Бердянські скандальчики-2

«...Я намагаюся ставитися до кожної людини так, як до самого себе. І особливо шанобливо — до будь-якої думки, якщо вона розумна».

«Не уходи, побудь со мною»

Про це — і численні відгуки на «Бердянські скандальчики» («Голос України» за 28.07.06 р.). Процитую тільки два типові листи. Перший (з електронної пошти) від Тетяни Сердечної: «Величезне спасибі за можливість лицезріти пам’ятник дачникам. Я теж посміхнулася, побачивши його (два роки не була дома). А взагалі мені особисто «серамно» — подарував Македонський квартиру Баранову чи той купив її. Мені більше до душі, що можу приїхати на курорт потягом, маршруткою. Подобається, що на косу можна потрапити безплатно... Багато років тому такі самі скандальчики супроводжували пана Шаульського, а сьогодні йому стоїть пам’ятник»...

Ірина Лученок з Долини (Івано-Франківщина) виявилася ще стриманішою, але не такою романтичною. Використовуючи «Словарь толкового Бердянского языка» (составитель Валерий Баранов), вона констатувала: «Щас» скажу, що «Бердянські скандальчики» написано «по-людячему». І це зовсім не «галіматня». А влада — суцільний «анигдот»: веде свою «бульгактерію» і думає, що ще довго сидітиме «отама вота».

Мене ж до сатиричного пера спровокувала страшна звістка про можливу «евакуацію» голови... до Росії.

«Чутку» про від’їзд до Білокам’яної запустив Сам на сесії міськради. Була вона урочистою як ніколи: видатний спортсмен-важкоатлет вручив Баранову високу нагороду Росії під номером 54. У тронній промові у відповідь інтернаціоналіст повідав про велику дружбу між народами, Бердянськом і підмосковним Одинцово. Зізнався, що в столичній мерії обговорював питання організації регулярних авіарейсів між Бердянськом і Москвою. До чого це, здогадуєтеся? Як тут не вдарити у дзвони?!

Вибачте, товаришу виконкоме!

Я опинився, як висловлюється сусід градоначальника Вовочка, у повній нірвані, коли ознайомився з листом керуючого справами Бердянського міськвиконкому Анатолія Фойта. Чиновник просив головного редактора опублікувати «спростування недостовірної інформації, опублікованої в «Голосі України» 26.07.2006». Не будемо прискіпливими: «Бердянські скандальчики» побачили світ 28.07.06 р. Розглянемо «спростування» по суті.

«... З метою відновлення порушеного права виконкому Бердянської міської ради та його посадових осіб», — читаємо у супровідному листі, — просимо...»

Ось де бичок водиться! Автор зазіхнув на права... цілого виконкому. Ну, якщо я образив солідний орган — тоді, звичайно, прошу пардона. Але так не буває, щоб правдою принижували весь комітет, адже в ньому працюють конкретні щирі, порядні виконавці волі «батьків». А воля та, на мій погляд, демонструється не лише на благо городян.

Кого конкретно із «службових осіб» газета ущемила в правах? Може, самого Валерія Олексійовича? Та ні: названо його новатором, генератором, оратором, котрий вміє обласкати, обворожити, а де треба — обламати. На те він і начальник, «батько» громади.

Може, міськвиконком у непристойному вигляді постав перед читачем? Знову-таки — це слово тільки один раз згадано. «... Як виконком контролює житлову ситуацію, якщо видає ордер на квартиру, уже «розподілену» судом?» — запитував допитливий автор. Запитання це і сьогодні на слуху, а виконавчий комітет чіткою відповіддю не побалував.

Журналіст не мав підстав, вважають на морському узбережжі, дорікати родині Баранових і компанії у несплаті комунальних платежів за квартиру в елітному будинку № 15 на вул. Червоній, оскільки позивач ТОВ « Североазовстрой» не має відношення до його утримання. Цим займається об’єднання співвласників «Сусіди».

А як воно могло з’явитися на світ без благословення власника будинку — товариства «Североазовстрой»? —запитую навздогін.

Інформація для роздумів.

Із перевірених джерел стало відомо, що дружина міського голови продала квартиру за 170 тисяч доларів. А згідно із договором купівлі-продажу, який завірено нотаріусом, житло куплено за 230 тисяч гривень.

Така ось «рихметика».

Автори чиновницького «фе» переконані, що закрили питання по дитячій бібліотеці і художньому музею імені Бродського.

