Усім відомо, що загальна середня освіта — найважливіший, наймасштабніший етап освіти. Саме в цей період навчання відбувається процес оволодіння систематизованими знаннями, формується особистість. Загальна середня освіта стає основою для подальшої освіти і трудової діяльності.

На сьогодні національна система освіти, і, зокрема, система загальної середньої освіти, функціонує в правовому полі, що ґрунтується на Конституції України, Законі України «Про освіту», Законі прямої дії «Про загальну середню освіту» та інших нормативно-правових актах. Є підстави констатувати, що в державі практично завершено формування законодавчої бази освіти, зокрема загальної середньої.

Слід зазначити, що парламент України до проблем загальної середньої освіти звертається постійно. У жовтні 2002 року проведено парламентські слухання «Про виконання законодавства щодо розвитку загальної середньої освіти в Україні», у січні 2006 року проведено день уряду стосовно дотримання вимог Конституції України та законів України щодо здобуття якісної освіти у сільській місцевості. Верховною Радою України прийнято постанови «Про стан, напрями реформування й фінансування освіти в Україні», «Про недопущення закриття об’єктів соціально-культурного призначення в сільській місцевості» тощо. Зазначене свідчить про розуміння вищим законодавчим органом держави великого суспільного значення освіти як могутнього чинника розвитку культури, відтворення інтелектуальних і продуктивних сил суспільства.

Система вітчизняної загальної середньої освіти загалом забезпечує необхідні умови для рівного доступу громадян до якісної освіти, але на шляху модернізації ця система стикається із серйозними викликами, які породжують низку проблем. Ці проблеми потребують негайного вирішення.

По-перше. Конституція України проголосила рівність конституційних прав і свобод усіх громадян України. Разом з іншими ознаками, за якими не може бути привілеїв чи обмежень, виокремлено й такі ознаки, як майновий стан, мова, місце проживання громадянина. Основний Закон також поклав на державу забезпечення доступності й безоплатності дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої й післядипломної освіти, до того ж повна загальна середня освіта проголошена обов’язковою. Чи досягнуто проголошене? Вважаю, що ні.

Якщо порівнювати з освітою в містах, досі не досягнуто реального забезпечення громадян, що мешкають у сільській місцевості, якісною та доступною загальною середньою освітою. Про це свідчать результати моніторингу якості освіти та рівня знань абітурієнтів 2005 року, які вступали до вищих навчальних закладів. Переважна більшість вищих навчальних закладів, до яких звернувся Комітет Верховної Ради України з питань науки й освіти, зазначили, що рівень підготовки учнів міських шкіл вищий, ніж тих, хто закінчив сільські школи. Кращі результати під час вступних іспитів показали випускники ліцеїв, гімназій, колегіумів, спеціалізованих та профільних шкіл. Але більшість із них розташовано саме в містах. Кількість таких навчальних закладів на селі мізерна.

У 2003/2004 навчальному році в сільській місцевості функціонувало лише 28 гімназій, 32 ліцеї, 7 колегіумів; у містах — 404 гімназії, 290 ліцеїв, 27 колегіумів.

Про нерівні умови навчання та розвитку дітей сільської місцевості порівняно з міськими свідчить і той факт, що майже у половині сіл України (48 відсотків) діти не можуть навчатися за місцем проживання, тобто в них немає загальноосвітніх навчальних закладів. Наприклад, у Дніпропетровській області загальноосвітні навчальні заклади функціонують тільки у 477 населених пунктах з 1 383, що становить лише 35,5 %.

Маємо суттєву проблему і в реалізації конституційного права на безоплатну освіту незалежно від майнового стану. Ні для кого не є секретом, що розшарування самого суспільства на так зване елітарне й масове призвело до того, що значно посилилися тенденції нерівності громадян у здобуванні освіти навіть у системі загальної середньої освіти. Це добре, що поруч зі звичайними загальноосвітніми навчальними закладами вже є такі нові типи навчальних закладів, як ліцеї, гімназії, колегіуми, коледжі, але ж більшість із них платні. Ще французький просвітник Кондорсе наголошував: «Саме нерівність майнового стану та нерівність освіти є головними чинниками усіх соціальних потрясінь». Отож, на мою думку, необхідно на державному рівні поставити стратегічне завдання: якомога швидше підняти рівень державних та комунальних загальноосвітніх навчальних закладів.

По-друге. Комітет з питань науки й освіти турбує питання оптимізації мережі загальноосвітніх навчальних закладів, насамперед у сільській місцевості. Своїми діями органи виконавчої влади привчили громадськість, що у змісті слова «оптимізація», якщо воно стосується мережі навчальних закладів, закладено саме «закриття чи ліквідація». Починаючи з 2001 року, було закрито 546 сільських шкіл, тобто близько 89 відсотків від усіх закритих у державі загальноосвітніх навчальних закладів.

