Зізнаюся: журналістські стежки приводили мене чи не в усі села Тернопільщини, але такої сільської ради, як у Гнилицях Підволочиського району, бачити не довелося. Ні, будинок у місцевої влади не новий, не вражає масштабами, але такий акуратний, такий вималюваний, ніби казковий. Вимощена плиткою доріжка, акуратна огорожа, вздовж якої стоять вкриті барвистими килимками лавочки, де люди навіть у ці зимові дні люблять зібратися, погомоніти про те, про се. А всередині взагалі
— казка. Євроремонт, штори, розкішні вазони, акваріум, сучасні комп’ютери... Поки вам готують довідку, можна почитати газети, в тому числі й «Голос України», подивитися телевізор. «Це ще що, — казали мені мешканці села, — приїхали б ви улітку, тут взагалі все у квітах: тюльпани, півонії, жоржини, троянди, хризантеми змінюють одні одних, така краса навколо...» Повірю, бо у приміщенні доцвітають акуратно висаджені у горщики хризантеми. Прикрашають його і малюнки місцевого художника Ярослава Козуба з його ж віршованими рядками. При вході — образ Богоматері з молитвою взяти під свій покров мешканців Гнилиць. У селі чимало талантів. Як віршувала столітня Марія Дорош... Односельці досі цитують бабцю Марію, хоч її вже не стало. А хіба не талановитий сільський голова Ілько Стахурський? Про нього, власне, мова.Трудопраця по-гнилицьки
Про те, що пияцтво на селі нині процвітає, знають усі. А як боротися з ним
— руки опускають. А Стахурський алкоголіків перевиховує працею! Зателефонує серед ночі жінка, що п’яний чоловік руки розпускає, — це означає, що винуватець зранку, як штик, має стояти перед головою і чекати наряд. Трудова повинність може тривати і день, і два — залежно від масштабу провини. Не прийшов сам — відробляти доведеться удвічі-утричі більше. Тепер у жінок найефективніша не качалка, а погроза поскаржитися голові. І місцевих любителів оковитої залучають і до саджання дерев, чищення канав, викошування трави на цвинтарі...Звичайно, на благоустрої села працюють усі. На сході мешканців прийняли рішення, що кожен двір щонайменше один день на рік має потрудитися на благо громади. Кожного року у селі висаджують тисячі кущів і дерев. Цього року, наприклад, висадили їх більш як п
’ять тисяч. Вздовж траси завдовжки три кілометри посадили горіхи, черешні, калину, чорноплідну горобину. Березовий гайок, плакучі верби над річкою, живопліт з грабів і ялинок — усе це стало окрасою села. Хто б міг подумати, що з ялинок, якщо їх регулярно підстригати, може бути красивий вічнозелений пліт. Побачив такий Стахурський на Рівненщині і загорівся... Поїхав до лісників, домовився, пригнав трактор. Працює голова нарівні з усіма.Про ящик коньяку і відпочинок у Карпатах
Що Стахурський
— людина слова, у Гнилицях сьогодні не сумнівається ніхто. Надто після газифікації села. У травні 2004-го Ілько Володимирович пообіцяв односельцям, що у серпні в селі буде газ. Ті його мало не засміяли. А залучені ним підприємці, які почали розгортати свій бізнес у селі, при всій повазі до Стахурського взяли його на кпини. І вдарили об заклад: якщо у визначені терміни село буде газифіковано, один пообіцяв голові ящик дорогого коньяку, другий — триденний відпочинок у Карпатах. І довелося їм розплачуватися сповна. Ілько Володимирович слів на вітер не кидає. І перш ніж щось обіцяти, він усе добре обдумав.До села треба було підвести гілку газопроводу у 5,5 кілометра. Де взяти кошти? Господарства у Гнилицях давно не стало, а спільне майно селяни зберегли. Ось і домовився він з ними, що токове господарство, де кожен мав свій пай, продадуть підприємцеві, який узяв в оренду понад 700 гектарів землі. Так з
