Віхи українського парламентаризму — у цифрах і фактах

2000-й. Останній круглий рік двадцятого століття і другого тисячоліття від Різдва Христового. На фініші століття нам наче хочуть нагадати про його старт, коли у безладді революційних потрясінь волю отримали каторжани різних мастей російської імперії. На межі тисячоліть молода українська держава під пильним оком Європи й Америки відвернула кулю, як колись російська імперія шибеницю, від серійних убивць, невиправних рецидивістів і суперзлодіїв із великої літери... «О» — «олігархів» у законі. На початку січня нас приголомшили повідомленням із Конституційного Суду — він визнав відповідні положення Кримінального кодексу про смертну кару неконституційними, такими, що втрачають чинність із дня ухвалення ним цього рішення, тобто з 30 грудня 1999 року.

Президент України Леонід Кучма, на відміну від свого російського колеги (Б. Єльцин 31 грудня оголосив, що йде, заручившись гарантією недоторканності за підписом в. о. президента Путіна), іти у політичне небуття не захотів. Натомість він зажадав руху.... від парламенту. Або Верховна Рада цього скликання піде геть — розпустить, або вона піде під нього.

Черкаський народний хор рекламно віншує свого земляка Олександра Ткаченка з 2000-літтям від Різдва Христового. Але що можуть «низи», коли «верхи» вже так не хочуть. Після різдвяних феєрій Голова Верховної Ради Олександр Ткаченко визнає: «Ми не можемо бути задоволені роботою парламенту за рік, коли головне питання — затвердження бюджету, виявилося невирішеним». Він чимось нагадує прем’єра початку століття Керенського-«врємєнного». На порозі — нехай не «Велика Жовтнева», нехай лише «оксамитова», але революція. Не тому, що «низи» вже не можуть, а тому що «верхи» між собою вже так не хочуть. Банкова проти Грушевського. На зміну комуністам і соціалістам ідуть «більшовики». Вранці 13 січня Михайло Сирота зачитав заяву про створення парламентської більшості з 237 депутатів з 11 фракцій — «Батьківщини», «Відродження регіонів», «Громади», «НДП», обох Рухів, «Незалежних», Партії зелених, «Реформи-Конгрес», СДПУ (о), Трудової партії. Наступ розгортається у кількох напрямках — у самому парламенті й поза ним.

11 січня головна тема розмов у кулуарах і в самій сесійній залі — реєстрація ЦВК кількох ініціативних груп із проведення всеукраїнського референдуму з питаннями, які дадуть змогу суттєво обмежити статус парламенту і розширити «диктаторські» повноваження Президента. У відповідь законодавці розглянули законопроект про тимчасовий мораторій на проведення всеукраїнського й місцевого референдумів.

«Більшовики» голосують за тимчасове відсторонення від пленарних засідань Голови Верховної Ради Олександра Ткаченка та його Першого заступника Адама Мартинюка і, на знак протесту проти незгоди самих «винуватців» із таким кадровим рішенням, залишають сесійну залу у приміщенні під куполом та перебираються до Українського дому.

Указ Кучми про проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою не забарився — він видав його уже 15 січня. «Головним об’єктом нападу визначено Верховну Раду України...», «... набирає обертів брудна кампанія зведення рахунків з опозицією. Уже звільнено з посад більш як 70 голів райдержадміністрацій, де більшість виборців голосувала не за Л. Д. Кучму», — відверто заявляє глава парламенту Олександр Ткаченко у зверненні до народних депутатів і народу України. Пізніше на прес-конференції він скаже ще пряміше: «За проголошенням референдуму немає нічого іншого, крім амбіційного бажання Президента...». З обох боків «політфронту» б’ють великокаліберними. За відкликання Голови Верховної Ради і його Першого заступника А. Мартинюка зібрано 161 підпис. У відповідь їхні прихильники серед депкорпусу збирають 164 підписи за відставку пропрезидентськи налаштованого заступника Голови Верховної Ради В. Медведчука. Щоб вибити з прискореного реферндумного процесу хоч одне питання, парламент під головуванням Ткаченка-Мартинюка виявляє показову рішучість — 338 голосами «за» підтримує давню пропозицію Григорія Омельченка про внесення до порядку денного питання про скасування недоторканності всіх держслужбовців.