Справді, демографічна ситуація, зменшення чисельності дітей вимагає періодичного перегляду освітньої мережі. Але ж, на жаль, у реальному житті нерідко стикаємося з розпочатими процесами скорочення мережі загальноосвітніх навчальних закладів через економію бюджетних коштів, що є неприпустимим.

Говорячи про ситуацію з освітою на селі, не можу обминути й такі питання, як кадрове забезпечення загальноосвітніх навчальних закладів та комп’ютеризація сільської школи. Нині сільська школа тримається на педагогах-пенсіонерах, не вистачає вчителів іноземної мови, фізики, математики, інформатики. Часто ці предмети викладають вчителі іншого фаху.

Стосовно комп’ютеризації. Цільова програма комп’ютеризації виконується дуже повільно. Навчальними комп’ютерними комплексами забезпечено лише 43 відсотки сільських загальноосвітніх шкіл, до Інтернету підключено близько 13 відсотків.

Ми підтримуємо заходи, які здійснює антикризова коаліція і створений нею уряд стосовно функціонування загальноосвітніх навчальних закладів у сільській місцевості: якщо кількості учнів достатньо для відкриття школи І-ІІ або І-ІІІ ступенів, то вона повинна бути. В разі нестачі учнівського контингенту дітей необхідно підвозити, зокрема, і в межах створеного освітнього округу, не відмовляючись від існування базових, опорних, профільних навчальних закладів. Важливим також є створення в населених пунктах із напруженою демографічною ситуацією навчально-виховних комплексів «дошкільний навчальний заклад — загальноосвітній навчальний заклад», забезпечення функціонування школи-родини тощо.

Розуміємо, що на все це потрібні кошти, й чималі. Для цього необхідне наше спільне бажання й політична воля як уряду України та Верховної Ради України, так і державних органів місцевої виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що дасть змогу повною мірою профінансувати загальнодержавні цільові програми «Шкільний автобус», «Вчитель», «Інформатизації загальноосвітніх навчальних закладів, комп’ютеризації сільських загальноосвітніх шкіл» та новозапочатковану програму «Школа майбутнього».

По-третє. Не можна обминути й проблему, яка стосується змісту освіти, особливо історичної. За останні півроку до комітету надійшли тисячі листів та звернень від обласних організацій ветеранів війни та праці, науковців, вчителів історії, батьківської громадськості стосовно викривлення, на їхню думку, окремих подій вітчизняної історії, зокрема історії Великої Вітчизняної війни. Чи можна залишити поза увагою зазначені звернення? Упевнена, що ні!

На мою думку, необхідно визнати очевидні прорахунки в проведенні конкурсу та експертизи підготовлених підручників з історії. Цей процес не є прозорим, спізнюється в часі. Вважаємо за необхідне переглянути умови конкурсу підручників, залучивши до здійснення експертизи вчених Національної академії наук України, Академії педагогічних наук України.

Комітет не бажає, та й не повинен залишиться осторонь цих складних процесів. Ми запланували провести слухання в комітеті стосовно стану виконання органами освіти й науки нормативно-правових актів щодо необхідності правдивого висвітлення в Україні новітньої вітчизняної історії, зокрема подій Великої Вітчизняної війни. В рамках підготовки слухань у комітеті ми вже звернулися до всіх органів державної виконавчої влади обласного рівня, Інституту історії НАН України, Академії педагогічних наук, а також до вищих навчальних закладів, в яких є кафедри історії, із проханням висловити свою думку стосовно стандартів історичної освіти, якості існуючих підручників та навчальних посібників з історії. І це лише перший етап розпочатої роботи.

На моє переконання, вже нині треба виправляти помилки, які були зроблені за останні 15 років, коли нівелювалися такі важливі якості особистості, як прагнення до правди, істини, добра, здатність співчувати, співпереживати, надавати допомогу іншим, чесність і правдивість особистості, прагнення до самовдосконалення.

По-четверте. Збереження та зміцнення фізичного здоров’я, формування здорового способу життя, поліпшення фізичного виховання учнів загальноосвітніх навчальних закладів нині є проблемою загальнодержавного масштабу. Ось про що свідчить статистика. За станом здоров’я населення України посідає 100 місце у світі. На тисячу дітей та підлітків припадає 23 дитини з вадами розвитку. Із загального числа першокласників здоровими є лише 68 відсотків дітей шестирічного і 77 відсотків — семирічного віку; з трьох тисяч опитаних учнів здоровими вважають себе лише 19 відсотків, нездоровими — 21 відсоток хлопців і 25,5 відсотка дівчат.

Надзвичайно велика завантаженість наших школярів. Посудіть самі, загалом учнівський робочий день становить близько 11 годин на добу напруженої праці. Чотири-сім годин дитина працює в школі, та ще 2-4 години вдома. Хто може витримати такий шалений робочий день? Чи кожна доросла людина працює в такому режимі?

