Такою може бути ціна тисячі кубометрів імпортного газу для України

Ще не закінчився підрахунок голосів на виборах президента країни в Туркменістані, а експерти складають гіпотетичні сценарії, яку роль відіграватиме для нас туркменський газ? Першим на цю тему на прес-конференції в УНІАН висловився голова правління Альянсу «Нова енергія України» Валерій Боровик, котрий тривалий час працює на туркменському газовому ринку.

За його прогнозом, на зламі 2007-2008 років ми матимемо або імпортний природний газ за ціною 230 доларів США за тисячу кубометрів, або опосередкований доступ росіян до газотранспортної мережі нашої країни.

Він вважає, що сценаріїв для України може бути кілька з огляду на те, що попередній підрахунок голосів переконливо свідчить: наступником Сапармурата Ніязова стане Курбанкулі Бердимухамедов. Найбільш вірогідний і прийнятний сценарій для усіх гравців на газовому ринку полягає у збереженні президентом Туркменістану рівновіддаленої та прагматичної політики у стосунках з усіма потужними гравцями — США, Китаєм, Росією — на енергетичному ринку регіону. Ще один — висвітлить більш тісне співробітництво з Росією, а відтак можна буде очікувати не тільки участі російських компаній у реконструкції мереж, а й у видобутку природного газу на території Туркменістану. Для України, звісно, це не виключатиме корекції цін на стратегічну сировину з боку «Газпрому». Найгірше, якщо події розгортатимуться за так званим ісламістським сценарієм. Інакше кажучи, якщо справа дійде до намагання ісламістських течій дестабілізувати становище в країні. Валерій Боровик ставить на останній сценарій мізерні 1-5 відсотків, тоді як на перший — 60-70.

Це природно, оскільки він знає не за чутками, що, по-перше, смерть Сапармурата Ніязова не порушила звичного ходу подій. По-друге, якщо не відкладати на завтра, то Україна може вже сьогодні попрацювати над тим, щоб торжествував перший сценарій. Для цього, тут Валерій Боровик має рацію на всі сто, урядові слід невідкладно створити мобільну робочу групу для тісної співпраці з туркменською стороною і вироблення конкретних пропозицій з реалізації спільних проектів. Те, що на сьогодні Україна не має прямих договорів на постачання природного газу з Туркменістаном і домовленостей з «Газпромом» щодо його транзиту територією Узбекистану і Росії, на мій погляд, ще не означає, що вона не може їх мати в майбутньому. Однак, якщо відносини України з Туркменістаном не стануть більш виразними і прагматичними, годі сподіватися, що для нього наші пропозиції виявляться привабливішими, аніж, скажімо, китайські, які здаються такими вже сьогодні. Валерій Боровик також переконаний: аж ніяк не всі «залізні аргументи» вичерпали такі компанії, як «Леман» або «Інтерпайп», які мають тісні контакти з енергетичними компаніями Туркменістану. До того ж Україна може дуже добре прислужитися Туркменістану на розбудові диверсифікованих газових мереж.

Аналітик нагадує, наприклад, про наміри покійного Сапармурата Ніязова реконструювати газопровід Середня Азія—Центр-3. У ньому, власне, має бути зацікавлена і Росія. Адже цим шляхом блакитне паливо може потрапляти через Казахстан і Росію до України і далі. На сьогодні газопровід у напівзаконсервованому стані, тоді як ми вже тепер зобов’язані думати, за якими цінами купуватимемо природний газ після 2009 року, коли Туркменістан припинить постачати Російській Федерації природний газ за ціною у 100 доларів США за тисячу кубометрів. Чи хтось вважає вічним ціновий газовий мікс, в якому ніхто не добере, де газ російський, а де туркменський? Валерій Боровик допускає, що ціна природного газу під Новий рік може бути лояльнішою для нас тільки за умови прийняття вигідних для російської сторони політичних рішень, які стосуються доступу у той чи інший спосіб до газотранспортної мережі. Це, нагадаю, неприйнятне з огляду на законодавчі редути. Отже, ми стоїмо на порозі газової атаки?