Протиракетна оборона США та Україна

Для кращого розуміння суті та глибини питань проведемо невеличкий екскурс — що таке ПРО, або розкритою абревіатурою ПротиРакетна Оборона (англ. — NMD —Natіonal Mіssіle Defense).

Загальна схема ПРО має такий вигляд:

1. Елементи спостереження, попередження про старт та польоти балістичних ракет (радіолокаційна станція раннього попередження про ракетний напад — РЛС СПРН та інше).

2. Бойові елементи враження балістичних ракет (ракети-перехоплювачі та бойові лазери).

3. Елементи управління системою ПРО (Центр управління, пункти управління та інше).

Питання створення системи ПРО у США виникло не вчора. Ще на початку розробок бойових систем у рамках Стратегічної оборонної ініціативи (СОІ), більш відомої у суспільстві як програма «зіркових війн», у США виник інтерес до створення ПРО, і відповідні структури паралельно почали роботи з розробки цієї системи.

У 1999 році президент США Клінтон підписав законопроект про створення Національної системи протиракетної оборони (ПРО). Цим законом передбачається розгортання системи ПРО, яка створюється для захисту території США від балістичних ракет імовірного противника, а згідно із заявами американської адміністрації — також для захисту території США від ракетно-ядерного удару з боку так званих країн-ізгоїв, до яких в США зараховують КНДР, Іран, Сирію (раніше також Ірак та Лівію).

Того самого 1999 року США провели перше випробування ПРО, під час якого над Тихим океаном ракетою-перехоплювачем була вражена на траєкторії польоту американська балістична міжконтинентальна ракета «Мінітмен» з навчальною бойовою головкою. Результат випробування обнадіяв, і США почали повноцінне створення своєї системи ПРО.

Далі. В 2001 році Джордж Буш заявив, що система ПРО захищатиме територію не тільки США, а й їх союзників та дружніх їм країн, однак водночас він підкреслив, що елементи системи ПРО також мають бути розміщені і на територіях цих країн.

У 2004 році в рамках першого етапу розгортання системи ПРО встановлено перші п’ять ракет-перехоплювачів системи ПРО в позиційному ракетному районі на Алясці, яких до кінця 2007 року планується довести до 100 одиниць. Крім того, було побудовано нову радіолокаційну станцію раннього попередження про ракетний напад та модернізовано під потреби ПРО декілька діючих.

На другому етапі, до 2010 року, планується вивести на навколоземну орбіту в космос близько 26 супутників, які мають відстежувати та передавати на наземні пункти управління попередження про старти балістичних ракет з землі.

На третьому етапі, до 2015 року, планується розгорнути ще 150 ракет-перехоплювачів, а також вивести в космос супутники, які мають забезпечити функціонування системи ПРО.

У 2004 році США, стурбовані появою у Ірану ракет з радіусом дії до 2 000 км, прийняли рішення про прискорення розгортання систем ПРО у США та провели низку консультацій з цього питання з європейськими союзниками. Так, Польща, Чехія та Угорщина виявили готовність до розміщення на своїх територіях елементів системи ПРО, і в травні—серпні 2006 року група експертів США відвідали ці країни з метою проведення рекогноцировки та визначення можливостей з розгортання елементів системи ПРО на території цих країн.

Так і виникли дискусії з проблеми розгортання в Європі систем протиракетної оборони. Слід зазначити, що раніше ця тема також привертала увагу не лише фахівців, а й широкого кола громадян і суспільства, що, до речі, призвело у 70-х роках минулого століття до розуміння необхідності підписання договору з ПРО між США та Радянським Союзом. На той час рішення стосовно обмеження системи протиракетної оборони як дестабілізуючого чинника було визнано таким, що відповідає національним інтересам обох держав. Після підписання договору обидві сторони протягом багатьох років дуже прискіпливо слідкували за тим, щоб всі положення договору виконувалися. Що стосується в цьому питанні України, то після розпаду СРСР ми стали однією з сторін зазначеного договору та брали участь в обговоренні та розробці всіх домовленостей в цій сфері.

Водночас слід визнати, що сьогодні ситуація в світі кардинально змінилася.

З одного боку, світ став більш безпечним та передбачуваним, ніж в часи «холодної війни», з другого — зникли всі договірні запобіжники, які стримували б самовільне або одноосібне з будь-якої сторони розгортання систем ПРО за принципом: де кому захочеться. Наявність саме таких запобіжників було важливим чинником безпеки, тому що системи ПРО, незважаючи на зовнішню «оборонну» спрямованість, здатні стимулювати гонку озброєнь та активізувати зростання напруженості і в окремих регіонах, і в глобальному масштабі загалом. Як приклад можна навести ситуацію в Південно-Східній Азії. Так, декларація Тайванем намірів придбати системи ПРО тактичного радіуса дії призвела до істотного нарощування Китаєм свого потенціалу ракет середнього радіуса дії.