Глава парламенту О. Ткаченко веде засідання у напівпорожній залі — більшість її демонстративно залишила. За день до свята Соборності України (злиття УНР і ЗУНР в одну державу) найвищий законодавчий орган держави розколото фактично на два парламенти.

Унікальний факт для істориків українського парламентаризму: 21 січня паралельно відбуваються два ранкових і два денних засідання Верховної Ради. «Меншовики» під куполом приймають рішення доручити Генпрокуратурі розслідувати дії більшості як спробу узурпації влади і розглядають питання про вихід України з Міжнародного валютного фонду. «Більшовики», наче підпільники, збираються у Національному культурному центрі Український дім, де з благословення Л. Кучми і під головуванням заступника Голови Верховної Ради Віктора Медведчука голосують відкрито й особисто «шляхом підняття рук» за відкликання О. Ткаченка й А. Мартинюка з їхніх постів і за створення тимчасової комісії з розслідування діяльності Голови Верховної Ради О. Ткаченка. Ленінців усунуто від влади їхнім же методом: посуньтесь, «кто здесь врємєнний». Після чого приміщення Верховної Ради кортить назвати «Зимовим палацом навпаки», а «Смольним...» — Український дім (колишню філію музею Леніна), де зібралися «більшовики» кінця століття.

Новий Голова Верховної Ради — Іван Плющ, якому 1 лютого вдалося «увійти вдруге у ту саму річку», його перший заступник — Віктор Медведчук, заступник — Степан Гавриш. Координатор парламентської більшості — екс-президент Леонід Кравчук. («Більшовикам» у найгіршому політсні не могло тоді приснитися, що через п’ять років жоден із них — нових керівників парламенту, не потрапить не лише до керівної обойми, а й навіть у рядові парламентарії. А в президентське крісло сяде Віктор Ющенко, відправлений згодом ними у відставку з поста Прем’єр-міністра. А в новій парламентській більшості зразка 2006 року вже будуть «поріділі» комуністи із соціалістами, і Олександр Мороз з Адамом Мартинюком також зуміють «вдруге увійти в ту саму річку». Сказано ж було ще на початку ХХ століття: вчення Маркса-Енгельса-Леніна всесильне, бо воно....).

Одначе початок 2000-го додавав сумнівів у «всесильності вчення». Протестні акції лівих — вимоги переголосування прийнятих в Українському домі рішень, захоплення кабінетів у парламенті, голодовки в сесійній залі Вітренко й Марченка з однофракційниками, підтягування однопартійців-виборців під стіни Верховної Ради кардинальних результатів не дають.

Виконавча влада за допомогою парламентських «більшовиків» відвойовує плацдарми. Уряд користується ситуацією і на початку лютого передає проект держбюджету-2000 до Верховної Ради. 10 лютого більшість схвалила його у другому читанні, остаточно — 17 лютого. Глава уряду В. Ющенко доукомплектовує урядову команду — подав Л. Кучмі на затвердження кандидатури кількох міністрів і голів держкомітетів. Колишній Перший заступник глави парламенту Василь Дурдинець — міністр із надзвичайних ситуацій, майбутній списочник соціалістів Сергій Червонописький — голова Держкому у справах ветеранів. 10—11 січня — перша прес-конференція «паливного» віце-прем’єр-міністра Юлії Тимошенко і сенсаційна заява: Кучма дав усну згоду на запровадження тримісячного надзвичайного стану у ПЕК. Невтомна Тимошенко береться за борги, взаємозаліки й бартеризацію, тіньові схеми в ПЕКу, що вже зовсім у піку ненаситним нафто- і газовим баронам.