Упевнена, для організації моніторингу здоров’я зберігаючої функції освіти необхідно забезпечити видання відповідної літератури, удосконалити лікарсько-педагогічний контроль за організацією фізичного виховання; увести у загальноосвітніх навчальних закладах ставку на проведення позакласної фізкультурно-масової й спортивної роботи або запровадити посаду вчителя фізичної культури, який працюватиме в позаурочний час.

Також необхідно: створювати в навчальних закладах умови, що сприяють збереженню та зміцненню здоров’я дітей та учнівської молоді (руховий режим, харчування); посилити увагу до виробництва сучасних технічних засобів фізкультурно-масової роботи; за доступну ціну здійснити ремонт, будівництво спортивних майданчиків та інших спортивних споруд; забезпечити взаємодію навчального та позаурочного процесу фізичного виховання.

Для контролю за організацією фізичного виховання в навчальних закладах, моніторингу рівня фізичного розвитку учнів необхідно ввести показники здоров’я в оцінку діяльності навчальних закладів, здійснювати профілактику антисоціальної поведінки учнів засобами фізичної культури та спорту, забезпечити навчальні заклади, особливо у сільській місцевості, спортивним інвентарем та обладнанням.

Ці заходи необхідно здійснювати вже сьогодні. Адже статистика свідчить про те, що держава втрачає своє майбутнє. Лише дві цифри. За останні п’ять років кількість осіб, які зловживають наркотиками, зросла в 1,4 разу, а в сільській місцевості — майже у 2,3 разу.

По-п’яте. Кардинального оновлення потребує матеріально-технічна база шкіл, дошкільних, позашкільних навчальних закладів та шкіл-інтернатів, особливо сільських. Технічний стан будівель загальноосвітніх навчальних закладів на селі викликає занепокоєння, значна частина шкільних будівель фізично й морально застаріла. В аварійному стані перебувають близько 600 загальноосвітніх навчальних закладів. Капітального ремонту потребують більш ніж 2,5 тисячі навчальних закладів. Необхідно оновити меблі, навчальне устаткування кабінетів. Переважна більшість шкіл не мають спортивних залів. Низьким залишається відсоток шкіл із необхідним технічним обладнанням. Зокрема, кожне п’яте шкільне приміщення на селі не має центрального водяного опалення, понад третину не забезпечено водогоном. У 21 області України більше половини шкіл не мають каналізації.

У 2006 році Кабінет Міністрів України отримав від Світового банку позику в розмірі 86 млн. 587 тис. доларів США, призначену для фінансування заходів у рамках проекту «Рівний доступ до якісної освіти». Ці гроші необхідно використати якомога ефективніше, зокрема й на зміцнення матеріально-технічної бази загальноосвітніх навчальних закладів.

Дев’ятого січня ц. р. з ініціативи Комітету Верховної Ради з питань науки й освіти у парламенті проведено день уряду стосовно стану та перспектив розвитку загальної середньої освіти. За його результатами прийнято постанову. Сподіваємось, що вона сприятиме розв’язанню найболючіших проблем загальної середньої освіти.

До другого читання нашим комітетом підготовлено проект закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань освіти (щодо створення належних умов для навчання дітей)». Переважна більшість змін, які передбачає законопроект, стосуються загальної середньої освіти, а саме: установлення жорсткої норми стосовно проведення реорганізації або ліквідації діючих навчальних закладів, що повинно здійснюватися лише за згодою територіальної громади — загальних зборів села, селища, міста, або на підставі результатів місцевого референдуму за погодженням із центральним органом державної виконавчої влади, який здійснює керівництво у сфері освіти; поширення гарантій, передбачених статтею 57 Закону України «Про освіту», на діячів науки, культури та представників інших сфер діяльності, які беруть участь у навчально-виховній роботі; уточнення розміру щорічної грошової винагороди педагогічним працівникам за сумлінну працю і зразкове виконання службових обов’язків, а також захисту цієї норми у статті 57 від практики призупинення її дії іншими законодавчими актами; встановлення жорсткої норми стосовно обов’язковості навчання дітей старшого дошкільного віку протягом не менше одного року; встановлення наповнюваності класів загальноосвітніх навчальних закладів, зокрема в сільській місцевості, кількістю не менше 3-х осіб, а не 5-ти, як це є у діючому законі, встановлення пенсії педагогічним працівникам на рівні 80% від заробітної плати тощо. У разі ухвалення цього закону нам вдасться уникнути проблем, які є в системі загальної середньої освіти.

Я впевнена, нам не варто приховувати проблеми, підретушовувати їх. Нам потрібен реальний результат та свідоме розуміння того, що загальна середня освіта — запорука майбутніх успіхів на шляху побудови справді демократичної, соціальної та правової держави. Діти чекати не можуть, бо вони ростуть. А якими вони стануть у майбутньому, залежить і від нас.