«Піраміда Мандровського»

Так за прізвищем керівника громадської організації «Добробут» обмануті інвестори охрестили квартирний довгобуд на київській вулиці Борщагівській

«Еліта-центрівський» приклад заразливий?

Привид бродить по країні — привид безкарної афери. Майже 1500 осіб, що мали стати новоселами, а стали жертвами горезвісної фірми «Еліта-Центр», оцінюють нині свої збитки в позовних заявах не менш як у 400 мільйонів гривень, але як їх відшкодувати, коли головні винуватці шахрайської операції переховуються за межами України? Повторення подібного, хоча й у менших масштабах, бояться приблизно півтисячі тих (півтори сотні приватних інвесторів плюс члени їхніх родин), хто ще в третьому кварталі 2002 року збирався вселитися в 19-поверховий будинок за адресою: Київ, вулиця Борщагівська, 208. Щоправда, терміни зведення комфортабельної висотки — з поліпшеним плануванням, автономною системою опалення, паркінгом — не раз зривалися, на думку інвесторів, через бездіяльність керівництва громадської організації «Народний кредитний союз «Добробут», яка виступає замовником будівництва, переносилися спочатку на другий квартал 2004 року, потім на грудень 2005-го. Але дотепер цегельна коробка так і не піднялася вище 14-поверхової позначки.

— Мабуть, грошей катма, — іронізує Володимир Балим, що очолює генпідрядну структуру — підприємство «Ресурс» Всеукраїнського союзу організацій інвалідів. — У всякому разі, з березня минулого року до нас від «Добробуту» не надійшло ані копійки. А все починалося так райдужно...

Потерпілі звинувачують, інстанції відписуються...

У кожного з «добробутівських» інвесторів, серед яких і відома гімнастка Лілія Підкопаєва, своя дорога до заповітному будинку на вулиці Борщагівській. А от лихо, породжене «довгобудом», на всіх одне. Ним продиктовано гнівні колективні листи в різні інстанції — й у столичну держадміністрацію, і в силові структури, і в парламент, і особисто Президентові України: «З 2000-го по 2003-й ми підписували інвестиційні договори і договори позик з розстрочкою на 15—20 років. Для прискорення будівництва, що ведеться винятково за наші кревні, а не за кредитні кошти, внесли навіть наперед усю необхідну суму, але справа не посувається... Обсяг фінансування по Борщагівській, 208 перевищує 25 мільйонів, а освоєно лише 20 мільйонів гривень. Куди поділися інші гроші? З’ясувати це нам не вдається».

Півтора тижня, день за днем, шукав я контакту — і живого, й телефонного — із самим Мандровським, щоб він виклав власну версію довгобуду і пов’язаних з ним мільйонних витрат. Та ба. «Ваш абонент поза зоною досяжності», — спокійно лунало в мобілці. «Євгена Борисовича немає і невідомо, коли буде», —відфутболювали охоронці «Добробуту» просто біля входу в його офіс.

Ховається, виходить, винуватий?

— Та не ховається він, — охоче парирує начальник «Ресурсу» Володимир Балим, що, до речі, до недавнього часу був за сумісництвом... головою ревізійної комісії «Добробуту», примудрившись не бути в лавах цієї громадської організації. — Просто Євген Борисович займається будмайданчиком на вулиці Героїв Севастополя, 23-б, щоб знайти там фінансовий резерв для завершення робіт на Борщагівській, 208. Ось і все.

Так і кортіло додати до сказаного: а чи не займається пан Мандровський кон’юнктурним перепродажем повітря, щоб форсувати рішення проблем одних вкладників за рахунок інших? До речі, про це згадується у докладній заяві новообраного голови ревізійної комісії «Добробуту» Віктора Кривицького на ім’я високопоставлених осіб із правоохоронних органів: «Крім того, «Добробут» залучив значну суму (яку, з’ясувати не дає можливості його керівництво), у тому числі і бюджетних коштів на зведення житлового будинку за адресою: Київ, вулиця Героїв Севастополя, 23-б. Але там будівництво теж не ведеться. Точніше, і не починалося...»

Зустрівшися з тими, котрі називають себе не інакше як потерпілими через діяльність «Добробуту», вислухавши їх «кредитні історії», я мимоволі подумав: житлове будівництво стає в нас сферою ризикованих інвестицій.