Інші високопосадовці з «крутими виконавчими повноваженнями» і благословенням Л. Кучми завдають зайвого головного болю одному з лідерів лівої опозиції. Затриманому у Москві і переданому до Києва Сергію Іванченку, довіреній особі екс-кандидата у президенти Олександра Мороза, пред’явлено обвинувачення в організації замаху на екс-кандидата у президенти Н. Вітренко. Зі слідчого ізолятора Іванченка звільнять за зверненням дев’яти парламентаріїв-соціалістів аж улітку, та й то на підписку про невиїзд. На додачу — проблеми у донецького адвоката Сергія Салова, який теж був довіреною особою кандидата у президенти Олександра Мороза і в якого вилучили кілька фальшивих антикучмівських спецвипусків «Голосу України».

Під куполом «метуть по-новому»

Під куполом парламентська більшість «мете по-новому». У квітні керівник апарату Верховної Ради В’ячеслав Коваль повідомив на прес-конференції про реформування апарату й скорочення за розпорядженням Голови Верховної Ради 207 осіб. Кардинальні зміни у прес-блоці апарату Верховної Ради, який незабаром укомплектовують перевіреними кадрами з Банкової.

Депутати-«більшовики» кожен окремо користаються з моменту. Член фракції «Батьківщина» Михайло Павловський та голова підкомітету одного з парламентських комітетів Іван Діяк — серед найактивніших авторів розлогих газетних публікацій про реальний стан справ в Україні (на жаль, першого з них уже немає серед живих, а другого — у нинішньому депутатському корпусі). Під автоматну чергу кілера потрапляє голова Вінниці Дмитро Дворкіс — за інформацію, що сприятиме розкриттю замаху на цього народного депутата, один із багатіїв, який побажав залишитися інкогніто, пообіцяв 100 тисяч доларів винагороди. Сума на той час «космічна». Низка депутатів, не бажаючи, щоб їх ототожнювали з «розкольниками» парламенту (ані з переможцями, ані з переможеними) 4 квітня на сесійному засіданні заявляє про створення депутатської групи «Соборність» (Г. Омельченко, А. Єрмак, А. Матвієнко, Д. Чобіт, О. Єльяшкевич та ін.). Завершується робота над створенням об’єднання громадян «Всеукраїнська професійна спілка народних депутатів» (Леонід Гармаш) та організації роботи клубу «Парламент» (у кінці квітня Мін’юст видав свідоцтво про його реєстрацію).

Більшість демонструє, «хто в домі господар». Уже у квітні вона погодила кандидатури до Нацради з питань телебачення й радіомовлення та ради Нацбанку, до Вищої ради юстиції. Одночасно задовольняють «косметично-ідеологічні» вимоги депутатів-рухівців — із приміщення Верховної Ради зникають серпово-молоткові символи і з’являється новий — герб України (постанову про це «більшовики» прийняли ще в Українському домі). Законотворча активність сама по собі зрозуміла. 22 лютого законодавці прийняли «конституцію» для тих, хто через п’ятирічку матиме одне солодке хобі з новим Президентом України, — Закон «Про бджільництво». Специфічна категорія громадян отримала цього дня Закон «Про психіатричну допомогу», а незліченна когорта державних чиновників, здатних плутати власні кишені з державними, — бар’єрний Закон «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти». У березні парламент окремим законодавчим актом узаконив Представництво Президента України в автономному Криму, ухвалив закони «Про порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав» та «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». У середині того самого місяця ми отримали закони «Про правовий режим надзвичайного стану», «Про жертви нацистських переслідувань», «Про державні нагороди». Останній, окрім звичних для нас видів держнагород — звання Героя, ордена, медалі, почесного звання чи держпремії, — вніс до цього реєстру відзнаку «Іменна вогнепальна зброя» та президентську відзнаку. У квітні схвалено закони «Про захист населення від інфекційних хвороб», «Про планову забудову територій», «Про природні монополії».

