Хто бував у Луцьку, знає, що головний майдан міста зветься Київським. А от як цей майдан виник
— знають не всі.Колись на місці майдану було село Дворець. Попри таку пишну назву, його походження — сільське: від господарських дворів (двірців). У межі Луцька село ввійшло 1910 року. Цар підписав указ про приєднання до Луцька ближніх сіл, а їх мешканцям дозволив залишатися селянами, бо Луцьк ще не мав затверджених меж. Аж 1937 року їх затвердив уряд Польської Республіки.
Ідея створення на місці села Дворець головного майдану міста виникла з потреби спорудження будинку рад. Бо в будинку обкому партії на вулиці Леніна (нині пр. Волі) містилися ще облвиконком, міськком партії, обком комсомолу, і їм було тісно.
Для будівництва обрали ділянку на вулиці Леніна, на місці православного кладовища. Чому? Щоб ближче до обкому партії.
У 1975 році розпочали знесення кладовища. Спершу зруйнували прекрасну капличку біля входу в некрополь, згодом взялися за могили генерала армії УНР Олексія Алмазова, льотчиків армії УНР й інші ідеологічно невигідні поховання. Вистачило розуму не знищити могили письменника Модеста Левицького — сімейного лікаря родини Косачів (у тому числі й Лесі Українки). Його останки разом з кількома десятками інших перенесли на нове кладовище поблизу села Гаразджа. Після цього кладовищем пройшовся бульдозер, рівняючи із землею сотні могил.
Пенсіонер Левицький, що мешкав навпроти кладовища, написав у ЦК Компартії України:
«Навіщо будувати на людських кістках? Приїжджі питатимуть, де будинок рад? І що скажуть лучани? На кладовищі! Погодьтеся: ради і кладовище, поєднання вельми немилозвучне...»Будівництво припинили. Вирішили спорудити будинок рад в кінці вулиці Леніна, на Розвилці, де розходяться дороги на Рівне і Дубно. Знову знесли кладовище. На цей раз невелике — колишнього села Дворець. Оскільки велична адмінбудівля не могла стояти в оточенні сільських хат, вирішили сформувати нову міську площу. Згодом вона отримала назву Київський майдан.
На конкурсі переміг проект молодого і ще маловідомого волинського архітектора Андроша Бідзілі.
На місці, де сьогодні розташований будинок рад, стояв дитсадок на 140 місць. Його нібито закрили на ремонт, потім, за одну ніч, розібрали військові. Згодом на вулиці Кременецькій звели вдвічі більший.
У 1978 році розпочалося будівництво головної адмінспоруди області. Аж 1989 року дім став до ладу. До того на майдані звели майже всі об’єкти. Останнім, 2001-го, здали будинок обласної податкової адміністрації (архітектор Андрош Бідзіля).
— Звісно, приємно, що головна площа міста і споруди на ній спроектовані мною, — каже директор волинської філії
«Діпроміст», заслужений архітектор України Андрош Бідзіля. — Та прикро, що не вдалося повністю реалізувати задум. Приміром, обласна податкова адміністрація — об’єкт проектувався як Будинок культури і техніки профспілок. Ідея належала тодішньому голові облпрофради Івану Фуріву. Там мав бути чудовий глядачевий зал на 800 місць, кілька конференц-залів, відкритий амфітеатр на березі річечки Сапалаївки із змонтованою на водоймі сценою й підсвіткою. Підземним переходом будинок і амфітеатр планували з’єднати з прогулянковою алеєю в південній частині площі, яка мала завершуватись кінотеатром і пішохідним мостом через вулицю Глушець до парку в заплаві Стиру. Всього цього немає, збережено лише фасад будівлі. Із запроектованого каскаду фонтанів вдалося збудувати лише один. Обрамляти ж площу мали високоструменеві фонтани...Розумію зодчого, якому не вдалося повністю реалізувати творчий задум. Однак і нині майдан має пристойний вигляд! Це своєрідна візитна картка Луцька. Сподіваємось, що в формуванні Київського майдану останньої крапки ще не поставлено, і головна площа Луцька згодом стане ще привабливішою.
Волинська область.
На знімку: заслужений архітектор України Андрош Бідзіля.
Фото автора.
