На здобуття премії висунуто три драматичні вистави
— «Берестечко» за Ліною Костенко у Рівненському облмуздрамтеатрі, «Гріх» за Михайлом Коцюбинським у Дніпропетровському театрі одного актора «Крик» та «Про мишей і людей» за Дж. Стейнбеком, театральної компанії «Бенюк і Хостікоєв».Прем
’єра «Гріха» відбулася на початку 2004 року, однак у Києві виставу показали аж восени, десь за місяць до «помаранчевих» днів. Сьогодні той моно-спектакль Михайла Мельника згадується ледь як не пророчий! Вистава «Про мишей та людей» взагалі була багатозначно зіграна 24 серпня — у День незалежності.Хронологічно прем
’єра рівненського «Берестечка» стоїть найдалі від «помаранчевих» подій, але саме у цьому спектаклі зчитується чи не найбільше алюзій з Майданом. Мабуть, багатьом запала в душу фінальна сцена вистави, де переможений, але не розчавлений Богдан Хмельницький (Володимир Петрів) у повній тиші підходить до гончарного круг і довго виліплює малесенького горщика. Таким чином постановник «Берестечка», українсько-російський режисер Олександр Дзекун ніби підказує: в цю мить гетьман творив новий молодий пагін української нації. Пафосно? Так! Але цей пафос природно притаманний Дзекуну. Кожна сцена рівненської вистави завершується неначебто смертю гетьмана, але вже в наступному епізоді знову постає могутній, мудрий Хмельницький Володимира Петріва. Перед нами —дійство про безсмертя, незнищенність, постійне відродження народу.Активна діяльність ще одного талановитого митця, Михайла Мельника, теж гідна відзнаки. Директор, режисер, актор, сценограф
— у своєму театрі «Крик», створеному 1989 року, Мельник виконує всю роботу сам. Він — найяскравіше явище дніпропетровського театрального життя, знаний не лише в своєму місті, а й у всій Україні. Герой Мельника у виставі «Гріх» (за твором Коцюбинського «Що записано в книгу життя») напівбожевільний бідняк, який розповідає свою історію на смітнику. Він згадує своє життя і ніби проживає його знов, веде діалог із самим собою. Знов і знов син обдумує вбивство своєї матері. Вона сама просила його про це, бо в бідній родині, де немає чого їсти, зайвий рот нікому не потрібний. Ще не скоївши гріха, син вже почувається винним. Мельник, на основі історії про стару матір і сина, розповідає про події глобального характеру: прихід Христа, Чорнобиль, голодомор. Хто винен? Про це розмовляє герой з опудалом депутата. Натяк прозорий — влада винна...Так само про бідняків, відкинутих і забутих владою й суспільством
— вистава «Про мишей та людей» театральної компанії «Бенюк і Хостікоєв». Окрім соціальних проблем, які так гостро поставлено в двох попередніх виставах, режисер Віталій Малахов торкається ще й теми людських взаємин. Розповідаючи історію про двох американських заробітчан, режисер намагається збагнути психологію людей, які балансують на межі людських почуттів і складних життєвих обставин.Джордж (Богдан Бенюк)
— практична людина, а його друг Ленні (Анатолій Хостікоєв, обидва на знімку) — хлопець з обмеженими розумовими здібностями, велика дитина, яка керується найпростішими людськими почуттями і бажаннями. Джордж як може опікає беззахисного Ленні, за що той відповідає йому справжньою любов’ю. Джордж боїться, що його приятель коли-небудь не зуміє впоратися зі своєю надмірною ніжністю і ненавмисне вчинить зло. І його вже ніхто не захистить. Одного разу так і стається. Ленні вбиває людину. Якого ж драматизму набуває образ Джорджа! Розуміючи, що беззахисному Ленні немає місця в цьому світі, він вбиває свого друга. А нам залишається думати над питаннями, які Віталій Малахов ставить своєю виставою: де у світі місце для любові? Які страшні закони керують цим світом?Без сумніву, кожен з митців, про яких йшлося вище, заслуговує на визнання. Анатолій Хостікоєв і Богдан Бенюк, які з певних причин не можуть себе повністю реалізувати у власному театрі, створили свою компанію і працюють не покладаючи рук. Активно працює і художній керівник театру на Подолі Віталій Малахов, випускаючи вистави і в себе в театрі, і в інших колективах. Чи не в усіх областях України йдуть вистави Олександра Дзекуна, активно гастролює Михайло Мельник. Діяльніших людей, ніж перераховані вище, в театрах годі й шукати. Прикметно, що всіх їх хвилюють в чомусь схожі питання: стосунки між людьми, між суспільством і владою і, зрештою, кулуари самої влади. В ситуації, що склалася в Україні зараз, все це дуже актуально.
Фото Михайла КИСЕЛЬОВА.