Протестні потуги «зобидженої меншості» увінчуються 11 квітня початком розгляду Конституційним Судом подання 57 і 69 народних депутатів про визнання неконституційними актів, прийнятих на засіданні частини парламентського загалу у приміщенні Українського дому 21 січня і 1 лютого 2000 р. У середині квітня фракція комуністів оприлюднила заяву, у якій називала «оксамитові події» «антидемократичним, антиконституційним переворотом» і вимагала «негайно повернути діяльність Верховної Ради «у цивілізоване законотворче русло». А координаційна рада більшості Верховної Ради у відповідь комуністам і соціалістам привселюдно у пресі засудила публікацію у «Сільських вістях» народного депутата України Дмитра Чобота «Оксамитове шахрайство найвищого ґатунку, або Як фальсифікувались законодавчі акти у Верховній Раді». Повідомлено також про поданий до Радянського (нині — Печерський) райсуду Києва позов від імені найвищого законодавчого органу до пана Дмитра саме з цього приводу. Пікантна ситуація! На додачу сесія 16 травня заслухала звіт тимчасової слідчої комісії з контролю й перевірки фінансово-господарської та організаційної діяльності колишнього Голови Верховної Ради та її апарату. (Через півроку — 15 листопада, голова тимчасової слідчої комісії з перевірки діяльності екс-голови Верховної Ради О. Ткаченка Я. Кендзьор заявить на сесійному засіданні, що Генпрокуратура відмовилася приймати матеріали комісії, оскільки ... парламент не наділяв її повноваженнями звертатися до Генпрокуратури).

Утім, усі ці резонансні події, а серед них навіть «ракетна атака» рідного Міноборони на дев’ятиповерховий будинок у Броварах, тьмяніють на тлі головної:

Референдум із «брєдом сівой кобили»

Можливо, забули, то нагадаймо — політичні інтригани назвали цей трюк «житомирською ініціативою». Мовляв, саме тамтешнім затурканим безробіттям і безгрошів’ям громадянам сяйнула зірка політичної активності, і вони вимагають від влади не зарплат і пенсій, а цілого плебісциту. І не з якихось там «приватно-шкурницьких» питань, а з широкодержавницьких — надати Президенту право розпуску парламенту в разі неспроможності останнього упродовж місяця сформувати постійно діючу парламентську більшість або упродовж трьох місяців затвердити держбюджет, скасувати депутатську недоторканність, скоротити кількість народних депутатів із 450 до 300, сформувати двопалатний парламент. Даремно політичні опоненти глави держави розгортали гостру політичну дискусію з приводу конституційності-неконституційності майбутнього референдуму, вихлюпуючи її за межі України. Члени депутатської делегації України в Раді Європи заявили про неконституційність такого заходу, на що публічно, кожна на свій лад, відреагували депутатські групи українського парламенту (три точки їхнього зору на проблему читайте у «Голосі України» у номері від 11 квітня). Заступник Голови Верховної Ради Степан Гавриш на прес-конференції заявив, що після 16 квітня доведеться ще раз звертатися до Конституційного Суду стосовно відповідності винесених на референдум питань Конституції, та висловив думку, що внести зміни до Основного Закону через парламент, де більшість налічує лише 274 депутати, найближчим часом не вдасться. Уже 27 березня КС ухвалив рішення стосовно конституційності всеукраїнського референдуму за народною ініціативою, про що Голова Верховної Ради Іван Плющ повідомив у листі Голові ПАРЄ лорду Расселу-Джонстону, засвідчуючи цим фактом відданість України європейським правовим нормам.

