29 січня 1918 року на землі біля станції Крути залишилося майже 300 загиблих українців. Молодих українців, у яких було попереду все життя. Вони віддали його своїй Батьківщині. Молоді часто гинуть у буремні часи. Вони вірять у мрію, вони не помічають багнюки і людської підлості, вони палають і роблять безглузді, з погляду дорослих, речі. Там, під Крутами, вони зробили саме так. Цілий день під вогнем значно сильнішого супротивника. Цілий день під крики поранених і мовчання вбитих товаришів. Цілий день без надії на допомогу і перемогу.

З точки зору стратегії, цей бій нічого не вирішував. Уже 8 лютого Муравйов зайняв Київ. Але стратегія — це ще не все. Є ще людський дух. І ця самопожертва юнаків, котрі загинули за Україну, була як знак, як подих надії. Надії на те, що їх загибель не буде марною.

На знімку: 29 січня 2003 року — «богунці» на мітингу, присвяченому пам’яті Героїв Крут.

Фото Олександра КЛИМЕНКА.