облаштовують свій побут австрійські фермери

На чужині, скажімо, у країнах Західної Європи або в США, багато що не так, як у рідному краї. Маю на увазі, що працюють і облаштовують свій побут там по-іншому, ніж у нас. Трудяться там наче менше, а результат виходить чомусь кращий. Причина, як на мої спостереження, в різному підході до праці. Читач може не повірити, але працюють там до примітиву просто: там довге носять, а кругле котять, і ніколи навпаки. А сільськогосподарські машини, наприклад, там клепають і зовсім не по-нашому: спочатку відмірюють, а вже тоді відрізують, а коли зварюють деталі, то шов кладуть рівно по стику, а не поруч чи вихилясом. А машини, що працюють на полях, фарбують раз і назавжди, хоча процес фарбування передбачає до тринадцяти операцій. Утім, основна різниця все-таки не в чисто технологічних прийомах, а у відносинах зі споживачем. Спочатку завод отримує проавансоване покупцем замовлення, а вже потім там планують виготовлення машини. Заводи, як правило, не ризикують виготовляти трактори, комбайни чи сівалки навмання, сподіваючись, що хтось колись їх купить. Бо якщо не куплять, то хто поверне затрати виробництва?

На вулиці — жодної корови і навіть курки

Австрійські сільськогосподарські угіддя зовсім не схожі на українські. А в містах і містечках біля будинків скрізь газони, для краси по кілька дерев, декоративні кущі й сила-силенна квітів. Виходить, щоб бавитися квітами, в австрійців є час, а от щоб поратися на городі, утримувати домашню худобу — немає? Чи просто вони вважають, що жити поміж квітів цікавіше, ніж разом із худобою?

Проїхавши туди й назад Австрію, а також сотні й тисячі кілометрів по різних країнах Західної Європи та США я не помітив ні на вулиці, ні на дорозі жодної корови, жодної свині, жодної навіть курки. Там просто немає села в нашому розумінні, обличчям до якого українські аграрники разом із «селянськими» журналістами закликають повернутися державу і владу. На вулицях австрійських містечок, повторюся, зовсім немає худоби, немає присадибних городів, хлівів, високих парканів. Хіба зрідка десь поміж квітниками вигулькне малесенька грядка із зеленню — салатом, петрушкою, цибулею. Поміркуймо трохи, чому це так. Австрієць щодня ходить на роботу. Робота, разом з обідньою перервою, часом на переїзди, обслуговування свого помешкання та власною гігієною, забирає 12—13 годин щодня. Отже, часу на догляд навіть за маленьким городом просто не залишається, не кажучи вже про худобу. Звідси простий і ясний, як божий день, висновок: власне присадибне господарство несумісне ні з кар’єрним і професійним зростанням, ні з підприємництвом, ні просто з роботою за наймом. Отже, або присадибне господарство, або професійна праця. Або натуральне виробництво і злидні, або змагання за краще життя.

Думаю, присадибне господарство можна успішно вести лише за тоталітарних режимів. Там можна «відщипувати» час і сили (крім часу, знаємо з власного радянського досвіду, й чимало іншого) від основної роботи. Але в Австрії просто не вийде «виписати», як це нещодавно було в Україні, на фірмі будівельні матеріали, комбікорм, не можна спізнитися на роботу або взяти відгул за давній прогул. А ще — «виписати» «вибракуваних» телят і на тій само фермі «взяти» корми. Будьмо, нарешті, відверті: українське селянське присадибне господарство трималося на тому, що основний час і сили «селянин» витрачав на нього й саме з нього отримував основний дохід, водночас він отримував зарплату хіба що трохи меншу, ніж промисловий робітник, а пенсію навіть вищу — з урахуванням доходу від землі! Саме на цьому трималися мільйони українських присадибних господарств, яким досі не перестають співати дифірамби міністри з політиками та академіки з письменниками й журналістами. Далі. Чи може читач уявити обличчя якогось Ганса, якби його вулицею, яку він миє спеціальним порошком, прогнали отару худоби, перетворивши цю вулицю на брудну клоаку? Або щоб його чемний і поважний сусід під приводом боротьби з хижими кузьками щедро обприскував отрутою свої грядки і щоб ця отруйна емульсія скроплювала і Гансів двір, і щоб Ганс при цьому лише чемно посміхався: «Як поживаєте, гер Франц чи Зігфрід, чи досить моцна у вас отрута і чи багато такої ще маєте?» або «Гарно ви оце освіжили труйкою зелень і ягоди. Певне, сьогодні ж і на базар повезете?» — «Атож, дорогий сусіде, покупці свіженьке люблять!». Що таке може бути в Австрії, мабуть, не повірить і читач. Та й узагалі важко уявити людську спільноту, де закони дозволяли б застосовувати в населених пунктах будь-які отрутохімікати без жодних обмежень і правил. І без найменшого контролю й обмежень продавати на продовольчому ринку харчові продукти, щойно обприскані отрутохімікатами. Це вже була б не держава, а якийсь Маразмадон, в якому комфортно почувалися б хіба що українці.