Олена Мариниченко, юрист:

— Хотіли стати новоселами, а стали квартирантами. Винаймаємо чуже житло, розставшися зі своїм. У мене була двокімнатна «хрущовка». Продала її, щоб купити іншу — і більше, і краще. Син росте, обзаведеться колись родиною, про майбутнє треба піклуватися завчасно. От і пішла, повіривши добрій рекламі, у «Добробут». Ця організація, що народилася ще 1996 року й установила у своїх засновницьких документах право вести житлове будівництво, уже встигла взяти участь на пайових умовах в інвестиційно-квартирних проектах. А на Борщагівській, 208 вирішила самостійно виявити себе у цій справі, але, зважаючи на все, не вийшло...

Ірина Добржанська, бухгалтер:

— Може, я захотіла покуштувати безплатного сиру в мишоловці, але в «Добробут» потрапила на рекламній хвилі. Привабило оптимальне поєднання ціни і термінів: довгостроковий (на двадцять років) кредит під три відсотки, перший внесок — сорок відсотків від усієї суми, здача будинку — через півтора року. Коли прийшла оформляти договір (вигідний, вивірений, нотаріально засвідчений), на Борщагівській був виритий лише котлован. Сказали: чекайте. Мовляв, за мірою надходження інвестиційних внесків здійматиметься будинок. Минув рік, два, три — роботи йдуть неритмічно, ривками, усі графіки порушені. Замість будинку — довгобуд. Продавши однокімнатну квартиру, поневіряюся тепер з неповнолітньою дочкою по чужих кутках. А в грудні минулого року мене виключили з «Добробуту». Напевно, для того, щоб перепродати мою квартиру. Довелося відновлювати свої права в судах — і в Солом’янському районному, і в Київському апеляційному. Однак, усупереч їхнім рішенням, мене так і не відновили в «Добробуті». Гадаю, мою квартиру усе-таки продали.

Олег Скочик, інженер:

— Я з родиною — дружина і троє дітей — орендую житло. Подалися в «Добробут» заради власної квартири. Обіцяного більше трьох років чекаємо. За цей час з’ясувалося: далеко не всі гроші, що стікалися в названу громадську організацію, йшли на загальне благо — на зведення будинку на Борщагівській, 208. Графіки робіт порушуються, інвестиційні угоди переукладаються, терміни грошових надходжень скорочуються. Але довгобуд так і залишається довгобудом.

Як на мене, якби «Добробут» чесно намірився, як спочатку зобов’язався, здати будинок саме в першому кварталі 2004-го, зібраних коштів, включаючи три відсотки (мільйон гривень) з нереалізованих кредитів для інвесторів (оскільки вони самі півтора року тому в повному обсязі профінансували будівництво), цілком вистачило б. А нині, звичайно, ні: подорожчали будматеріали, підскочили ціни на всю нерухомість (і на первинному, і на вторинному ринку), повзе вгору інфляція...

Тільки оренда крана, навіщось «прив’язаного» до завмерлого довгобуду, намотала на початок жовтня минулого року сотні тисяч гривень. А це за наш рахунок. Треба домагатися і належного аудита, і неупередженої прокурорської перевірки, щоб піраміда завалилася, а оновлений керівний склад «Добробуту» усе-таки добудував будинки на Борщагівській, 208...

Юрій Кіпніс, підприємець:

— Мені довелося продати трикімнатну «хрущовку» і вступити для поліпшення житлових умов у «Добробут». Про нього ходили добрі чутки. Мовляв, через рік-півтора побудує чудовий будинок на Борщагівській. Але ось уже три з половиною року змушений жити на дачі у Васильківському районі.

Цікаво, чия рука веде Мандровського поверхами сумнівної комерційної діяльності, коли йому сходить з рук недозволене?

Наталія Брагинець, менеджер:

— По-моєму, сумнівів немає в тому, що довгобуд поліпшує благополуччя глави «Добробуту». Під прикриттям громадської організації одним можна наживатися, іншим — наживати проблеми, падаючи в фінансову безодню. На словах — євростиль, а на ділі —туфта. Піраміда є піраміда. На мій погляд, її і спорудили заради нецільового використання народних інвестицій, що підтвердив би аудит. Але всі необхідні для його проведення документи надійно сховані від ревізорського ока. Може, заховані за межами «Добробуту». На той випадок, якщо раптом наскочать стражі законності і почнуть нарешті незалежну перевірку з неминучою виїмкою бухгалтерських документів...

