Із досьє «Голосу України»

Кінах Анатолій Кирилович народився 4 серпня 1954 року в українському селі Братушани Єдинецького району Молдавської РСР. Закінчив Ленінградський кораблебудівний інститут. Працював докмайстром на військовому заводі у Таллінні, суднобудівному заводі «Океан» у Миколаєві.

У 1990 році обраний народним депутатом України першого скликання. Був представником Президента у Миколаївській області, обирався головою обласної ради. У 1995—1996 роках — віце-прем’єр-міністр. З 2001 по 2002 рік очолював уряд. Брав участь у президентських виборах 2004 року. Працював Першим віце-прем’єр-міністром, секретарем Ради національної безпеки й оборони. З 2006 року — голова Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки й оборони. З 1996 року очолює Український союз промисловців і підприємців. Одружений. Має дітей — двох дорослих і доньку-школярку.

— Одна з проблем, яка постійно загрожує спокою співгромадян, значне накопичення боєприпасів на території України. Ви були в Ізраїлі і знайомилися з безвибуховою технологією утилізації боєприпасів. Наскільки реально залучити такі технології у нас?

— Не тільки реально, а й необхідно. На території нашої країни накопичено близько двох мільйонів тонн боєприпасів, ракетного твердого і рідкого палива. І щонайменше один мільйон сімсот тисяч тонн безвідкладно вимагає утилізації сьогодні. У попередній час щороку утилізувалося 17—20 тисяч тонн. З такими темпами цю проблему вирішуватимемо сто років.

Комітет з питань національної безпеки й оборони нині працює над низкою пропозицій щодо нормативної бази, включаючи податкові, інвестиційні умови тощо. Тим більше і росіяни, і представники євроатлантичного альянсу готові об’єднати зусилля, технології для того, щоб разом пришвидшити утилізацію.

— Комітет провів виїзне засідання, під час якого вивчалися проблеми Державної прикордонної адміністрації. Нещодавно члени комітету вивчали ситуацію, скажімо так, з урядовим зв’язком... Чим обумовлений вибір цих тем?

— У комітеті розроблений і втілюється в життя потужний графік заходів. Бо система національної безпеки й оборони країни потребує істотного удосконалення нормативно-правової бази, підвищення ефективності у контексті стратегічних інтересів держави.

Проблеми Державної прикордонної адміністрації мають принципове значення, бо стосуються територіальної цілісності країни, її економічної безпеки. На жаль, досі не завершене оформлення державного кордону. Парламент Білорусі не ратифікував угоду про державний кордон з Україною. Не проводяться конкретні дії з демаркації українсько-російського кордону, існує проблема Керченської протоки, багато запитань і щодо ділянки кордону з Придністров’ям. Не можуть не турбувати технічне оснащення кордону, підготовка кадрів, взаємодія прикордонної адміністрації з Державною митною службою, Службою зовнішньої розвідки, Службою безпеки, іншими правоохоронними органами.

Комітет проаналізував також роботу Служби безпеки України. Наш підхід залишається незмінним: СБУ повинна потужно виконувати свою головну функцію — контррозвідувальну діяльність. Ми не допустимо політизації служби, щоб вона використовувалася для виконання тих чи тих завдань, які відображають політичну, посадову чи особисту кон’юнктуру. Це вимагає удосконалення закону про Службу безпеки України, її реформування. Служба має перетворитися на сучасну європейську структуру, яка підконтрольна суспільству.

На виїзному засіданні розглянули результати роботи Державної служби спеціального зв’язку і захисту інформації. Вона зараз відокремлюється від Служби безпеки України. Її діяльність повинна бути спрямована на створення високого рівня інформаційної безпеки держави, надійного захисту прав громадян щодо конфіденційності інформації і неприпустимості її використання для знищення політичного, економічних конкурентів.

Діяльність Держспецзв’язку — невід’ємна частина реформування правоохоронної системи. Бо від СБУ відокремили невластиві їй функції. Вона була монополістом у сфері спеціальної інформації і водночас займалася оперативно-розшуковою діяльністю. А це дуже часто вело до порушення прав людини, законодавства, несанкціонованого підслуховування тощо.

— Кілька років тому навіть найвищі високопосадовці держави скаржилися на те, що їхні телефони прослуховувалися.

— Саме тому й назріла проблема реформування спеціальних правоохоронних служб. Зараз ситуація виправляється.

— На робочому столі стоїть фотографія вашої донечки. У який клас вона ходить?

— У перший.

— Радує своїми успіхами батька?

— Радує. Доводиться і мені самовдосконалюватися.

— Зрозуміло: і робота, і діти вимагають уваги. Свою улюблену фантастику читаєте?

— Читаю. Бо, скажімо так, у поточній метушні ніколи не можна забувати про глибоку філософію життя. Наскільки воно цікаве і скільки навколо нас таємниць. Таємниць в самій людині, бо ми дуже погано знаємо себе, і таємниць у мікро- і макросвіті, який нас оточує, включаючи всесвіт, зірки.

— А ваш улюблений автор?

— Є декілька. Із найбільш улюблених — Рей Бредбері, Шеклі, брати Стругацькі.

— А кого, приміром, з письменників-фантастів сучасності ви відкрили для себе останнім часом?

— Я щодо книг — консерватор. І насамперед цікавлюся класикою. Мені нецікаві книги на тему «фентезі», які називаю «салонна фантастика».

Цікавить передусім таїнство світостворення, таємниці часу, теорія відносності Ейнштейна, фізика: пульсари, квазари, нейтронні зірки.

— Цей жанр, напевне, можна назвати філософською фантастикою?

— Звичайно. Я часто кажу знайомим: коли дивишся на Сонце, ти бачиш його таким, яким воно було чотири хвилини тому. Якщо, не дай Бог, світило потухне, то звернеш на це увагу лише через чотири хвилини — це час, за який сонячне проміння доходить до наших очей. Або: ми з вами розмовляємо і водночас мчимо разом з Сонячною системою навколо центра нашої Галактики із швидкістю 221 кілометр за секунду. Важко уявити, правда?

Якщо ж узяти теорію Ейнштейна і уявити, що ми дожили до тих часів, коли створені зорельоти, швидкість яких наближатиметься до швидкості світла — 330 тисяч кілометрів за секунду, — то для нас, якщо пощастить, на борту зорельота мине рік, а на Землі — тисячоліття. Але це дуже погано: повертаєшся назад, а твого покоління немає — це трагедія, хоча й дуже цікаво.

— А що вам ще допомагає розслабитися після роботи?

— Спілкування з друзями, трішки — спорт, коли є вільний час. Свого часу був чемпіоном Ленінградського кораблебудівного інституту з боксу — серйозно займався. Тільки вільного часу малувато.

Крім цього, у нас із Софійкою одне спільне серйозне захоплення — риболовля, прогулянки на природі.

— А яку рибу ловите?

— У Козинці водяться верховодка, червоноперка, маленький лящ. Хоча Софійка уже вдосконалюється. Минулого літа сидимо, вона щось шарпає, потім витягує, а там — лящ грамів шістсот. І вона кричить: «Людоньки добрі, допоможіть!» Я їй допоміг. А вона відійшла у бік, сіла на лавочку і каже: «Вибачте, це я ненароком». Я потім довго сміявся.