А випробування 1998 року Північною Кореєю своєї ракети «Теп Хо Дон» з радіусом дії в 2 000 км, яка, перелетівши Японію, впала в Тихий океан, спровокувало японців взяти участь у ПРО США та примусило дати «добро» на розгортання на своїй території елементів цієї системи. Не варто також виключати, що результати подальшого розвитку подій — протиракетні приготування Японії — примусили Північну Корею провести ядерні випробування, аби надати ваги своїм ракетним програмам.

Повернемося до нашої Європи. Поширення систем ПРО, що відбувається сьогодні в Європі, бентежить не лише політиків та військових, а й звичайне населення. І, мабуть, для цього є причини. Пов’язані вони з рішенням США розгорнути позиційний район ПРО з ракетами-перехоплювачами у Польщі та будівництвом у Чехії нової РЛС виявлення старту і польоту ракет.

На перший погляд, начебто це проблема саме цих держав, їх населення, однак коли з’являються в суспільстві думки, що непогано було б приєднатися до цього процесу і Україні, яка також могла б надати свою територію для розташування схожих баз США в нашій країні, ця проблема переходить державні кордони і стає суто українською. До речі, одним з каталізаторів процесу появи таких думок стало оприлюднення 23 січня цього року заяви МЗС України стосовно позиції нашої держави в питанні розміщення елементів ПРО США в Польщі та Чехії. Ця заява була такою несподіваною та раптовою, що у нашому суспільстві правомірно зразу постали запитання: «А де обговорення цього питання у нас? Хто його вивчив та проаналізував всі наслідки і практичної реалізації, і політичної підтримки США в цьому питанні? Як реалізація такого рішення вплине на Україну, що Україна здобуде від нього?».

1. Обороноздатність України від появи аналогічних об’єктів ПРО США на її території аж ніяк не зростає.

Передусім це пов’язано з тим, що реальної загрози завдання ударів балістичними ракетами по нашій території немає. Хто може спланувати та здійснити такі ракетні удари по Україні — Іран чи Північна Корея, які названі як головна загроза, що провокує розгортання ПРО в Європі. А може, це Росія? Щоправда, про таку загрозу навіть американці, які просувають свої інтереси ПРО в Європі, кажуть як про повне безглуздя та всіляко підкреслюють, що вони не спрямовують свої плани проти Росії.

Водночас хоча б хто що казав, розгортання систем ПРО примусить серйозні, технічно та науково спроможні держави активізувати свої ракетні програми.

Наприклад, Росія та Китай. Вони вже не раз заявляли про намір удосконалювати свої засоби подолання ПРО, у тім числі й за рахунок створення ракет, здатних такі системи ПРО просто обходити.

До цього ж Росія вже має на озброєнні перші зразки сучасної протиракетної та ракетної зброї.

Так, новий російський зенітно-ракетний комплекс С-400 «Тріумф» здатний успішно вирішувати завдання протиракетної оборони, а нова ракета, що розробляється російським концерном «Алмаз-Антей» — здійснити перехоплення та знищення будь-якого об’єкта в ближньому космосі.

Також не відстає і просування російського бойового ракетного комплексу наступальної дії — міжконтинентальної балістичної ракети РС-12М1 «Тополь-М», яка здатна подолати будь-яку систему ПРО, а можливість різноманітного маневру її боєголовки на траєкторії польоту не дає змоги здійснити її перехоплення та знищення американськими засобами ПРО.

2. З воєнної точки зору, об’єкт ПРО США як частка єдиної системи, але котрий розташований за межами національної території, буде і повинен управлятися винятково американцями.

Тому вести мову про можливості доступу українських військових до «червоної кнопки» або до впливу на процес прийняття рішень на застосування засобів тих чи інших об’єктів ПРО цілком нереально.

Певний резон у такому підході є: система ПРО —коштовний вид озброєння, протиракети надзвичайно дорогі в грошовому вимірі, щоб їх використовувати для оборони у другорядних цілях, до яких з великою долею ймовірності будуть віднесені «цілі на території України» (якщо тільки гіпотетично, такі цілі можуть з’явитися у нас). Крім того, США, розгорнувши в Європі елементи своєї ПРО, отримують для себе користь: вони з воєнної точки зору ешелонують свою систему або, простіше кажучи, створюють додатковий «фільтр», який підвищує ймовірність знищення ракет противника ще на ближніх підступах до території США і відсувають район бойових дій подалі від себе.

Водночас якщо у ракетах-перехоплювачах системи ПРО США поміняти бойові головки із звичайних на головки в ядерному спорядженні, США отримують серйозну перевагу в часовому вимірі підльоту ракет. З позиційного району в Польщі до центральної частини Росії ракеті набагато менше треба польотного часу, щоб вона досягла території Росії, ніж така ракета з території США.

3. Міжнародний авторитет України в ЄС або НАТО навряд чи зростатиме, а от певні проблеми — гарантовано.

Передусім слід зауважити: це не випадково, що плани створення систем ПРО США обговорюються не у форматі ЄС або НАТО, а між окремими державами—членами цих структур винятково на двосторонній основі.