Нещодавно я спробував довідатися, в яких умовах зберігаються 3400 картин (серед них оригінали Бродського, Куїнджі, Айвазовського, Сєрова, Маковського і ще 30 художників зі світовим ім’ям) у музеї «Подвиг». Згідно із запевненнями працівниці сховища, підвали житлового (!) будинку (де і зберігаються фонди), розташованого на березі (!) моря, сухі, в них нормальний температурний режим. І «серамно» незрозуміло: як у них зберігається стільки експонатів. Площа музею «Подвиг» — 70 кв. м, а на Карла Маркса, 29, у новобудові музей імені Бродського планують розмістити на 900 кв. м...

...Про землю, яку виділили дочці «батька» міста, сказано в листі Фойта багато, але зводиться все до одного: рішення міськради про відведення ділянки в рекреаційній зоні —законне.

Однак у липневій статті йшлося не про це. Автор запитував, чому таке рішення не прийнято за заявами десятка бердянців, котрі виявили бажання стати на косі сусідами Наталії Валеріївни.

«Сиди отама вота» чую з берегів і з приводу відчуження дитячого оздоровчого табору «Колосок», який належав до 2003-го місцевій школі-інтернату. Мовляв, правоохоронці не знайшли порушень, а, отже, 300 сиріт позбавили «Колоска» правомірно.

— Не згоден, — обурився народний депутат Юрій Артеменко і звернувся після публікації в «Голосі України» до обласного прокурора з проханням перевірити законність відчуження землі.

Обласний прокурор відповів йому, що свого часу його підлеглі в Бердянську справді «копали». Але перевірку «проведено не в повному обсязі, рішення про відмову в порушенні кримінальної справи прийнято необгрунтовано та передчасно»... Одне слово, постанову скасовано, справу направлено на додаткову ревізію.

...Гадаю, Баранова не було в місті, коли підлеглі відправили до парламентської газети листа із вимогою сатисфакції (він не допустив би такого). Валерій Олексійович ніколи не намагається комусь щось довести, не сердиться, не виправдовується, не втрачає рівновагу. Усе сприймає з гумором, сам майстер гострого слова і жартів. Та йому, думаю, хочеться смачно плювати на чергову критику його царственої персони. Отож автори листа, гадаю, перестаралися, зловжили довірою голови...

Інформація для роздумів.

«А пляжі, як і раніше, залишаються міською власністю, без шлагбаумів. І в’їзд на косу, як і раніше, буде безплатним... А раніше платили».

«Введення «платного в’їзду на... косу може відлякати і жителів, і гостей міста... Правильніше буде цей збір назвати «екологічним збором за в’їзд автотранспорту».

Інвестор зобов’язання виконав і може піти?

Бердянськ приваблює. І не тільки скандальчиками. Сюди їдуть відпочити, пофестивалити, повчитися організовувати самоврядування і «Єдиний офіс». Істотне, на мій погляд, упущення «батьків» курорту в тім, що вони не ініціюють проведення в місті всеукраїнських слухань з проблеми виживання інвестора. У цьому питанні бердянці неперевершені лідери, їхній досвід війни з іноземним капіталом потребує повсюдного поширення.

Наважуся стверджувати, що багато хто з нинішніх молодих та ранніх міськвиконкомівських чинуш і слова «інвестор» не чули, коли в 1989-му він прийшов у запорошене містечко. Прийшов упевнено, як Остап Бендер, але з іншою метою: вкласти гроші на благо курорту.

Про це нафтовиків із тюменського Уренгоя попросив тодішній голова Бердянського виконкому Володимир Пікінер. Ті жваво відгукнулися, адже вигода була обопільна: жителі півночі допомагають жителям півдня зміцнити інфраструктуру міста, а бердянці відводять землі під будівництво житлових будинків. Для українців, зважте, котрі побажали повернутися на батьківщину після багаторічної «вахти» у Тюмені. Так з’явилися відповідні договори, рішення влади. Закипіла робота. Трест «Уренгойтрубопроводстрой» розгорнув будівництво будинку на Червоній, промбази на Халтуріна. Створена згодом у тресті Уренгойська дирекція житлового будівництва (УДЖБ) звела одно-двоквартирні котеджі для працівників міліції на Маяковського. Для будівництва Каховського водогону жителі півночі доставили 6600 тонн дефіцитних труб, оплативши більшу частину їхньої вартості. Почали реалізовувати проекти із спорудження цегельного заводу, 360 квартир. З 1989-го по 1991 рік вони вклали в розвиток курорту понад два мільйони (!) радянських карбованців.

