Український парламент прийняв закон про кримінальну відповідальність за самовільне займання земельної ділянки. Цей закон актуальний для Криму, оскільки, за даними прокуратури автономії, представництва Президента на півострові й місцевого Рескомзему, налічується близько 15 000 захоплених земельних ділянок. На понад 1300 гектарах привласненої самочинно землі зводиться 8030 будинків.

Раніше в разі самочинного захоплення землі люди були адміністративними порушниками, яким загрожували мізерні штрафи від 17 до 255 гривень, а відтепер самозахопники стануть ще й кримінальними порушниками. Адже новий закон передбачає, що самовільне захоплення землі каратиметься штрафом від 3 400 до 5 100 гривень або арештом на строк до 6 місяців.

Якщо захоплення вчинено повторно чи групою осіб, або здійснено на земельній ділянці, віднесеній до категорії особливо цінних земель, то це каратиметься обмеженням волі на строк від 2 до 4 років або позбавленням волі до 2 років. Нарешті, за самовільне зведення будинків або споруд на захопленій землі, чим завдано значної шкоди її законному володільцю або власнику, введено покарання у вигляді штрафу від 300 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешту на строк до 6 місяців, або обмеження волі до 3 років. Окрім того, внесено зміни до Кримінально-процесуального кодексу, які передбачають, що досудове слідство у випадках самочинного захоплення землі повинні проводити органи внутрішніх справ.

Не з’ясовано лише, хто визначатиме, чи належать захоплені землі до особливо цінних. Що вважати «повторними діями» й кого «групою осіб», якщо самозахоплення у Криму вже давно перетворилися на масовий прибутковий бізнес без національної ознаки у всіх(!) селищах, передмістях і містах півострова.

...Пошесть землезахоплень заполонила всі куточки півострова, разом із «воротами Криму». В Сімферополі досі без «прикордонних» документів усі парки і сквери. Комітет з охорони навколишнього середовища підготував постанову і звернення до всіх місцевих органів, в якому закликав їх «знайти волю і дотримуватися порядку та негайно визначити кордони зелених зон парків, скверів і заповідників». Комітет простягає до чиновництва руку з грошима із власного фонду, закликає взяти ці кошти й нарешті визначити кордони, починаючи з міських парків й закінчуючи природоохоронними заповідниками, заказниками, пам’ятками природи. Але бажання навести порядок і припинити брутальне розбазарювання державної цінності, яка уславлює Крим і робить його привабливим для мільйонів, відсутнє.

Хаотична, несанкціонована забудова міста об’єктами, що як гриби-скороспілки виростають зазвичай навіть без дозвільних документів, реально погіршує побут населення, калічить його інфраструктуру, не припиняється. Міська влада не контролює виконання навіть застарілого генплану міста, нехтує думки архітекторів, каже донедавна головний архітектор Сімферополя Степан Лапичак, котрий на знак протесту проти цієї забудовної вакханалії звільнився за власним бажанням. Розповідає: коли йдеться про будівництво навіть важливих об’єктів, як правило, рішення ухвалює на певному етапі керівництво міста, потім підкріплюється депутатською профільною комісією, а архітектор потрібен лише як механізм, щоб поставити підпис і печатку. Він — учасник масовки, яка спричиняє хаотичну забудову. Причина її — відсутність генплану Сімферополя, котрий міська влада, як на мене, прийняти не поспішає. Так буде важче розпоряджатися міською землею.

...Південний берег як комплексний курорт уже втрачено: все забудовано. Більше хаотичного зацементування узбережжя допустити не можна. Необхідно терміново рятувати ті регіони, які ще можна врятувати. Півострів Тарханкут у Чорноморському районі — перший на черзі. Та створення тут Тарханкутського заповідника затяглося на 12 років і на останньому етапі наштовхнулося на глухий опір місцевих органів влади. Звиклі за ці роки освоювати Кримське узбережжя на свій розсуд селищні ради не згодні жити в режимі заповідної території. Співробітники державних органів, відповідальних за створення заповідника, пішли їм назустріч, запропонували організувати на цих територіях національний парк, де обмежено, та все-таки дозволено людську діяльність. Проте й ця пропозиція не викликає ентузіазму в місцевих чиновників, які знову зустріли її в багнети. Попри те, що національні парки і заповідники популярні й вигідні у всьому світі. Бо саме вони приваблюють натовпи туристів, а отже, гроші. Чому вперто відвертаються від них органи місцевої влади?