Не треба бути талановитим аналітиком з питань глобальної безпеки для того, щоб побачити одну з причин, з якої вибрано саме таких підхід. Вона полягає у відсутності єдиного погляду на запитання: «А яка система ПРО необхідна Європі? Чи повинна вона бути створена за американською архітектурою, в якому масштабі?».

Ці запитання європейських членів НАТО цікавлять, однак вони не можуть поки що отримати відповіді на них. Так, на Ризькому саміті НАТО (28—29 листопада 2006 року) Німеччина, Франція та Італія намагалися порушити питання розміщення ПРО США в Європі, однак США обійшли, «нейтралізували» його. Їх мотивація нескладна: «Це двостороння проблема у відносинах і вона не потребує колективного обговорення та прийняття рішення». Така відверто безальтернативна відповідь або позиція домінуючого члена НАТО — США, на мій погляд, залишає у провідних європейських членів НАТО, крім «молодят» НАТО, які не можуть відмовити США, досить неприємний смак в душі та відчуття певної образи, що вони держави «іншого сорту», ніж США, і вони повинні знати своє місце у світі.

У цьому разі цілком природно виникає запитання. Якщо Україна підхоплюватиме та підтримуватиме будь-які спірні питання, особливо такі, що не мають порозуміння сторін або їх згоди, нас завжди сприйматимуть як державу, яка не здатна тверезо зважувати всі наслідки своїх кроків, що приймаються нею у сфері безпеки. Тобто, у відповідних європейських організаціях Україну сприйматимуть як непередбачувану державу (народне визначення — «без царя в голові») і, як наслідок, образно кажучи, триматимуться від нас подалі. Крім того, після Ризького саміту і подальшого вибору позиції України в питанні розміщення ПРО США в Європі, неважко передбачити адекватне до нашої позиції ставлення Німеччини, Франції та Італії. Це на західному політичному напрямі.

Тепер на східному. Тут гарантовано можна стверджувати: «Відносини з Росією будуть дуже серйозно погіршені».

Але тепер про Росію чомусь забули і, на мій погляд, зовсім не на свою користь: Росія має серйозні можливості боротьби зі світовим тероризмом, є досить вагомим «фільтром» проникнення загроз в Європу з Азіатського напрямку, зокрема, з питань еміграції, постачання наркотиків, вибухівки, зброї тощо. Тому можлива реакція Росії в цьому разі може додати проблем Європі.

4. До негативних наслідків розташування елементів системи ПРО США в Європі можна зарахувати і той факт, що ця система призначена для враження або знищення ракет, які пролітають над зоною оборони.

Усі уламки ракет, що будуть вражені, а це, за твердженнями розробників системи ПРО, можуть бути ракети, оснащені хімічними, біологічними та радіологічними головками, розлітатимуться та падатимуть поблизу району перехоплення. Цей район може бути досить великий: від декілька сотень до декілька тисяч квадратних кілометрів. Для тієї держави, якій призначалася ракета, але до якої вона не долетіла — це перемога, виконання призначеного бойового завдання. Але для тих, хто живе в районі перехоплення і не має жодного відношення до ракетних ударів — це трагедія.

Крім того, не слід забувати і про стартові (розгонні) двигуни ракет-перехоплювачів, які можуть досягати у розмірі до десятків метрів. Після пуску ракети і виходу її на бойову траєкторію ці частини ракет відділяються від неї і безсистемно падають на землю. Не випадково під час планування запусків космічних ракет-носіїв, космічних кораблів завжди вибирається «глухий», малозаселений сектор пуску. Це роблять для забезпечення безпеки населення, захисту від руйнації будинків, споруд під час падіння таких великогабаритних відпрацьованих деталей ракет.

Найпростіші розрахунки не залишають місця для сумніву: зона падіння і частин ракет-перехоплювачів, і уламків вражених ракет-«нападників» — це територія України. Отже, у разі розміщення елементів ПРО в Польщі та Чехії всі наступні покоління українців повинні жити в режимі перманентного очікування або жаху, що може трапитися над їх головами.

5. Наступний чинник. Слід враховувати, що розгорнутий на території будь-якої держави елемент системи ПРО не може функціонувати без спеціальної підтримки та забезпечення.

Це логічна аксіома. Тому слід враховувати, що після його розгортання потрібні будуть зусилля з нарощування іноземної військової присутності, з’являться нові сили та засоби, наприклад, ППО та інше. Це, в свою чергу, зумовить певні незручності, обмеження населення в діях, правах тощо. Чи готове населення України до такого розвитку подій?

На завершення хотів би підкреслити, що питання розміщення ПРО США, які обговорюють в Європі, вкрай чутливі. Тому національним інтересам України відповідає більш прискіпливе вивчення ситуації, що складається, але, звичайно, без швидкоплинних заяв, які здатні лише зашкодити державі. Після цього обговорити на засіданні Ради безпеки та оборони за участю представників парламенту. Лише після такого уважного та всебічного розгляду приймати відповідне рішення і заявити свою позицію.