Більшість громадян купилась на політтехнологічний трюк і пішла до референдумних скриньок, щоб висловитись проти очевидного анахронізму — депутатської недоторканності. Гроші на його проведення Київ знайшов, хоча ще не погасив заборгованостей, що виникли внаслідок проведення парламентських і президентських виборів. Голова ЦВК Михайло Рябець тішився: ЦВК одержала з бюджету 30 млн. гривень, для виготовлення бюлетенів має 450 тонн паперу, створено 45059 комісій різних рівнів. Незадовго до голосування ЦВК навіть замовила роз’яснювальні плакати, щоб громадяни знали, як казати «Так», а як «Ні». Леонід Кучма видав відповідний указ. За даними Центрвиборчкому, на першу половину 13 квітня в Україні достроково проголосувало 15,9 відсотка громадян від загальної кількості занесених до списків (у всіх знайшлися вагомі підстави, чи була лише одна — бажання місцевого начальства вислужитися перед Банковою?). Сам день всенародного виявлення на підтримку житомирської всенародної ініціативи 16 квітня став ще показовішим: уже о десятій вечора пан Рябець сказав, що все відбулося, «як у старі добрі часи». Тобто однозначний «одобрямс». Відсоток ствердних відповідей на всі чотири запитання референдуму «зашкалював» за 80—90, а в «есдепеошному заповіднику» на Закарпатті питання про депутатську недоторканність і скорочену кількість парламентаріїв підтримували 100% (сто!) учасників референдуму.

Повторю слова, які, усупереч офіційній пропагандистській кампанії, із сумним сарказмом писав у «Голосі України» того дня: «Таку б активність — на поля і в заводські цехи!». Туди само і грубі гроші та титанічну наполегливість «тіньових рушіїв» цього заходу (лише в такому разі їхні знайомі тоді до сверблячки у вухах імена так швидко не канули б у політичну Лету. А ми не мали б у політичному житті «медведячо-волкових чисел звіра»).

Президент Кучма одразу ж висловив задоволення результатами референдуму. Чого не скажеш про його попередника у головному кабінеті держави, а на той час лідера парламентської більшості Л. Кравчука, який назвав позитивом референдуму факт звернення влади до народу у критичний момент, а негативом те, що «люди бачать фальшування голосування, яке не завжди кореспондується з поняттями демократії». У Президента немає підстав для розпуску парламенту, навіть якщо той законодавчо не підтримає жодного з питань, схвалених на референдумі, — заявив на прес-конференції Перший заступник Голови Верховної Ради Віктор Медведчук. Він навіть дозволив собі не погодитись з одностайним «одобрямсом» свого закарпатського електорату і сказав, що й після референдуму не позбувся сумнівів у доцільності двопалатного парламенту в Україні. Але не дозволив сам собі відмовитись від заочної честі Леоніда Даниловича стати співголовою створеної Л. Кучмою комісії з підготовки змін до Конституції та інших законопроектів, які випливають із референдуму. Другим співголовою водночас із В. Медведчуком указ визначав главу адміністрації Президента В. Литвина (знали б ці співголови про майбутню іронію долі — коли конституційна реформа втілюватиметься, обох уже не буде у вищих ешелонах влади).

Одразу після традиційних травневих свят солідарності й Перемоги парламент зануртував гострими дискусіями з приводу змін до Конституції України за результатами всенародного референдуму. Лідер СПУ Олександр Мороз вимагав розгляду президентського законопроекту водночас із концепцією поданого ним спільно з М. Павловським та С. Головатим закону «Про зміни до Конституції України за підсумками референдуму». Опозицію почув Захід! У другій половині червня в Україні перебуває делегація ПАРЄ, яка має визначитись, чи варто Асамблеї повертатися до питання українського референдуму. Занепокоєння чути в словах пані Анне Северинсен: «Для нас дуже важливо, щоб парламент не перетворився на робота, який штампуватиме накази». Голова Верховної Ради Іван Плющ намагається заспокоїти: він ніколи не був прихильником пропрезидентського парламенту. Відповідь виконавчої влади не забариться — наприкінці червня, у переддень святкування Дня Конституції, Леонід Кучма наголосить на відповідальності КС за рішення стосовно законопроектів за результатами референдуму і назве «брєдом сівой кобили» те, що запропонували у своєму паралельному законопроекті Олександр Мороз і Сергій Головатий. 27 червня КС, почувши про «сиву кобилу», визнає конституційним президентський проект про внесення змін до Основного Закону за результатами референдуму.