Але тут тихо пішов у небуття Радянський Союз. А до влади Бердянська прийшов Григорій Дубинка, котрий подивився на інвестора «недобрим поглядом». Діяльність очолюваної градоначальником міськради свідчить сама за себе. У 1992—1994 роках були скасовані практично всі рішення, які стосуються жителів півночі. Місця, де вони «наслідили», вирішено було змити морською водою. Ліквідаційна комісія, створена міськрадою, наказала звільнити раніше виділені землі, заборонити рух «чужого» автотранспорту по курорту, припинити надавати росіянам послуги зв’язку, тепло, електроенергію, нафтопродукти.

Жирну крапку під «подякою» за все добре депутати поставили рішенням про заборону... дихати. Вони сказали «Ні!» діяльності УДЖБ і відключили від апарата. Хто, думаєте, по-солдафонськи підняв руку під козирок? Міліція, для якої жителі півночі побудували будиночки (один з них передали безплатно).

До прем’єр-міністра Кучми звернувся голова адміністрації Тюменської області: тюменці, мовляв, без тепла, світла, телефону, від простоювання техніки зазнають величезних збитків. Не спрацювало.

Тоді за перо взявся заступник міністра палива та енергетики РФ. Новий прем’єр-міністр Зв’ягільський відреагував, але що Дубинці Київ...

...Згодом Олексій Бакай, котрий сів у трон градоначальника в 1994-му, разом з депутатами поновив у правах Уренгойську дирекцію і та успішно почала «розморожувати» об’єкти.

І тут 1998-го приходить Баранов. На той час жителі півночі оплатили розробку проекту забудови мікрорайону № 7 на дев’ять тисяч жителів; проект водовідведення в Колонію, котеджного селища і багато чого іншого на суму близько 18 мільйонів гривень. А чи не прибрати всі об’єкти УДЖБ до рук... бердянців (про особисті інтереси Валерія Олексійовича не смійте і думати)? Почався «відкат»: під усілякими приводами, в інтересах, звичайно, громади, відновилася операція «Не пускати! Скасувати!». Підключалося до цього «око государеве» (прокурор Гулін), яке втрутилося в господарську діяльність інвестора. Генпрокурор «дав» по руках не в міру зацікавленому підлеглому. Тоді в бій вступив природоохоронний прокурор: з’явіться, мовляв, добродії начальники УДЖБ, йшлося в телефонограмі, зі статутом, наказом про призначення тощо. Директор Валерій Гончаренко, зокрема, через відсутність в Україні, прийти, зрозуміло, не зміг. Пригрозили приведенням.

Психологічна атака закінчилася бойовою операцією з вилучення землі та об’єктів. У жовтні 2005-го депутати на чолі з Барановим припинили право користування земельними ділянками УДЖБ, на яких розпочато будівництво об’єктів. «Поверни взад!» — жартують нині бердянці. Уренгойцям не до гумору.

Міськвиконком нещодавно фактично конфіскував шестиповерховий будинок на вул. Червоній, 15 (де мешкала родина «мера»). Новий прокурор, після відповідного листа народного депутата в обласну прокуратуру, вніс протест. У відповідь уже депутати міськради скасували свідоцтво на право власності будинку. Чим не експропріація?

— Свого часу моїми скаргами на дії «батьків» міста займалися працівники прокуратури Гулін, Бєлікова, Ємельянова, Ус, майор міліції Марченко, —розповідає директор УДЖБ Валерій Гончаренко. — Усі вони не пішли проти керівників, зокрема, Баранова. У результаті їх прізвища з’явилися в рішеннях органів влади про надання житла і земельних ділянок. До слова, ділянок, вилучених з нашого користування. На багатьох стоять фундаменти.

Інформація для роздумів.

Цікавий збіг, чи не так? А ось із записничка «мера»: «... на 120-й хвилині наради його учасники готові прийняти запропоноване рішення. Висновок: якщо треба протягти питання чи сприяти неуспіху опонентів, можна будувати обговорення теми з великою кількістю людей, в... погано провітрюваному приміщенні в другій половині дня... у п’ятницю...»

Я проаналізував: більшість рішень стосовно уренгойців і не тільки бердянська влада прийняла після обіду, в четвер і п’ятницю...

Що втратило місто «завдяки» ідеологам так званої інвестиційної політики на курорті?

— Ми вклали в місто більш як шість мільйонів доларів і поки що залишаємося ні з чим, — бідкається Гончаренко. — Українці Уренгоя, котрі віддали свої кревні на житло в фестивальному курорті, чекають його кілька років. А це 1000 стомлених людей похилого віку, на листи яких Баранов не реагує. У Бердянську роботу втратили 110 будівельників.

Ми зводили житло в 20 містах Союзу, в тім числі в Одесі (85 котеджів) і Донецьку (400 квартир). Але тільки в Бердянську зіштовхнулися із зневажанням права власності...

Запорізька область.