Шановні співвітчизники!
Під час війни в Афганістані я, офіцер Радянської Армії, кров
’ю і здоров’ям заслужив низку бойових нагород. Тоді ордени давали за виконання бойових завдань. Приймав ці нагороди з легким серцем, і ніхто з моїх підлеглих не міг мені дорікнути у несправедливості володіння ними. Ордени тільки додавали громадянину, котрий виконав обов’язок перед Батьківщиною, пошани й авторитету.Проте сьогодні, коли Президент України Віктор Ющенко ухвалив рішення нагородити мене однією з вищих президентських нагород
— орденом князя Ярослава Мудрого, я вимушений відмовитися від цієї регалії.Упевнений, що в наші дні ми, державні діячі, політики, не маємо права нагороджувати один одного орденами. Рівень життя наших громадян, становище ветеранів війни і інвалідів зараз не такі, щоб ми могли собі дозволити спочивати на лаврах. Чи може дивитися з чистою совістю політик, увінчаний нагородами, в очі своїм виборцям? Не про нагородження повинна думати наша влада. Ми, політики, свій обов
’язок перед Батьківщиною ще не виконали.У 2005 році за рішенням Президента влада скасувала Комітет у справах ветеранів-інтернаціоналістів. Але життя ветеранів війни це ніяк не поліпшило, навпаки
— вирішення багатьох проблем тільки загострилося. Якби я прийняв орден, значить, погодився б зі всіма, на мій погляд, несправедливими рішеннями влади у сфері роботи з воїнами-інтернаціоналістами. Така нагорода не додасть мені пошани з боку товаришів по зброї. Маю честь.