Утім, чи не час перевірити і самих перевіряльників? Десятки постраждалих інвесторів обурено питають у листах на ім’я високих посадових осіб: «Чому нам, безпардонно обманутим, з правоохоронних органів відповідають: складу злочину немає?»

Так хто ж перекине «піраміду Мандровського»? Це запитання треба насамперед адресувати Київському міському управлінню юстиції, щоб воно, делікатно кажучи, визначило ступінь легітимності «Добробуту». Річ у тім, що нова редакція його статуту, як кажуть члени організації, не затверджувалася 21 квітня 2005-го на загальних зборах, оскільки їх і не було. Проте є «підтверджуючий» протокол, скріплений особистим підписом Євгена Мандровського і засвідчений круглою печаткою «Добробуту». Виходить, статут, зареєстрований більш як півтора року тому столичним управлінням юстиції, є фіктивним? А отже, і зміни, внесені до цього основного документа «Добробуту» 25 грудня 2004-го, слід заперечити? Тим паче стосуються вони невиправданого збільшення повноважень пана Мандровського. Скажімо, не менш 3/4 голосів від усього складу «Добробуту» за списком (а про точну його чисельність навряд хто-небудь, крім начальника, знає) необхідно для переобрання голови правління «інвестиційно привабливої» громадської організації.

Щоправда, главу «Добробуту» вправі усунути внаслідок тривалої хвороби чи добровільної відставки. І все. А, наприклад, бездіяльність, неефективна робота чи недовіра колективу — не береться до уваги. Чому, питається? І це при тому, що над «пірамідою Мандровського» висить дамоклів меч карного переслідування. То як, фігурально кажучи, вдалося протягти авторитарного верблюда крізь голкове вушко демократичного документа? Не перевелися б довірливі, а шахраї знайдуться.

Біля входу в школу №54 Солом’янського району, де «Добробут» проводив у грудні 2004-го звітно-виборні збори (за словами членів організації) під приводом реєстрації їх учасників людей, що прибули, просили розписатися навпроти своїх прізвищ. Як потім виявилося, ці «безневинні» автографи засвідчили поголовну згоду з «закулісною» редакцією статуту. Тоді само і там само обрали головою ревізійної комісії Віктора Кривицького, а її персональний склад вирішив, у порушення статуту, особисто затвердити пан Мандровський. Але так і не затвердив. Тим часом формування контрольного органу «Добробуту» —виняткова прерогатива його загальних зборів. А вони можуть реально скликатися не частіше, аніж раз на рік, та й то лише з ініціативи... керівництва. Так що комісія начебто є, а насправді її немає. Але навіть залишившись без ревізійного «війська», Віктор Кривицький продовжує боротися за інтереси обманутих інвесторів. Незважаючи на те, що до документів не підпускають.

Порочне коло. Для того, щоб розірвати його, обмануті інвестори постійно зверталися до правоохоронних органів по допомогу. Однак, як під копірку, одержували від Солом’янського управління міліції відмови про порушення кримінальної справи «за відсутністю ознак складу злочину».

Нарешті, у серпні 2006 року прокуратурою Солом’янського району Києва було порушено кримінальну справу «за фактом заволодіння коштами шляхом зловживання довірою службовими особами «Добробуту» під час інвестування будівництва житла на вулиці Борщагівській, 208 і на площі Святошинській, 1». Проводиться досудове слідство. Час спливає, а «піраміда Мандровського» чомусь залишається непохитною. Мало того, пан Мандровський разом з помічниками продовжує свою діяльність у фінансово-будівельних фірмах.

Інвестори все-таки сподіваються на принципову позицію правоохоронців і що будинок на вулиці Борщагівській, 208 буде неодмінно добудовано. Незалежно від того, як довго зберігатиме свій статус у «Добробуті» пан Мандровський. А може, він усе-таки сам чи на «прохання» прокуратури піде у відставку, щоб не заважати тим, хто хоче чесно завершити «довгобуд»? Сподіваюся, ця публікація підштовхне архітектора «піраміди» до відкритого діалогу (у тому числі і на сторінках газети) з обманутими інвесторами.

Але насамперед має не мовчати, а діяти закон.