’явилися кошти на прокладання труб до Гнилиць.. А вже у селі люди скооперувалися. Голова правління ВАТ «Тернопільгаз» Олег Караванський спершу також сприйняв за жарт пропозицію за якийсь тиждень газифікувати понад 200 дворів. Але дивлячись, як клопочеться голова і як дружно тримаються люди, пішов їм назустріч. У Гнилицях працювали по дві-три бригади з кожного району, влаштували змагання — і 22 серпня був пуск газу. Причому не показовий, як це часто буває, а справжній: блакитний вогник загорівся у кожній господі. Запалювали його врочисто у хаті найбіднішої самотньої мешканки, якій газ підвели безплатно. «Тернопільгаз» у подарунок газифікував будинок сільвиконкому. Тепло одночасно отримали ФАП, Будинок культури, трохи більше мороки було із школою, але тепер і тут діти гріються.Минулої зими газифікували школу і в Новому Селі, де свого часу вчився Ілько Володимирович і яку закінчував його син. Голову батьківського комітету Стахурського дирекція школи залучила після невдалих спроб впоратися з проблемою самостійно. Він розгорнув бурхливу діяльність з пошуку спонсорів, обійшов зо два десятки кабінетів і небезуспішно. Школі допоміг керівник тернопільської фірми
«Будівельник» Зіновій Щепановський. Перед тим Ілько Володимирович бачив, як той виступав по телебаченню, гарно говорив, от і спіймав його на слові. До честі бізнесмена, він повівся шляхетно: виділив техніку, будівельні матеріали, працівників. Проблему було вирішено.Інколи доводиться діяти не зовсім стандартними методами, але що поробиш: держава про благоустрій села не дбає. Тягнули неподалік будівельники нафтопровід
«Одеса—Броди», будматеріали возили через село, розбиваючи рештки дороги. Ілько Володимирович попросив кілька машин щебеню, щоб її підремонтувати, але виконроб тільки руками розвів: мовляв, не його це компетенція. Тоді кілька дужих чоловіків на чолі з головою перекрили дорогу. Вмить з’їхалися начальники з району, Тернополя, Львова, почали Ількові Володимировичу погрожувати, а він на те: «Вибачте, я тут керую». Два дні возили у Гнилиці щебінь, усі дороги попідсипали, грейдером розрівняли ще й про запас купу насипали.До Гнилиць на
«круглий стіл»Коли сільські голови-колеги скаржаться, що не можна організувати людей, Стахурський того не розуміє. Коли він по радіомовленню оголошує, що завтра садитимуть дерева чи збиратимуть сміття, то не сумнівається, що люди відгукнуться. Та що місцеві мешканці... Ілько Володимирович влаштовує
«круглі столи» для депутатів різних рівнів. Свого часу запрошував народного депутата Ігоря Тарасюка, який обирався у Підволочиському районі. Той, щоправда, не приїхав. А ось депутати обласної, районної рад відгукнулися. Допоможуть щось чи ні, міркував, але хай хоч знають, як їхні виборці живуть, хай мають інформацію з перших уст. А то перед виборами усі їздять, обіцяють багато, а потім їх роками не докличешся. З депутатами сільський голова Гнилиць налагодив міцні контакти. Скажімо, депутати облради головний лікар обласної дитячої лікарні Григорій Корицький привіз для ФАПу холодильник, директор Чортківського медичного коледжу Любомир Білик виділив для сільради комп’ютер. Але жаль, що з пропорційною системою виборів депутати ще більше віддалилися від своїх виборців. Тож тепер Ілько Володимирович переключився на підприємців, усіма правдами і неправдами затягує їх у село. Одне аграрне товариство вже створило робочі місця для двадцяти осіб, інше розгортає виробництво цегли. До речі, це фірма «Будівельник», яка допомагала у газифікації школи в Новому Селі. Недарма сказано: «Стукайте — і вам відчинять».Самого Стахурського обирають головою вже втретє. Перший раз, коли односельці приїхали до нього у Волочиськ просити балотуватися на голову, він відмовився. Коли приїхали вдруге
— не посмів розчаровувати людей. Продав у Волочиську квартиру, гараж і переїхав з сім’єю у рідне село. Мешканці побоюються, що Гнилиці для їхнього голови — тільки черговий трамплін. Але, можливо, не все так песимістично? Ми прощалися біля автобусної зупинки: чистенької, пофарбованої, шибки аж вилискували у призахідному сонці. У селі є ще одна зупинка, така само ошатна. Шибки били кілька разів, а Ілько Володимирович їх склив і склив. Доки не перестали бити. Він довів, що так жити не треба. Що можна жити краще, з гідністю, у чистоті й порядності. Ось чому є надія, що Стахурському у Гнилицях підростає гідна зміна.Тернопільська область.
Фото автора.
