На перехресті культур, інтересів і впливів

Три настійливі пропозиції написати рапорт про звільнення за власним бажанням, серія прискіпливих перевірок за клопотанням кримських керівників-регіоналів таки змусили здати пост начальника кримської міліції Володимира Хоменка. Але не за власним бажанням, а «через те, що не зміг і не бажав працювати в таких умовах», як зауважив міліцейський генерал із понад 30-річним стажем роботи. Хоча під його керівництвом кримська міліція зі значним відривом від решти регіонів (21,3 проти 13 відсотків) лідирувала в країні за рівнем зниження злочинності, нещодавно завдала нищівного удару серйозним тіньовикам алкогольного ринку. На цю посаду негайно призначили міліцейського полковника Анатолія Могильова, який останні десять років керував Артемівським і Макіївським міськими управліннями міліції на Донеччині.

За словами опального В. Хоменка, нині вже «пенсіонера», головна причина вичавлювання правоохоронних кадрів із Криму в тому, що без них на півострові буде легше «вирішувати питання» землі й майна. У Севастополі теж розпочав службу новий начальник міліції.

Схоже, така само доля чекає й прокурора Криму Володимира Шемчука, відомого результативною боротьбою з резонансними зловживаннями та аферами в царині незаконної приватизації землі й об’єктів курортно-рекреаційного комплексу та принциповим реагуванням на всі сумнівні в сенсі законності рішення місцевих органів влади, на які кримські чиновники щедрі традиційно. Йому вже тричі пропонували змінити географію нового призначення. Діяльність прокуратури вкотре перевіряє велика комісія з Генпрокуратури, що теж, вважають оглядачі, слід розглядати в контексті контролю Партії регіонів над політичною ситуацією на півострові. «Гадаю, деякі політичні сили все-таки хочуть мати «свого» прокурора», — застеріг В. Шемчук. А політичні експерти переконані: кримського прокурора дуже хоче зіштовхнути мафія, яка контролює тіньовий ринок землі. Тенденції, що дедалі чіткіше проглядаються в нових призначеннях, зауважують політологи, знайомі до болю: на зміну високопоставленим правоохоронцям мають прийти лояльні до правлячих кіл країни люди.

У Криму 22 лютого чекають Президента України Віктора Ющенка, котрий має представити свого нового представника замість Геннадія Москаля. Він був єдиною противагою, яка могла контролювати і певною мірою навіть протистояти всевладдю регіоналів. Без керівника представництво Президента в автономії контрольні функції зберігає, але серйозно протидіяти якимось спірним вчинкам владної партії поки що не може.

Тож у Криму Партія регіонів нині повністю контролює політичне й економічне життя на півострові, прагнучи ще більше зміцнити свої позиції. На останньому великому зібранні регіоналів — депутатів усіх рівнів, представників усіх гілок влади, їх лідер Василь Кисельов заявив, що в районах, де ця партія має дві третини депутатських мандатів у радах, потрібно висловити недовіру главам райдержадміністрацій й міським головам, добитися або перевиборів, або їх заміни. У рекомендаціях, ухвалених зборами, визначено низку тактичних кроків кримських регіоналів: зокрема з розстановки кадрів в усіх органах виконавчої влади й місцевого самоврядування. Мотивація й аргументи старі: регіонали перемогли на виборах, сформували уряд, владу й хочуть цілковитого контролю, щоб сповна відповідати перед виборцями, мати всі важелі впливу на ситуацію. Крім того, заявив В. Кисельов, регіонали порушують питання про те, щоб у кожному міністерстві були представники їхньої партії, ініціювали зміни до виборчого законодавства — підвищити прохідний бар’єр для партій до рад усіх рівнів до 9—12 відсотків, й надалі енергійно розставляють у владі винятково «своїх людей». Натомість лунають запевнення: «Нині час авторитаризму відходить у минуле, поступаючись народовладдю, новому конституційному ладу. Ми — прибічники диктатури, але диктатури закону».

Партія регіонів на півострові — це 41 тисяча осіб, у Верховній Раді Криму разом із партією «Русский блок» вона має фракцію, в якій налічується 44 депутати зі 100. Реальної опозиції в регіоналів у Криму немає. Співпрацює з ними навіть блок «Наша Україна», представлений у кримському парламенті фракцією «Рух-Курултай», а фракція БЮТ надто слабка, тож серйозної активності не проявляє. Реально регіоналам не опонує навіть 18-тисячна організація Блоку Сергія Куніцина (НДП), який розділив друге місце на виборах до Верховної Ради АРК. Всі інші політичні сили, зокрема комуністи, СПУ, соціал-демократи, підтримують Партію регіонів і, «граючи другу скрипку», бояться, щоб у них не відібрали й ті владні повноваження, які поки що мають.

Помітною тенденцією є неухильне скорочення лав політичних партій: часто навіть удвічі. Після виборів відчутних втрат зазнали всі без винятку партії, які «недограли» в битві за електорат. Народна партія екс-глави парламенту Володимира Литвина зменшилася вдвічі й налічує тепер 15 тисяч осіб. Таке саме скорочення й у соціалістів Олександра Мороза, яких на півострові залишилося 13 тисяч. Неухильно «тануть» донедавна 28-тисячні лави есдеків. Більшість «перекинчиків» опиняється в осередках «партії влади», де «мігрантам» пропонують чиновницькі кабінети. Тож регіонали, попри власне майже 20-відсоткове падіння рейтингу, як свідчать соціологи, ще не вичерпують кредит довіри і, користуючись моментом, «підминають» під себе всі гілки влади на півострові.