Більшість активного тоді народу понюхає «пшик» від всеукраїнської державної акції 16 квітня 2000 року дуже швидко — допоможе «найживучіший за всіх живих» недоторканний статус депутатів й одна палата на всіх... Недоторканність не лише залишать «у законі», а й дратуватимуть народ її вибірковим застосуванням, залежно від політкон’юнктури. Та й сам статус — ще не захист на всі випадки... Доказ — арешт у середині жовтня у Німеччині народного депутата України Віктора Жердицького, якому інкримінували зловживання довірою й шахрайство з 87 мільйонами німецьких марок для остарбайтерів. А в Москві за поданням Генпрокуратури (Потебенько) заарештовано сина народного депутата Миколи Агафонова — соратника Павла Лазаренка, і пред’явлено звинувачення у розкраданні коштів в особливо великих розмірах.

Програму вашу схвалюємо, але виконуватиме її, певно, інший уряд

У ті самі квітнево-реферндумні дні громадяни з чутливим нюхом могли «занюхати» паростки чергового «соціально-економічного пшику». У перших днях квітня, напередодні Благовіщення Пресвятої Богородиці і стоденної дати діяльності уряду у цьому складі, парламент 261 голосом «за» схвалив програму діяльності Кабміну на чолі з В. Ющенком. Одначе за день до цього, під час представлення у найвищому законодавчому органі нової редакції програми діяльності уряду, лідер СПУ О. Мороз висловив сенсаційне пророче припущення, що цю програму, можливо, виконуватиме інший уряд. Наче на підтвердження цих слів, парламентарії, схвалюючи плани урядової команди Ющенка, не погодилися підписати меморандум про солідарну відповідальність уряду і Верховної Ради.

У середині квітня на козацькому острові Хортиця главу уряду Віктора Ющенка посвятили у запорозькі козаки. Після традиційного для такої церемонії келиха на шаблі йому у Києві піднесли «гірку пігулку»... Своєрідно відреагувала на спроби уряду в особі Ю. Тимошенко викорінити «тіньові схеми» у паливно-енергетичному комплексі, запровадити взаєморозрахунки «живими грішми» парламентська фракція комуністів. Напередодні розширеного засідання уряду за участю глави держави, Голови Верховної Ради, керівників парламентських комітетів, де розглядали роботу Кабміну за підсумками першого півріччя, комуністи звернулися до В. Ющенка з відкритим листом. Вказуючи на багаторічну деградацію паливно-енергетичної галузі, товариш Симоненко і його однодумці звинуватили уряд у тому, що він «не приділяє ПЕКу пріоритетної уваги, максимально викачуючи з нього енергоресурси». Нічого доброго для уряду не віщував і поспішливий травневий візит новообраного, але ще не інавгурованого президента Росії В. Путіна та розмова за зачиненими дверима з Л. Кучмою. На переможні цифри уряду за результатами роботи у першому кварталі (зростання ВВП на 5,6%, промвиробництва — на 9,7%) Леонід Данилович на тому самому розширеному засіданні у різкій формі висловив невдоволення діями Кабміну, поставив під сумнів кураторські здібності віце-прем’єр-міністра Ю. Тимошенко у ПЕК.

Історичний прорив — три кодекси

Вихор політичних перипетій поступово виніс на поверхню і класичне питання будь-якої революції — про власність. 18 травня парламент узаконив Державну програму приватизації на 2000—2002 роки. У кінці травня законодавці розглянули законопроект про приватизацію одного з найласіших шматків — «Укртелекому», а 22 червня 255 депутатів проголосували за проект профільного парламентського комітету про особливості приватизації цього стратегічного для держави об’єкта.

Історичним проривом у законотворчості вважає Перший заступник керівника парламенту В. Медведчук один із парламентських тижнів початку червня — зрушення у процесі прийняття трьох кодексів, серед них і Цивільного, який у першому читанні прийняли ще... в червні 1997 р. На заключному засіданні 5-ї сесії у середині липня Голова Верховної Ради Іван Плющ наголосить: у другому читанні прийнято Бюджетний та Цивільний кодекси, загальну частину Кримінального, у першому — Господарський, Сімейний і Земельний кодекси. Попередньо схвалено поданий Л. Кучмою проект закону про внесення змін до Конституції за результатами всенародного референдуму за народною ініціативою.

