святу статусу міжнародного лише вкотре вказує на той рівень ваги та значимості, який у всьому світі надається рідній мові. Її розвитку, плеканню, утвердженню та захисту. У всьому світі, у всіх народів. А як дбають про святая святих
— свою рідну мову в Україні? Громадяни, влада, правоохоронні органи... Вийдіть на вулиці великих міст... І коментувати вже нічого не треба... На мовному питанні спекулюють політики, паразитують прихильники «другої державної»... А що ж українська громада? Чи достатньо свідома вона того, про що свого часу, звертаючись до молоді, писав український класик: «Без мови рідної, юначе, й народу нашого нема!»Знайти відповіді на ці та інші питання редакція вирішила, поспілкувавшись із знаним фахівцем в цій галузі, громадським діячем, керівником освітянського Фонду імені Ярослава Мудрого та Міжнародної громадської організації
«Конгресу захисту української мови» — Валентиною Василівною СТРІЛЬКО (на знімку).—
Валентино Василівно, ви не один рік працюєте на ниві захисту української мови... Чим для вас є Міжнародний день рідної мови?—
У кожній країні є свята, які не можна оминати увагою. Хоча б тому, що відзначення їх на державному рівні істотно підняло б престиж цієї держави: і в очах власних громадян, і в очах міжнародної спільноти. Але наразі держава про цей-таки престиж, очевидно, дбає мало. А тому більшість свят — від Дня української писемності до Міжнародного дня рідної мови — все ще лишаються поза належною увагою. Нестерпно спостерігати, на що з кожним роком перетворюється День рідної мови. Парадоксальним чином найменше цього дня говорять про українську. У центрі уваги — мови національних меншин, з-поміж яких (тим же дивним чином) в центрі уваги — російська. Очевидно, вона потребує більше захисту, ніж караїмська, гагаузька, кримчатська чи ромська, що перебувають під загрозою зникнення.—
Очолювана вами організація, як свідчать публікації в ЗМІ, не раз зверталася до громади, надто державних владних установ зі зверненнями, заявами щодо дотримання ними чинного законодавства у справі захисту рідної мови. Які результати цих звернень. Що ви можете сказати з цього приводу?—
Над цією проблемою ми працювали ґрунтовно. І дійшли доволі симптоматичного висновку: НА ДЕРЖАВНОМУ РІВНІ ВІДСУТНЄ ГІДНЕ ПОВАЖНЕ СТАВЛЕННЯ ДО ЗАХИСТУ РІДНОЇ МОВИ. У цьому ми мали змогу переконатися, листуючись з державними установами. Ми, звісно, не тішили себе жодними ілюзіями щодо громадянського суспільства, законного, культурного і таке інше, але, треба зізнатися, до таких відповідей готові не були. Складається враження, у держави просто алергія на громадські організації. Замість відповідей — відписки, у яких часом навіть роздратованість прихована невдало. Так, у грудні 2006 року Міжнародна громадська організація «Конгрес захисту української мови» звернулася до прокурора м. Києва Є. Блажівського з проханням відреагувати на зафіксовані нами факти порушення мовного законодавства у сферах реклами, інформації та видавничої справи. Готові до будь-якої реакції, навіть до мовчання, ми просто недооцінили винахідливість працівників прокуратури: наше звернення направлене у головне Київське міське управління захисту прав споживачів. Вдалий хід: захист конституційних прав громадянина України перетворюється миттєво просто на захист прав споживача. Підміна понять плюс втеча від відповідальності.—
Чи були ваші звернення до вищого керівництва держави з цього приводу? Які були на них відповіді? Скажімо, як відреагував сам Президент України чи керівник уряду... І надто останній з названих? Адже, виходячи з інформації ЗМІ часів президентської виборчої кампанії, всі добре знають ставлення керівника уряду — Віктора Януковича до питання двомовності...—
Не дивує доля нашого звернення до Прем’єр-міністра України Віктора Януковича щодо створення виконавчого органу при Кабінеті Міністрів, який би здійснював мовну політику в державі та контролював виконання «Комплексних заходів з розвитку та функціонування української мови». Можливо, саме тому, що вкотре нагадали про вже сумнозвісну «Державну програму розвитку і функціонування української мови на 2004—2010 роки», прийняту постановою Кабінету Міністрів у жовтні 2003 року за його ж таки підписом.—
А чи можна розказати детальніше про названу програму?—
Програма унікальна у багатьох аспектах. Найперше — у майстерному формулюванні запланованих заходів: мінімум конкретики, а відтак — широкий простір для різночитань. Замість такого необхідного завдання (яке сформулювати можна дуже чітко і однозначно!) як підвищення мовної компетенції та атестація державних службовців на знання державної мови — загальне і заплутане «розроблення і впровадження механізму забезпечення поглиблення знань з української мови та її використання у процесі виконання державними службовцями посадових обов’язків» (до того ж і сформульоване граматично неправильно!). Уже маємо 2007 рік, але де згадані у програмі цикли постійних передач на телебаченні: «Державна мова», «Традиції, звичаї та побут українського народу»?—
Чи не цікавилися ви тим, скільки ж коштів виділяє держава на розвиток української мови?—
Це запитання можна коментувати довго, зловтішно і в’їдливо. Але чомусь не хочеться. Надто вже сумною є вся ця історія, яка повторюється не вперше, але яка так нічого і не навчила. Адже 2003 року Рахунковою палатою України було опубліковано «Результати аналізу стану виконання Комплексних заходів із всебічного розвитку української мови, планування та використання коштів Державного бюджету України на їх впровадження». Підтвердивши, що «кошти постійно направлялися на виконання інших заходів, не пов’язаних з розвитком і функціонуванням української мови», «абсолютна більшість міністерств та відомств не розробили власні програми щодо виконання зазначених заходів», огляд завершено просто вбивчою констатацією: «за відсутності в державі органу виконавчої влади з питань мовної політики втрачено контроль та протягом 12(!) років не здійснювалася координація дій центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо реалізації Державної програми», окремі заходи проведено спорадично та хаотично і загалом «фактично Комплексні заходи не виконані».—
Як реагують правоохоронці на ці зловживання? Хто має за все це відповідати?—
Здавалося б, такий ганебний провал мусив би чогось навчити. Натомість він на наших очах повторюється. Очевидним є і невиконання запланованих заходів, і факти численних зловживань та нецільового використання виділених бюджетних коштів. Це зафіксовано актами перевірки КРУ, зокрема, підтверджено незаконне використання коштів ВТ «Просвіта», внаслідок чого вже порушено кримінальну справу за фактом заволодіння службовими особами АТЗТ «TV Просвіта» шахрайським шляхом грошовими коштами в особливо великих розмірах. Це мало б стати (як це було б у будь-якій демократичній країні) скандалом. Але держава, чиї кошти розкрадають, мовчить. Кримінальну справу, про яку йшлося, порушено за ініціативи громадської організації.Нова програма, прийнята за старою традицією
— тихо, без обговорень і розголосу, — розгортається за тим самим старим сценарієм. Сумно, але це вже не просто збіг. Це — тенденція. Тенденція, яку треба якомога швидше ламати.Дякуємо за розмову.