Стійкими залишаються лише нашоукраїнці, які не зменшили свій 15-тисячний загін. Помітно зростає вплив радикального крила меджлісу, яке вже невдовзі може реально вплинути на політичну ситуацію на півострові. Вочевидь, усе залежатиме від того, як пройдуть весняні вибори до меджлісу, а Курултай збереться аж восени. Позиція кримських татар залежатиме від того, наскільки сильним стане радикальне крило в меджлісі. Ще один важливий чинник — радикальні проросійські сили. Поміркованіші з них представлені у владі і, співпрацюючи з Кремлем, який нині не зацікавлений у якійсь дестабілізації на півострові, «сидять тихо». Інша частина проросійських груп, зорієнтованих на радикальніші сили в Росії, менш впливова, бо вони не мають звідти державної підтримки, не представлені в місцевій владі.

Тенденції партійної палітри

Дедалі більший інтерес політичних партій до Криму — зриме явище останніх років. Справжні сплески такого зацікавлення спостерігалися перед президентськими і парламентськими виборами, оскільки вони проводилися на суто партійній основі. Нині на півострові зареєстровані практично всі численні політичні партії України — загалом 125. Реальну політичну прописку у Криму зуміли отримати півтора десятка. Ті, що мають електоральну підтримку, умовно можна поділити на три групи. Насамперед це партії проросійського спрямування, які експлуатують електоральні настрої російськомовної частини населення Криму, і передусім етнічних росіян. Оскільки півострів є єдиним регіоном України, де кількість етнічних росіян становить більшість. Якщо пам’ятати його дуже непросту історію ще в часи Російської імперії та СРСР, передачу знелюдненого депортацією Криму в 1954 році до складу Української РСР зі складу Російської федерації, то цілком зрозумілим стане коріння цієї проблеми. Водночас варто мати на увазі, що чисто проросійські партії радикального типу, які на початку 90-х років порушували питання про передачу Криму до складу Росії, нині вже не мають підтримки більшості кримчан, бо люди вже чудово розуміють реалії сучасної української політики: Крим є невід’ємною частиною України як автономія.

Інша річ, що такі партії, визнаючи цей факт, вміло трансформують свої політичні світогляди, виступаючи за збереження і зміцнення на півострові статусу російської мови та культури. Більш прагматичні партії отримують в автономії значну підтримку. Не випадково партії «Русский блок», «Русская партия», які існували раніше, увійшли до блоку з Партією регіонів та сформували передвиборний Блок «За Януковича», який одержав перевагу на минулих виборах. Та водночас мають чималу довіру й партії, які також сповідують ідею кримського регіоналізму й місцевого патріотизму, але займають поміркованіші в цьому плані позиції. Це НДП, яка не пройшла до Верховної Ради України, проте Сергій Куніцин створив блок свого імені, і основу його становлять ДПУ й НДП.

Комуністична партія, кримська регіональна організація КПУ під проводом Леоніда Грача, — лівий спектр партійної палітри, який поступово, але невпинно втрачає виборців. У Верховній Раді АРК вона представлена 8 депутатами. З партій правого спрямування найуспішніше працює в кримському електораті НРУ Бориса Тарасюка. Але лише тому, що кримські татари не мають власної політичної партії, тож свої електоральні наміри здійснюють в рамках цієї партії. Тому НРУ на останніх виборах також отримав підтримку 7 відсотків і має 8 депутатів у Верховній Раді Криму. Але переважно це кримські татари. Вони активно експлуатують кримськотатарську націоналістичну ідею самозахисту свого народу. В певному сенсі має електоральні симпатії Блок Юлії Тимошенко. Проте можна говорити про стійку підтримку цього крила українського політикуму не так за партійними, як за особистісними характеристиками. Ось і все, що «проростає» на кримському полі.

Статистика свідчить: підтримку на останніх виборах отримали 47 політичних партій України, у тому числі й ті, які входили до об’єднань і блоків. Решта навіть не змогли серйозно про себе заявити. Це підтверджує те, що Крим продовжує зберігати за собою позицію специфічного регіону України з особливими електоральними настроями.

Парадоксальне обличчя

Парадоксальність кримської ситуації полягає у неврегульованості статусу краю в українському законодавстві й Конституції. Хоча існування кримської автономії закріплено в Конституції України, визнано світовим співтовариством, але на практиці центральне керівництво та політикум досі дратує наявність цієї автономії в унітарній державі. До неї ставляться досить недовірливо, вважаючи джерелом сепаратизму, й «алергія» ця давня. Чимало важливого у стосунках між Києвом і півостровом неврегульовано досі. Це дратує багатьох кримчан і є джерелом постійного невдоволення Києвом. Скажімо, лише недавно було ухвалено закони про статус депутата автономії, про Верховну Раду АРК, а закону про Раду міністрів автономії не існує досі. Відсутні й законодавчі акти, які чіткіше розмежовували б питання власності автономії й центру. Автономія не має права законодавчої ініціативи, тож досі існує декларативно. Це призводить у багатьох випадках до того безчинства, яке є у Криму, зокрема в земельній сфері. Бо замість закону працюють грубі гроші, тіньовий ринок і певні клани, найактивніше донецькі, київські, дніпропетровські. Більшість «ласих шматків» уже скуплено. Роками триває невпинна масштабна хаотична забудова, через яку Крим вже позбавлено багатьох привабливих місць із тих, що могли б стати великими інвестиційними проектами. У зв’язку з чим неохоче йде зарубіжний інвестор, який не довіряє ситуації на півострові. Звідси й активізація кримських татар, котрі масово повернувшися на батьківщину з місць депортації, залишилися поза прозорим розподілом земель і намагаються розв’язувати цю проблему не завжди шляхом закону.

Крим.