Коли директор школи-інтернату не скаржиться і не «завантажує» гостя проблемами — це, погодьтеся, викликає не лише подив, а й підозри. «Щось тут не так», — думаєш і просиш показати задвірки і підворіття.

— Ви ж самі їх знаєте, адже вчилися тут, — усміхається Микола Бурка, керівник, менеджер, вихователь, психолог в одній іпостасі.

Спускаємося за моєю «наводкою» в підвал — колись тут були непривабливі душові, обшарпані стіни, вологість і грибок.

Ов-ва! Сауна, ванни з морською сіллю, лікувальні душі. Усюди блиск і порядок. А пральні машини, центрифуга — до болю знайоме з 60-х років обладнання. Аж гуркоче і пищить — проситься на покій. Це, врешті, єдине, що псує враження про оновлений інтернат. Як музейні експонати зберігає Бурка в замкненій комірчині підвалу биту цеглу, шлакоблоки. Це пам’ять про школу, яку прийняв у 1995-му. Тоді весь колектив (28 вчителів, 12 вихователів, техпрацівники) розпочали оживлення закладу. До речі, відтоді не звільнив новий директор жодного. Цим він довів: педколектив чудовий, здатний на будь-які перетворення. Усе залежить від керівника. Працівники школи-інтернату й нині всі поточні ремонти роблять самотужки. До них приєдналися чотири лікарі, три масажисти і 14 медсестер у 2000-му, коли школа-інтернат стала санаторною для дітей з хронічними специфічними захворюваннями органів дихання. За короткий період тут з’явилися кабінети фізіотерапії, масажні, психологічного розвантаження, аромотерапії, соляна печера, зали лікувальної фізкультури. І згадані вже сауна, ванни, душі, літній оздоровчий табір «Чайка» — теж справа вправних, працелюбних рук працівників закладу.

Турботу про тіло й душу хворі діти відчувають з першого дня перебування у школі. Катя С. чи то серйозно, чи жартома зізналася: «Під час навчання жодного разу не хворіла, а поїду на канікули додому — недуги замучать». Справді, тут схопити якийсь вірус практично неможливо: процедури, фізкультура, закалювання плюс вітамінізоване чотириразове харчування неабияк зміцнюють організм.

— Кількість тих, хто потребує подальшого лікування після оздоровлення, в нас менш як 20 відсотків, — зазначає Микола Бурка.

А лікують тут, знаю, не лише люстрою Чижевського, маслами, масажами і ваннами, ікрою, йогуртами і бананами.

За десятиліття зі школи не подався в біга жоден учень! Хіба цей промовистий факт потребує коментарів?

Здавалося, створив директор належні умови для оздоровлення дітей, роботи колег — спочивай на лаврах. Бурка не з таких.

У 1998-му він домігся передачі інтернату «філії» — розбитого, розграбованого приміщення дитсадка. Засукав рукава з однодумцями і видав «на-гора» чудовий дошкільний заклад. Тепер у комплексі «школа—дитсадок» лікуються, навчаються, виховуються 410 хлопчиків-дівчаток. Вони не чують підвищеного тону, не відають про покарання, до них ставляться як до рівних, тільки менших за віком. Хіба з такої родини втікають?..

Микола Олександрович Бурка — авторитет не лише на запорізькій землі. Його досвід, як доброякісне насіння, несе вітер добрих перемін в інші регіони. Але і його авторитет не сприяє (поки що!) втіленню чергової ідеї новатора. Бурка хоче відкрити третю «філію» ЗОШ — будинок немовляти. Мріє про такий собі навчально-виховний санаторний комплекс, в якому перебуватимуть діти від народження до 18 років.

— Живемо ми в жорстокий час, не кожен здатен виплисти, підкорити долю, — каже Вчитель. — Знаєте, скільки немовлят залишають горе-матері в пологових будинках нашої округи?! Ось я і хочу взяти дітлахів під захист школи-інтернату. Ми опікувалися б ними, доводили до дитсадка, потім до школи. Вже і приміщення пригледів, і фахівці є, попереднє «добро» на експеримент з області отримав...

Залишилося, додам без іронії, усього нічого: воля керівництва МОН ініціювати передачу будинку немовляти від Міністерства охорони здоров’я освітянам та, зрозуміло, кошти. Все решта — справа часу і рук дружної команди директора Кам’янсько-Дніпровської школи-комплексу Миколи Бурки. Він, упевнений, здолає всі труднощі й мрію здійснить.

P. S. Матеріал був підготовлений до друку, коли надійшла звістка про... Ні, на жаль, не про благословення ідеї кам’янчан київським начальством. Школа-інтернат, повідомили автору, закупила шість пральних машин, три холодильники, телевізори, музичний центр, водонагрівач, кухонне обладнання, газовий котел, мікроавтобус, тренажери. Капітально відремонтовані лінії електропередач, замінено 50 вікон.

Держава підтримує тих, хто готує дітей для держави. Учитель Микола Бурка робить це як ніхто інший.

Кам’янка-Дніпровська

Запорізької області.

На знімку: директор у шкільній бібліотеці.

Фото автора.