Майстерні в будинку побуту по вулиці Борщагівській, 144 (Солом
’янський район столиці) зникають просто на очах. У «Голосі України» за 16 січня цього року ми вже публікували лист «Будинок побуту — геть, віват казино?», в якому підприємці Микола Аврамець, Ігор Гапонов і Валерій Ященко скаржилися на тиск з боку орендного відділу Солом’янської районної держадміністрації. Річ у тім, що термін оренди підходив до кінця, а продовжувати договір чиновники не дуже поспішали. Адже будівля будинку побуту, котру було зведено ще 1980 року й яка мала пряме призначення, — доволі ласий шматочок для багатьох. І, звичайно, чергові казино, дискотека або зал з ігровими автоматами набагато прибутковіші, ніж ремонт взуття, холодильників, одягу, виробів з металу і годинників.Лист підприємців до
«Голосу України» залишився непоміченим. Принаймні жодних відгуків і дзвінків із райдержадміністрації до редакції не було. За словами одного з депутатів райради, газету рідної Верховної Ради вони не читають. Тож і не дивно, що проблеми населення для них — завжди відкриття. Натомість жителі району миттєво відгукнулися на статтю на підтримку будинку побуту. А підприємці попросили «Голос України» звернути увагу на законність і коректність у прийнятті рішень стосовно орендарів служб побуту.Між іншим, майстерню з ремонту одягу не так давно закрили. А ту частину будинку побуту, де раніше розташовувалася фірма
«Прокат» (переважно побутової техніки) закрили ще рік тому. І весь цей час приміщення пустує. Біля нього збираються підлітки, розпивають алкоголь. На другому поверсі під вивіскою «Профспілковий комітет студентів КПІ» працює нічна дискотека. Тож танці частенько перетворюються на банальне хуліганство.Натомість та частина будинку побуту, де розміщуються поки ще діючі майстерні,
— повна протилежність. Хол, де відвідувачі очікують свої замовлення, — чистий і затишний: столик, диван, квіти і навіть акваріум з рибками. У підсобних приміщеннях теж порядок: на полицях — інструменти, необхідні деталі, речі, які ремонтуються. До того ж у грудні-січні різні комісії перевіряли наявність дозволів санітарно-епідемічної і пожежної служб, а також усіх інших, які тільки є, свідоцтв і дозволів (куточок замовника, режим роботи, стан приміщення). Висновки: порушень не виявлено, зауважень не було (зверніть увагу на ці висновки і згадайте про них у фіналі)....У кабінеті, де проходило засідання комісії з питань продовження оренди, перебували 20 осіб
— членів комісії. Авторів листа до «Голосу України» Ігоря Гапонова (майстер з ремонту виробів з металу та шкіргалантереї), Валерія Ященка (майстер з ремонту холодильників) і Миколу Аврамця (майстер з ремонту взуття) викликали по одному. І тільки останньому з них продовжили оренду на 11 місяців. Ігорю і Валерію відмовили, мотивуючи різноманітними причинами. По-перше, їхні майстерні нібито не ефективні на території громади. Саме так пояснив свою відмову В’ячеслав Тарнавський, начальник фонду приватизації комунального майна Солом’янського району. І коли один із членів комісії запитав: «Чому?», В’ячеслав Володимирович лаконічно відповів: «Тому». По-друге, хтось із членів комісії (на жаль, табличок з їхніми іменами і посадами на столах не було) дорікнув Валерію Ященку, начебто майстер використовує своє робоче приміщення під склад. Незрозуміло, правда, як можна ремонтувати холодильники й водночас не «заставляти» приміщення? Це ж не скріпки робити... По-третє, той-таки пан Тарнавський запевнив, що особисто тричі приходив до майстрів, щоб відремонтувати холодильник і ремінь, але... нікого на місці не застав. Але якщо когось із них справді не виявилося на місці, то вже колеги, що працювали, напевно помітили б «ревізора»... Так необґрунтовані і нічим не підтверджені обвинувачення перетворюються на вирок. І виходить відверта неповага до підприємців малого бізнесу і небажання вести цивілізований діалог у рамках закону.Цікавий такий факт: з появою терміна
«на конкурсній основі» багато зацікавлених чинуш намагаються затесатися в подібні орендні комісії. І, здається, їх при цьому хвилює не як допомогти підприємцям, а як би викинути на вулицю неугодних і завести під дах «своїх»! Гадаю, що допоки продовжувати оренду будуть зацікавлені посадові особи, на запитання: «Чому?!» завжди почуємо промовисте: «Тому!». А чи не було б краще, якби цією справою опікувалися громадські організації, скажімо, соціальна служба громади району?.. Але повернімося до наших підприємців...Отже, відмова є відмова і жодні докази не приймалися. Валерій і Ігор попросили письмово обґрунтувати рішення комісії, на що їм відповіли:
«Вам протягом місяця надішлють обґрунтування» (до речі, впродовж цього ж місяця підприємці не можуть звернутися до суду). Заступник голови Анатолій Іващенко на запитання, що ж підприємцям робити протягом місяця (чекати, продовжувати працювати, відмовлятися від замовлень, закривати свої майстерні?), на жаль, нічого зрозумілого не сказав. Цікавий і такий факт, що глава орендної комісії Руслан Кисіль був присутній серед членів комісії, але не сказав жодного слова на захист (або на обвинувачення) Валерія та Ігоря. А здавалося б, що він має бути більш активним...Поки підприємці Гапонов і Ященко за порадою Іващенка писали заяви на ім
’я першого заступника голови райдержадміністрації з проханням переглянути рішення комісії, я запитала начальника фонду приватизації комунального майна Солом’янського району В’ячеслава Тарнавського, що ж усе-таки робити орендарям протягом місяця? На що пан Тарнавський відповів:—
Якщо вони вважають, що виконують усі умови договору оренди і що наше рішення — незаконне, вони мають право звернутися до суду.—
В’ячеславе Володимировичу, не так давно закрили майстерню з ремонту одягу. А рік тому — фірму «Прокат». Приміщення пустують, а біля них — постійний бруд, кров, бите скло... Чому адміністрація Солом’янського району не помічає всього цього?—
Я із задоволенням ще раз виїду на це місце, подивлюся і знову порушу питання на комісії, щоб звільнити приміщення від тих, хто його орендує. А якщо там викуплено, потрібно поставити питання про розірвання договору про купівлю-продаж. Скажіть, а чому ви так лобіюєте цей будинок побуту?Ех, не зрозуміти сильним світу цього
— в цьому разі району — проблем його населення! Для них, напевно, купити новий холодильник або телевізор, взуття або одяг — дрібниця. А тим, хто одержує пенсію в 360 гривень, навіть про ремонт часом мріяти не доводиться: приватні майстерні беруть дорого, а державних послуг, за ще смішними цінами, всіма силами намагаються позбутися. І фінал нашої історії досить жалюгідний: з недавніх п’яти майстерень будинку побуту за лічені дні залишилися дві. Гадаю, що чиновники все-таки повинні захищати і допомагати населенню, а не принижувати і відвертатися. І в таких ситуаціях вони просто зобов’язані повернутися обличчям до народу. Якщо, звичайно, воно в них ще залишилося... Будемо сподіватися, що останнє слово в цієї орендно-побутовій історії — за Київською міськдержадміністрацією.На знімку: хол будинку побуту: таким побачила його автор матеріалу
— чистим, просторим і затишним.Фото автора.
