Ще ніколи фактам зустрічі донецьких представників із колегами з інших областей України не надавали такого політичного значення. Стереотипи про «східняків» і «западенців», культивовані протягом останніх кількох років, зручні для політтехнологів, але дуже далекі від дійсності і не сприяють толерантному ставленню до мешканців інших регіонів. Тому й приїзд до Донецька у грудні керівників органів місцевого самоврядування з Волині та поїздка в січні донецької делегації на Івано-Франківщину сприймалися ледь не як подорож за лінію фронту. «Коли тут були волиняни, то один із них — дуже поважна, сивочола людина, зізнався, що перед поїздкою онука давала настанови: мовляв, дідусю, прошу тебе, розмовляй тільки російською, інакше вб’ють», — розповів голова Донецької обласної ради Анатолій БЛИЗНЮК.

Зустріч із керівником області відбулася невдовзі після його повернення з Івано-Франківська. Як повідомляв «Голос України», представницька делегація донеччан у складі голів обласної ради та обласної держадміністрації, директорів підприємств, активістів громадських організацій взяла участь у святкуванні Дня злуки на Західній Україні. Під час зустрічі підписано угоду про співпрацю між двома областями. Однак цікаво було почути від Анатолія Близнюка про те, що залишилося «за кадром» офіційних повідомлень.

— Чи можна стверджувати, що лід у стосунках Сходу і Заходу розтоплено?

— Сказати, що ось поїхали, навели мости, і завтра буде благодать, було б неправильно. Хоч би як красиво ми говорили про перспективи співробітництва, поки інвестор сам не зрозуміє, що йому треба, жодні протоколи про наміри та договори не запрацюють. Але я бачив, як реагував зал, коли я сказав: ми — українці, нам немає чого ділити. В Івано-Франківську, мабуть, очікували, що приїде найголовніший сепаратист Близнюк. А в наших розмовах питання сепаратизму чи федералізму не порушувалося взагалі!

— В Івано-Франківську члени донецької делегації старанно спілкувалися українською...

— Для багатьох прикарпатців це було несподіванкою. А чому ні? Адже і ми українці, і вони. Але в кожного регіону своя специфіка. Є моменти, які в них яскраво виявлені, а в нас — ніяк. Акт злуки, Святий Миколай — у них це давно було, а ми про них до певного часу і не чули. Якщо говорити про якісь політичні моменти, то варто згадати, що колись на будівництво шахт Донбасу приїхало чимало вихідців із західних регіонів. Вони тут адаптувалися, тут усі однакові: з Хмельницького, Львова, Бєлгорода, Білорусі, Новосибірська... У нас на Донбасі не дивляться, якої ти національності. Працюєш, до того ж старанно — ти людина.

А вони кажуть нам: вас, мовляв, крім комуняк, ніхто не гнобив. Їх гнобили всі: поляки, німці... Коли був святковий концерт в Івано-Франківському театрі, зі сцени пролунала пісня, де згадувалися «кляті москалі». Потім мене спитали: а як ви відреагували? А я кажу: заспівали — то й добре. Тобто в політичному плані вони геть іншого «замісу». Для них головне — Україна, і вона для них і в Донецьку, і в Івано-Франківську, всюди. Вони хліб і сало не їстимуть, а боротимуться за вільну, незалежну Україну.

— Анатолію Михайловичу, ви пригадали, як на освоєння Донбасу приїздили з усього Союзу. Нині деякі донецькі підприємства, які відчувають дефіцит кадрів, вербують на роботу бригади із Західної та Центральної України. Центр зайнятості проводить виїзні ярмарки вакансій на Галичині та Закарпатті. Чи потрібна державна програма для підтримки міграції трудових ресурсів — наприклад, безплатний переїзд, «підйомні», житло, як раніше?

— У державі поки що ніхто цього не розуміє. А оскільки не розуміє, то й не ставить питання. Можу офіційно заявити, що в 2015 році у нас буде абсолютний дефіцит робочої сили, і ми будемо змушені розглядати варіанти, як платити людям гроші, щоб вони їхали на Донбас, працювали на шахтах чи заводах. Якщо сам бізнес не зможе цього зробити за допомогою якихось механізмів.

Але є інший момент. З одного боку, вони, мешканці Західної України, бідніші за нас — там нижча середня зарплата. З другого — багатші, якщо враховувати, скільки коштів було надіслано від заробітчан з-за кордону. Хтось із цього робить політику, але це суто економічні стосунки. Донецьке акціонерне товариство «Норд» збудувало в Івано-Франківську завод. Він жодного дня не працював. Бо рівень заробітної плати, який пропонували на цьому заводі, — далеко не найнижчий в Україні, — людей не задовольняв. Коли робітникові кажуть: ось тобі двісті доларів зарплата, працюватимеш удома, — він не хоче. Він хоче вісімсот, тисячу, півтори тисячі доларів за кордоном, і він туди їде. І треба бути готовим до того, що, коли ми вступимо до Євросоюзу і відкриємо кордони, більша частина народу буде там. Це економічна, але ніяк не політична складова.

І держава повинна розуміти: є об’єктивні причини, на які треба зважати під час формування державної політики та вибудовування міжрегіональних відносин, Сходу і Заходу в тому числі. Не нагнітати, а показувати реальну картину. А люди у нас не дурні, все розуміють. І в Івано-Франківську, і в Донецьку. Вони самі все реально оцінять. Якщо ніхто не забиватиме клин між ними.

На знімках: голову Донецької обласної ради посвятили у гуцули.

Фото прес-служби Донецької обласної ради.