«Так це ж був класний мужик!»

На честь відомого правозахисника і політв’язня, нещодавно удостоєного ордена «За мужність» (посмертно), відкрито стелу у середній школі № 14. Цей навчальний заклад він — один із засновників Української Гельсінкської групи — свого часу закінчив, а згодом працював у ньому вчителем історії. «Я — українець. Люблю свою Донеччину, її степи, байраки, лісосмуги, терикони. Люблю її людей, невтомних трударів». Ці слова викарбувані поруч із портретом земляка.

Ініціатор встановлення стели підприємець Євген Шаповалов поділився цікавими подробицями: майстер із Краматорська, якому замовили викарбувати портрет, спершу спитав: «Хто це такий? Твій родич?» Підприємець дав майстрові журнал «Невідома Дружківка», присвячений Олексі Тихому. При наступній зустрічі краматорчанин вигукнув: «Так це ж був класний мужик!» І відмовився брати гроші за роботу.

— У біографії Олекси Тихого Дружківка посідає особливе місце, — зазначив керівник громадської організації «Райдуга» Євген Фіалко. — Тут він сидів у камері попереднього ув’язнення після надуманого звинувачення в обкраданні сільмагу — хоча в день пограбування перебував у Москві. Тут же у червні—липні 1977 року відбувся показовий судовий процес у справі Олекси Тихого і Миколи Руденка. Тихого засудили до 10 років таборів особливого режиму та 5 років заслання. У таборі особливого режиму ЖХ-385/1 в Мордовії правозахисник помер.

Євген Фіалко займається відновленням подій життя знаменитого земляка з 90-х років минулого століття. «Коли я відвідав стару хату, де мешкав Тихий, на дверях занедбаної оселі висів замок, що легко відкривався пальцем. А всі речі, книги, документи, листи, фотографії валялися просто під ногами», — пригадує керівник громадської організації.

На відкриття стели до Дружківки приїхав колишній політв’язень Василь Овсієнко.

— Мені здавалось, що таких мужніх патріотів не буває, — розповів колишній співкамерник Олекси Тихого. — А саме таким був Олекса. Після операції, коли хірург-чекіст зшив йому шлунок у вигляді піщаного годинника, я бачив, який лютий біль терпів Олекса Тихий у нашій 17-й камері. Але при спілкуванні осявав співрозмовника доброзичливою та болісною усмішкою. Говорив спокійно, розважливо, ніколи не вживав лайливих слів чи жаргону. Мова його була якась аж надто правильна. При цьому він був людиною залізної волі, рідкісної толерантності і виняткової терпимості. З ним неможливо було посваритися.

Підприємець Євген Шаповалов каже, що найважче було не виготовити пам’ятну стелу у вигляді двох сторінок книги, а отримати офіційний дозвіл на її встановлення на шкільному подвір’ї. Парадокс, чи не правда? Адже на Донеччині ще чимало людей, які не знають (і не хочуть знати) про роль земляка в історії українського правозахисного руху. Достатньо сказати, що торік напередодні дня пам’яті жертв голодомору та політичних репресій у Дружківці невідомі зловмисники облили мазутом меморіальну дошку Тихому на будівлі міської бібліотеки. Утім, є й обнадійливі тенденції: у ювілейні дні в місцевому центрі дитячої та юнацької творчості було проведено урок мужності, а в місцевому музеї відкрилася експозиція, присвячена Олексі Тихому.

Донецька область.