Романів ліс

Сьогодні директору одного з найкращих на Волині господарств — приватно-орендного сільгосппідприємства «Русь» Горохівського району, депутату обласної ради Роману Притолюку (на знімку) виповнюється 60.

Уже четверте скликання Роман Притолюк ходить у депутатах облради і завжди — серед бунтарів. В угодовцях ніколи не був. Навіть коли хотів змовчати, щоб не завдавати собі і своїм людям зайвих клопотів, не втримувався і знову рвався в бій за справедливість та інтереси громади. Так було влітку 2003 року, коли облдержадміністрація, бажаючи мати «справну» цифру із закупівель хліба в місцеві фонди, виставила на кордонах Волині міліцейські пости. Люди з великими зірками на погонах погрожували зсипати все зерно — і фуражне, й елітне — в одну купу. Не міг стерпіти такої наруги над хліборобською працею. Разом з іншими депутатами-аграрниками добився тоді скликання позачергової сесії, щоб покласти край чиновницькому свавіллю.

Гарячий і запальний у відстоюванні істини на депутатській трибуні, Роман Притолюк у роботі завжди зважений. Тому й справи в сільгосппідприємстві «Русь», яке він очолює з 1985 року, йдуть добре. Маючи три тисячі гектарів угідь, господарство утримує 2200 голів великої рогатої худоби, в тому числі 500 корів, має 400 свиней. Минулої осені «Русь» здала на завод 8 тисяч тонн цукрових буряків, продала кілька сот тонн зерна. Не випадково саме Роману Васильовичу Притолюку аграрії Волині одинадцять років доручали очолювати раду сільгосппідприємств області.

— Знаєте, коли три дні не об’їду все господарство, то здається, що там уже щось трапилося, — зізнається Роман Васильович. — Поїду, подивлюся, все нормально. Водночас не люблю кожен день бути замість завідувача ферми. Спеціалісти повинні працювати і відповідати за доручену справу.

Є в господарстві одне місце, куди Роман Притолюк їде з особливим задоволенням. Це невеличкий ліс, посаджений на місцевих крутосхилах. Уже двадцять років щовесни він разом з іншими селянами приходить сюди, щоб посадити 2—3 гектари лісу. Його в Мирному так і називають — «Романів ліс». Ось і напередодні Нового року, коли ми завітали в Мирне, Роман Васильович не забув поруч з усім іншим показати й свій ліс. У деяких місцях дерева тут уже сягнули 5—7 метрів заввишки. Восени поміж сосен і ялинок ростуть маслюки, біля дубів і берізок — білі гриби, красноголовці.

Змовницьки поглянувши на нас, Роман Васильович заглиблюється в ліс. Там поміж сосен і ялин довгий стіл з лавками, місце для вогнища.

— Хай відпочивають люди, щоб біди якої не наробили, — пояснює. — Маємо кілька таких невеликих рекреаційних пунктів. Щоб був порядок у лісі, тримаємо спеціального працівника. А хотіли ж у нас цей ліс забрати. Мовляв, не маєте на нього права. Відстояли. Тепер його орендуємо. Колись нашим онукам стануть у пригоді оці сосни, берези і дуби. А так марнувалася земля, комбайни на ці кручі страшно було пускати. Та й поля тут малородючі.

Вже майже сорок років працює на землі Роман Притолюк. За цей час устиг чимало зробити для розвитку аграрного сектору краю. Недарма один із керівників області сказав: «Мали б ми більше таких господарів, як Роман Притолюк, Волинь не мала б облогових земель, зруйнованих ферм, спустошілих сіл».