...Тим часом котеджі скоробагатьків дедалі стрімкіше й брутальніше наступають уже навіть на кримські заповідники і парки. Протягом року органи прокуратури Криму скасували понад півтисячі(!) рішень, що стосуються розпорядження землею. За останній рік виявлено 320(!) фактів незаконного використання лісів. За шість років на півострові не визначено кордонів і п’ятої частини природно-заповідного фонду, який на півострові налічує 149 об’єктів площею 129 гектарів і 43 загальнодержавні заказники, пам’ятки природи й садово-паркового мистецтва площею майже 64 гектари. Це 5 відсотків від загальної площі півострова, але вдвічі нижче рекомендованого ООН оптимального рівня заповідної насиченості для регіонів світу.

...За Президента Кучми продали 360 гектарів Ялтинського заповідника, які за Ющенка довелося повернути державі. У Місхорського парку відрізали 23 гектари за ціною 25 тисяч доларів за сотку. Брутально зменшили парк-пам’ятку «Верхня Ореанда», де, за нашою інформацією, через суди не вдається повернути земельні ділянки, передані селищною радою Лівадії двом приватним фірмам. Досі ніяк не вирішується й повернення Нікітському ботанічному саду 3 гектарів розарію, на території якого змуровано декілька елітних приватних котеджів. Бородою заросла й історія з продажем заповідного парку-пам’ятки садово-паркового мистецтва — Карасанського парку з дозволу уряду автономії. Не до реліктових рослин і кущів, коли 18 гектарів землі під ними коштують 360 мільйонів доларів (це за державними цінами). Справа ця мандрує прокуратурами й судами досі.

Уже зник повністю оспіваний у ліричних романсах «парк Чаір, де розпускаються троянди». Не винесено дотепер рішення по кількох котеджах, ресторану, шашличній, альтанках, підсобних приміщеннях, зведених біля джерела Хаста-Баш в Ялтинському гірсько-лісовому заповіднику. Досі питанням з багатьма невідомими залишається й феномен зменшення на 200 гектарів самого Ялтинського заповідника в реальності, ніж на папері після винесення в натуру.

І хоча за вимогою екологів на останньому засіданні Верховної Ради автономії озвучено пропозицію звернутися до Кабміну України з проханням ввести мораторій на надання у власність й користування земельних ділянок в кордонах заповідників у разі, якщо їх межі не винесено в натуру, проект постанови про мораторій відправлено на доопрацювання.

...Не втомлюючись роками твердити, що головне багатство Криму — його земля, чиновники автономії традиційно не поспішають його оцінювати. За даними податківців, лише 7 відсотків населених пунктів півострова здійснили грошову оцінку земель, необхідну для наповнення місцевих бюджетів за рахунок відповідного податку. Зусилля екологів і громади невтішні. Гектар за гектаром зникають на очах унікальні вікові насадження Південнобережжя. Замість них серед протиправних вирубок унікальних ошатних дерев у зонах, що належать до охоронних територій зі статусом загальнонаціонального скарбу з’являються мільйоннодоларові, закриті величезними парканами «приватні» території. Заклики кримчан до влади безрезультатні. Кордони заповідників документально не закріплені, тож замуровувати зелені зони можна практично скрізь. Перелік зловживань вражає.

«Шагреневою шкірою» називають фахівці основний ресурс Криму — чарівну природу, привабливі для відпочинку зелені зони, які «освоюються», на жаль, дедалі частіше бездумно. Це з огляду на те, що півострів за так званою лісистістю відстає навіть в Україні, не кажучи вже про Європу. У Криму всього 11 відсотків території вкрито лісами, в інших регіонах країни — 18, а, приміром, в Німеччині — 20 відсотків. Саме до цих показників, стверджують спеціалісти, й потрібно прагнути. Відомо ж бо: що більше лісу, то кращий клімат, чистіші повітря й вода, відповідно — і якість життя.

За останні роки чимало ошатних парків з унікальними колекціями рідкісних теплолюбивих дерев і кущів скоротилося до розмірів скверів, а деякі зникли назавжди. А все тому, що їх кордони, які були раніше, нині вважаються недійсними, сьогодні їх просто не існує, а нову інвентаризацію ніхто не проводить. Чому органи місцевої влади не бажають встановлювати кордони місцевих заповідників, на мою думку, зрозуміло: з появою меж, винесених в натуру, ці землі здобудуть належну їм категорію цінної значущості. Щоб розпоряджатися цим скарбом самовільно і здобувати з них гроші, чиновникам ці кордони не потрібні, переконані активісти кримських екологічних організацій і місцевих громад, які борються проти будівництва в паркових зонах будинків, ресторанів і ринків. Та зазвичай програють всі суди лише тому, що ці зелені оази-унікуми не мають офіційних кордонів. Нікому боротися з корупцією?

Крим.