На початку першого літнього місяця прийнято закони «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру», «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», «Про охорону культурної спадщини». У червні законодавці схвалили Закон «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону», який узаконив стихійно створені громадські загони самозахисту, одначе заборонив використовувати під час охорони громадського порядку холодну чи вогнепальну зброю. Схвалено закони «Про позашкільну освіту», «Про спеціальну економічну зону «Миколаїв»». У липні прийнято справді життєдайне для селян рішення — внесено зміни і доповнення до Закону «Про податок на додану вартість», згідно з яким сільгоспвиробників звільнено від сплати цього податку до 1 січня 2004 року.

Усі біди у державі — від продажності

У кінці травня Л. Кучма своїм указом схвалив подані Кабміном основні напрями соціальної політики на період до 2004 року. Але ж уряди у нас стільки не живуть! Тим паче з таким багажем від попередників (на початку року заборгованість у пенсіях становила 1263 млн. грн.) та «подарунками» сучасників. Треба було вишукувати кошти на нові витрати, адже парламент 1 червня встановив мінімальну зарплату на 2000 рік. З 1 квітня вона дорівнює 90 гривням, з 1 липня — 118 грн. Цього самого 1 червня закінчився пільговий режим завезення нафтопродуктів в Україну. А це — подорожчання нафтопродуктів і ще один цвях у домовину уряду Ющенка-Тимошенко. Піший похід на столицю «по гроші» розпочали шахтарі шахти «Партизанська» Луганської області. Страйками їх підтримали інші колективи гірників. Видно, урядовців до того притиснули, що вони кинулись просити допомоги у Майдану — 7 червня відбувся мітинг на Софіївському майдані столиці на підтримку уряду країни.

Після розширеної наради 8 червня з приводу розв’язання проблем у ПЕК, де вже прямо атакували Ю. Тимошенко, Л. Кучма «з’їхав із теми» — журналістам заявив, що у кадрових питаннях покладається на прем’єра Ющенка. В одному зі столичних видань з’являється інформація про арешт Миколи Сивульського — керівника апарату віце-прем’єра Ю. Тимошенко. Генпрокуратура підтверджує інформацію, але навідріз відмовляється сказати, за що. Парламентські слухання «Енергетична політика України» 15 червня відбуваються на тлі подачі Президенту міністром палива та енергетики Сергієм Тулубом заяви про відставку у зв’язку з незгодою з діями уряду (конфлікт із Тимошенко).

Під час розгляду в сесійній залі змін до Закону «Про електроенергетику» віце-прем’єр з ПЕК Тимошенко заявляє, що «всі біди у державі — від некомпетентності та продажності», одначе урядову ініціативу народні депутати підтримали. Керівникові парламенту Івану Плющу доведеться публічно спростовувати закиди про його «змову з лівими і урядом».

Неначе на підтвердження таких запевнень і «збалансування інтересів», на розгляд сесійної зали виносять подання Генпрокуратури про дачу згоди на притягнення до кримінальної відповідальності та арешт народного депутата Миколи Агафонова. Соратника Лазаренка, з яким мала бізнес сама Тимошенко. Майже водночас УБОЗ заарештовує ще одного дніпропетровця — екс-міністра сільського господарства і продовольства Анатолія Хорішка, йому «світить» до 15 років позбавлення волі. Снаряд найбільшого калібру — на підльоті. За матеріалами депутатської слідчої комісії прокуратура Києва порушує кримінальну справу за фактами зловживання службовим становищем працівниками Нацбанку у 1997—1998 роках, коли там головне крісло займав... Віктор Ющенко. Дехто неофіційно малює «небо у клітинку» для самого прем’єра, на що В. Ющенко привселюдно виправдовується: «Мене особисто не стосується жодне з запитань», які розслідує прокуратура. Він називає усе це інтригою.

Далі буде...