За нагоди ми запитували австрійців про зарплату. Таємниці з цього вони не робили. «Близько 2000 євро на місяць», — таку відповідь чули найчастіше. Та ж в Україні місячна зарплата іноді менша, ніж денна в Австрії! Коли запитати австрійця, куди він витрачає таку купу грошей, то він насамперед згадає, що з цих двох тисяч приблизно шістсот йде на податки. Потім чималі комунальні послуги, медична страховка, транспортний податок і страховка... На першому пункті я хотів би трохи затриматись і поміркувати. Австрієць (так само, як бельгієць або француз) на відміну від українця називає повну, а не «чисту» суму зарплати. Це означає, що він повсякчас почувається громадянином, свідомим того, що це він утримує державу з усіма її службами й апаратом, і тому міністри з поліцаями мусять служити йому, а не навпаки. Він, обиватель, наказує чиновникам різних служб, щоб річки, вулиці й повітря були чисті, щоб жодне хамло не сміло обгаджувати його вулиці, які він миє спеціальними засобами, не сміло розприскувати в повітрі, яким він дихає, отрутохімікати...

Свинарство за склом

Пан Еріх Хортенхоймер тримає в околицях міста Велс свиновідгодівельну ферму на 338 місць. Має 20 гектарів власної землі, з них 4 гектари лісу. Додатково орендує 4 гектари ріллі. Ціна оренди — 550 євро за гектар щороку, крім цього він платить з кожного гектара 70 євро страховки. Дотацій від держави, в різних видах, отримує 480 євро на гектар. Для відгодівлі купує приблизно двопудових поросят по 1,80 євро за кілограм, дорощує до 120 кілограмів і здає за ціною від 1,20 до 1,66 євро за кілограм. Що менше сала, а м’яса, навпаки, більше, то вища закупівельна ціна. На свині має бути третина сала й дві третини м’яса — австрійці люблять, щоб сало було не товще 12 міліметрів. У пана Еріха свинина найвищих кондицій, тому він отримує й найвищу ціну — по 1,66 євро за кілограм. З кредитами проблем немає, оскільки рейтинг його господарства високий і він завжди вчасно повертає позики. Дошкуляють різкі коливання закупівельних цін, що, буває, сягають 60 відсотків упродовж року. Коли дешевшають поросята, це наче й добре, але дешевшають потім і відгодовані свині, і тоді втрати, ой, які великі. Середній приріст становить 780 грамів на добу, термін відгодівлі — до 120 днів, або три зміни на кожне свиномісце на рік. Літр солярки для фермерів коштує 0,660 євро (на заправках 0,765 євро), пшениця — 120 євро за тонну. (Усі дані 2002 року, хоча відтоді співвідношення цін мало змінилося.)

На фермі працюють сам пан Еріх та його дружина, трохи допомагає батько, що вже на пенсії. Прибутки пан Еріх вважає замалими, їх ледве вистачає на життєві потреби, але не на розширення господарства. Він вбачає лише один спосіб примножити їх — це розширити виробництво, збільшити кількість вироблюваної продукції. Щоб було не 330 свиней на відгодівлі і не два центнери приросту свинини щодня, а значно більше. Інакше й далі кінці ледве тулитимуться до кінців.

Звісно, тут наведено не повну характеристику фермерського господарства. Але і з цих даних, гадаю, видно, що австрійським фермерам гроші падають не з неба і не з дотацій. А от чи легше господарювати в Австрії, ніж в Україні, нехай читач поміркує, трохи сам поклацавши на калькуляторі.

У нашій групі були й такі, хто займається відгодівлею свиней: з їхніх слів виходило, що вони купують поросят по 8 гривень, а свиней продають по 4,50 гривні за кілограм.

На два запитання українців фермер Еріх Хортенхоймер не зміг відповісти. Чи часто в них відключають струм і чи може він заколоти свиню для власних потреб. Австрійський фермер не одразу зрозумів, про що його питають. Бо струм є завжди, а різати свою свиню і самому її їсти? Навіщо?! І ще маленька, може, побутова деталь. Жодного сліду свиней ні на самій свинофермі, ні навколо не було. Лише квіти та фонтани з декоративними басейнами, приблизно так, як у Києві біля Маріїнського палацу. Самих п’ятачків нам показали лише через скло. Свині як свині, рожеві такі, симпатичні, чистюльки...

Фото автора.