Навесні з’явиться перша документальна комедія про сало. Наш кінорежисер Олесь Санін, якого український кіноглядач знає за фільмом «Мамай», представленим на американського «Оскара», завершує зйомки. А брат Олеся Андрій, один із кращих комп’ютерних кінодизайнерів України, вже має план-проспект монтажу кінострічки.

Ідея зняти такий фільм виникла в Олеся Саніна торік, під час Першого чемпіонату любителів сала в Луцьку. За задумом організаторів того чемпіонату, українці повинні на повен голос заявити про свою національну гордість. Адже сало колись навіть врятувало Україну, коли ординці грабували у нас все, крім свиней. Олесь Санін у фільмі розширює географію популярності сала, адже його люблять і в Польщі, Португалії, Австралії...

— Насправді фільм — не про сало, а про людей, про їхні долі, помисли, діяння. Але, звичайно, через призму ставлення до сала. Ставлення серйозного та іронічного. Бо коли нація над собою іронізує — вона здорова! — каже Олесь Санін.

Жанр фільму — документальна комедія. Глядач дізнається, що розвиток сальної породи свиней у нас почався з ХVІ століття. Це спричинили ординці, які забирали всю худобу, а свиней не чіпали. Проте згодом вони почали продавати наших свиней вірменам. Наші князі наказали відгодовувати свиней молоком і хлібом, щоб ті були товсті й не могли пролізти у двері хліва. Далеко таких годованців не поженеш!

Головним чином у фільмі сало пов’язане із українськими землями. Та не тільки. Скажімо, в Португалії колись був звичай: перед входом до кав’ярні вивішували свинячу ніжку. Це означало, що заклад призначено для християн. Мусульмани оминали його.

— Це один з небагатьох випадків, — каже Олесь Санін, — коли сало не притягувало, а відштовхувало. Загалом воно майже завжди означало гостинність. Українську насамперед. Згадайте, як на Луцькому чемпіонаті встановлювали рекорд на найдовший бутерброд із сала. Ну, встановили рекорд. А далі що? Правильно, треба його з’їсти! Голодним звідти ніхто не пішов.

Через мій фільм червоною ниткою проходить тема: сало якщо й не було символом достатку, то принаймні голод завжди відганяло. Приходить хлібороб з поля, і, доки борщ вариться, він бере скибку хліба, шмат сала, цибулину... Сало легке у приготуванні. Його, на відміну від інших продуктів, не можна пересолити. Йому людство не придумало гідної заміни, й навряд чи придумає. Бо сало — воно й в Африці сало. Мені теж воно смакує. Інакше й не знімав би цю комедію.

— Під час зйомок фільму стільки довелося цікавого спізнати! — каже режисер. — З цього цілий серіал вийшов би. Тепер я знаю, чому у «бочка» чергуються шар сала та шар м’яса. А тому, що тиждень кабанця годують картоплею, а тиждень буряком. Це звучить абсурдно, але таку технологію один селянин розповідав серйозно. І він нею користується уже добрий десяток літ.

— Я не хочу беззастережно стверджувати, що сало виводить радіонукліди, хоч і така думка є; не хочу приклеювати до українців тавро найбільших салоїдів, як вважають наші недоброзичливці. Просто сало у фільмі є своєрідним дзеркалом, у яке вдивляються люди, і кожен бачить те, що хоче: один — харч для шлунка, другий — енергію для життя, а третій — духовний символ, — сказав на завершення бесіди Олесь Санін.

Із досьє «Голосу України»: Олесь Санін — актор, режисер, продюсер. Народився 1972 року у Камінь-Каширському Волинської області. Закінчив Київський університет театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого. Працював у компанії «Інтерньюз Нетворк» режисером документальних фільмів та програм. Як продюсер зробив більш як 50 телепроектів. Працював на Київській студії документально-хронікальних фільмів та на студії імені О. Довженка.

Рівненська область.

На знімку: Андрій та Олесь Саніни.

Фото Євгена ЦИМБАЛЮКА.