Таємниця музейної порцеляни

У музеї Українського народного декоративного мистецтва можна натрапити на порожні стелажі. На них, кажуть співробітники, мала стояти порцелянова колекція ліквідованого у березні минулого року ВАТ «Деффа» з міста Вишневого, що на Київщині. Її вартість експерти оцінюють по-різному, торік — у мільйон гривень. При цьому вони впевнені, що за кордоном дали б не менше, але вже у доларах США. І після паузи, як правило, додають: «Якби вона не зникла»...

У Спеціальній контрольній комісії Верховної Ради з питань приватизації щодо цієї колекції вже існує спеціальна справа. Утім, якщо тут уважніше роздивитися, то можна «нарити» чимало споріднених історій. Адже йдеться про тонкощі зберігання культурних цінностей та історичних пам’яток — від унікальних творів українського живопису до шедеврів порцелянового мистецтва. Зрештою, про державне майно, яке не увійшло до статутних фондів підприємств у ході приватизації. За багаторічного і суперечливого процесу приватизації ці тонкощі відкривали перед усілякого роду спритниками і ділками колосальні перспективи легкої наживи. Держава мирилася з розмитими правами, які обумовлювали процес передачі власності з рук у руки, — і втрачала то унікальні колекції, то соціально важливі і найбільш привабливі об’єкти у складі цілісних майнових комплексів. Це тим прикріше, бо законодавча база мала місце. Достатньо згадати ухвалу Кабінету Міністрів від 31 травня 1994 року «Про деякі заходи щодо зберігання і захисту зосереджених в організаціях, на підприємствах, наукових установах зібрань художніх виробів, наукових колекцій, які становлять наукову і художню цінність». По писаному: у разі приватизації майна державних підприємств зазначені цінності залишаються у державній власності.

Це стосувалося і порцеляни у Вишневому, яка стала свого роду спадщиною почасти відкритої у рік перемоги над фашизмом столичної фабрики керамічних фарб, а почасти — утвореного на її базі Київського експериментального кераміко-художнього заводу. Власне, цим і пояснюється наявність у Вишневому унікального зібрання порцелянових раритетів, увінчаних мотивами петриківського розпису і талантом таких самобутніх художників, як О. Жникруп, С. Сарапова, О. Сорокін, С. Голембовська (Болзан), В. Щербина та інші. Можна сказати інакше: колекція — справді коштовний відбиток у литті і фарбах історії нашої країни, який зберігався до весни минулого року у трьох кімнатах так званого асортиментного кабінету ВАТ «Деффа». А тим часом усе пішло не по писаному.

Музей розвели...

Навесні минулого року постала реальна загроза втрати унікальної колекції. Директор Українського музею народного декоративного мистецтва Адріана Вялець звертає увагу Спеціальної контрольної комісії парламенту з питань приватизації, що за лічені дні ВАТ «Деффа» може збанкрутіти, а з новими власниками загубляться і сліди унікальних порцелянових витворів, які є частиною національної культурної спадщини. При цьому вона вочевидь спантеличена. Бо наприкінці лютого директор ВАТ «Деффа» Ігор Заставенко з власної ініціативи запропонував музею оцінити колекцію і узяти її на зберігання, про що 1 березня минулого року уклали відповідну угоду. Відповідні запити до Генпрокуратури на початку квітня за підписом в. о. голови комісії Л. Кириченко приносять шокуючу відповідь. Виявляється, що «приватизацію ВАТ «Деффа» завершено... 27 лютого 1997 року...» Переліку виробів з порцеляни у регіональному відділенні ФДМУ Київської області немає. І взагалі «цінність порцеляни визначено лише у березні 2006 року комісією у складі наукових співробітників Музею українського народного декоративного мистецтва під час пакування експонатів для подальшої передачі їх на зберігання музею»...