Із досьє «Голосу України»

Ярослав ДубневиЧ навчався в національному університеті «Львівська політехніка» за спеціальністю «Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності» та у Дніпропетровському інституті залізничного транспорту за спеціальністю «Облік та аудит». У 1994 році розпочинає власний бізнес. У його доробку —чотирнадцять патентів на винаходи і понад тридцять патентів на промислові зразки в галузі залізничного транспорту. З 2004 року — президент корпорації «Колійні ремонтні технології». Засновник об’єднання підприємців Львівщини «Крок». Депутат Львівської обласної ради.

Богдан ДубневиЧ з 1994 року працює в агропромисловому комплексі. Нині — президент АПП «Львівське», одного із найбільших і економічно найсильніших в області. Це — крупнотоварне виробництво, де обробляють понад 8 тисяч гектарів землі, орендованої у власників паїв. Чотири роки поспіль є переможцем конкурсу «Кращий роботодавець року». Нагороджений срібною Георгіївською медаллю «Честь, слава, труд». Заслужений працівник сільського господарства. Депутат Пустомитівської районної ради.

Вони народилися в селі Зубра біля Львова, де і нині проживають на одному обійсті. Їх спільний бізнес позначений брендом «Брати» і нагадує фруктовий сад: грунт один, а плоди дерев — різні.

Братів жартома називають Зубрами. Рідна зубрівська земля щедро обдарувала їх міцною статурою й енергією. Нівроку! На таких, що й казати, полюють. На Львівщині (та й не лише тут) неспокійно: то постріл, то вибух. Чи ж спокійні за таких обставин успішні бізнесмени? — цікавлюся.

— Спокійно жити не можна, бо заснеш і конкуренти обженуть, — каже Ярослав Дубневич. — Ми ведемо порядний бізнес. Зарплату не затримуємо, створили три з половиною тисячі робочих місць.

Чи бувають у братів суперечки про те, куди і як рухатися? Так, але вони не породжують конфлікту. Обидва повсякчас відчувають родинне і партнерське плече. У підприємців кілька напрямів діяльності —залізничний, сільськогосподарський, будівництво, хімічне виробництво, комунальні підприємства. Водночас кожен відповідає за свою головну лінію: для Ярослава Васильовича — це інновації, фінанси, збут, галузь залізничного транспорту. Для Богдана Васильовича —виробництво, сільськогосподарська галузь. Спільними є філософія і алгоритм бізнесу: бути першопрохідцями і лідерами в обраній галузі діяльності — бізнесовій і громадській. Їм нецікаво працювати там, де є тисячі конкурентів. Зокрема корпорація «Колійні ремонтні технології» спеціалізується на виготовленні нових видів залізничних скріплень. Вона відома в Україні та за її межами як виробнича і науково-дослідна база для розробки та випробувань нових видів скріплень європейського зразка. Поставки здійснюються на Укрзалізницю, до Казахстану, Білорусі, Росії.

— Це власна розробка, хоча й не нове «колесо», а покращений варіант зарубіжних аналогів, — розповідає Ярослав Дубневич. — Шість років тому ми були перші. Тоді середня швидкість руху поїздів становила 60 кілометрів. Проблема була в тому, що верхня будова колій була в поганому стані, тож Україна не встигала перевозити транзитні вантажі, втрачала багато коштів. Коли постало завдання швидкісного руху, на старому скріпленні це було неможливо досягти. Ми їздили на виставку з колійного господарства в Берлін і вибрали для себе оптимальний напрям для спеціалізації. Хто який напрям веде, той його і вивчає — по всьому світу: Європа, Бразилія, Аргентина, Йорданія, Сирія, Казахстан. Потім збираємося разом, обговорюємо.

Важкий напрям — комунальний. Взялися за постачання в Новояворівську тепла, електрики, гарячої води, якої в місті не було вже 10 років. Замінили 70 процентів комунікацій — 45 кілометрів із шістдесяти. Збудували нову ТЕЦ, нові газотурбінні установки. Уже вкладено 63 мільйони гривень. Комунальна сфера — зовсім не ризикована. Окупність — сім років. Нині основна проблема в тім, що комунальні підприємства надають погані послуги і отримують мало коштів від населення. У нас розрахунок становить 97 відсотків. Платять за єдиним рахунком, де є перелік всіх наданих послуг. Згідно з меморандумом, підписаним із міськрадою, ми на засадах благодійності відновили освітлення вулиць, відремонтували чотири центральні дороги. Ще передбачено ремонт дитсадків. Відремонтували також 46 ліфтів. Вклали загалом півтора мільйона гривень у соціальну сферу. Потрібне системне розроблення законів про комунальну сферу й перехід на ринкові відносини між надавачами послуг і тими, що платять.

Богдан Дубневич також власним прикладом спростовує стереотипне уявлення про те, що сільськогосподарський бізнес — ризикований. За застосування вірно вибраних високих технологій ризик невеликий. Агропромислове підприємство «Львівське», котре він очолює, високорентабельне завдяки технологіям, найсучаснішій техніці, ринковій системі господарювання із жорстким дотриманням трудової і виконавської дисципліни на усіх щаблях. Спеціалізація господарства — вирощування ріпаку, пшениці, кукурудзи, а також насіння.

— Коли хтось нічого не робить — до нього запитань немає. А в нас наприкінці року — перевірка за перевіркою. Контролюючі органи кинулися дбати про «державу», —ділиться Богдан Васильович. — На Галичині сільське господарство знищене так званою реформою. Лише одне-два із тридцяти сільськогосподарських підприємств області прибуткові. Немає програми виходу з кризи. Держава мала б за нормальними фіксованими цінами скуповувати зерно. Має бути плановість у посівах. Ось сьогодні у хлібопекарській промисловості бракує жита. Чому його не сіють? Бо жито дає меншу врожайність й за нього дають наполовину меншу ціну, аніж за пшеницю. Невигідно. Але ж має бути стратегія. Хай мені скажуть: Богдане, ти маєш посіяти 400 гектарів жита і ми беремо його в тебе за ціною третього класу пшениці. Сьогодні маємо вісім тисяч гектарів землі. В наступному році плануємо мати десять. Зі збутом проблем немає, але мав би бути комплекс: я вирощую і збираю, інший — просушує й очищує, третій —реалізує. А тут все — на одного. Цього року мені дали кредит на чотири мільйони гривень. Я сплачую лише два проценти, а 14 процентів — держава. Це — супер! На ці кошти закуповуватиму імпортну техніку. Але я маю що дати під заставу в банк, тоді як безліч виробників — голі, босі і простоволосі. Для них гарантом мали б стати райдержадміністрація, районна рада. Там знають, на кого з господарів можна розраховувати. А на землю не можна грішити. Вона, перепрошую, як жінка: як гладиш — так і маєш. Так і напишіть. І не можна щороку переглядати питання єдиного податку. Нас дражнять: дамо — не дамо, буде — не буде. Це стримує розвиток сільського господарства.

На Львівщині відомий благодійний фонд братів Дубневичів, який допомагає окремим людям і реалізує соціальні програми. Зокрема у рідному селі Зубрі на кошти фонду будують школу, фельдшерсько-акушерський пункт, будинок культури, дорогу.

— Ми хочемо, щоб Зубра, де ми народилися, було взірцевим, великим, багатим селом міського типу — з котеджами і трояндами. Так воно й буде, бо слово братів Дубневичів — надійне.

Львівська область.