Повноваження і обов
’язки голови обласної державної адміністрації обумовлені законом. Та нештатні ситуації потребують нестандартних рішень і дій. Мірилом їх доцільності є інтереси регіону, трудового колективу, людини. Про це — розмова кореспондента «Голосу України» із головою Львівської ОДА Петром Олійником.—
Петре Михайловичу, чи не кожна сесія обласної ради супроводжується пікетами і вигуками «ганьба» на адресу керівників органів влади. Тут про свої інтереси й проблеми нагадують представники трудових колективів — не без участі партій і громадських організацій. Спробуймо розставити крапки над «і». За яких обставин влада, зокрема облдержадміністрація, несе відповідальність — або ж ні — за те, що діється за прохідною підприємства, зокрема — приватного?—
Перше, що ми зробили два роки тому, це —дерегуляція, декриміналізація, декорумпованість економіки в частині фіскальних і контролюючих органів. Протягом 1997—2004 років тривала системна криза в економіці, яка мала політичні ознаки. Відбувалася узурпація влади однією групою людей. Ставка робилася не на розвиток, а... на банкрутство окремих підприємств, щоб у мутній водичці знаходити свої корпоративні інтереси.—
Яка доказова база стала підставою для таких серйозних висновків?—
Ми створили комісію, яка вивчала ситуацію в економіці області, і побачили, що десятки підприємств свідомо підводилися під банкрутство — з різною метою. Наприклад, Новороздільський завод складних мінеральних добрив. Це було колосальне підприємство з новими технологіями. Воно зараз не працює, доведене до банкрутства. Кому це було вигідно? Окремим зарубіжним фірмам, бо для них цей завод — конкурент. Завод «Львівприлад» був у стані санації. Нам вдалося в 10 разів підняти ціну на відчуження майна. Ми вивели 30 тисяч квадратних метрів промислових цехів за межі банкрутства і на тих площах зареєстрували державне підприємство. За два роки Мінпромполітики не дослухалося до наших кадрових пропозицій. Тому ми подали це підприємство в перелік об’єктів на приватизацію і переконані, що регіональне відділення Фонду держмайна забезпечить рівний доступ учасників приватизації до цього підприємства. Але, на жаль, це потужне колись підприємство вже ніколи не працюватиме в повному комплексі, бо основні технологічні ланцюги були відчужені. Ще один приклад. Понад вісім років триває свідоме банкрутство Дрогобицького заводу «Галол». Доведені до відчаю його працівники, буває, перекривають залізничні колії. Вивченням злочинних схем, котрі діяли на цьому підприємстві, займаються нині СБУ у Львівській області, інші компетентні органи. Завдяки роботі нашої комісії включно із правоохоронними органами, прокуратурою вдалося повигравати всі суди. На цей час підприємство вже має якусь перспективу.Ще один приклад: санатор, так звана німецька компанія, вклав у завод
«Сільмаш» 240 тисяч євро. Надто мало і ми з цим не змирилися. І новий санатор вклав туди 20 мільйонів гривень. Основні цехи не відчужені, весь технологічний комплекс залишився. Аналогічний приклад — «Львівські авіалінії». За три дні після призначення на посаду направляю листи про незадовільний стан цього підприємства міністру транспорту і зв’язку, у Державіаслужбу. Підставою для звернення було те, що «Львівські авіалінії» перерахували 20 мільйонів гривень на так звану аерофотозйомку для облавтодору. Це була перша ознака великого кримінального злочину, бо комерційне підприємство, де працює близько 500 осіб, жодного стосунку до автомобільних доріг не має. На превеликий жаль, реагування на звернення не було. Та практично лише з третьої спроби, коли я до листа додав аналітичну записку, де було вказано, що літаки продаються за заниженими цінами, і це є джерелом виплати заробітної плати, був замінений керівник «Львівських авіаліній». Тепер, коли підприємство доведено до банкрутства, коли п’ять місяців не виплачується заробітна плата, почала працювати комісія Міністерства транспорту і зв’язку. Якщо міністерство не зарадить, хай передадуть підприємство у комунальну власність. Ми знаємо, що робити...—
У складній ситуації — нині Львівський автобусний завод. На одній із сесій вже звучали заклики про його реприватизацію.—
Цього робити не можна — відвернеться інвестор. Свого часу у мене було два варіанти дій: або воювати з вітряками і доводити, що інвестор — не перспективний, і це б нічого не дало, окрім судової тяганини на роки. Я обрав другий варіант: почав сприяти керівництву заводу. Були переговори на рівні посла Росії, були підписані угоди з Харковом, Донецьком, Києвом та іншими містами України. Хочу відзначити, що сталися зрушення у фінансовій і промисловій діяльності заводу: втричі зросли обсяги виробництва, стабілізувалася зарплата, але... Цього року виконано замовлення НАК «Нафтогаз України» на виготовлення 80 автобусів. Їх не забрали, а це — 60 мільйонів гривень «заморожених» коштів. Ми готуємо листа до Прем’єр-міністра, до нового голови НАК «Нафтогаз України», просимо виконати умови контракту, щоб витягти з провалля підприємство, де працює близько двох тисяч людей. Це — не моя функція, завод — приватне підприємство, але я не можу дивитися, як воно гине. Наше втручання і консолідуюча робота привели до того, що за вересень—листопад зарплату вже виплатили.—
Одна із постійних протестних хвиль у місті й області стосується відомчих гуртожитків. Їх мешканці не впевнені у завтрашньому дні. У відчаї виходять сім’ями на дороги, перекривають рух...—
У гуртожитках області без соціальних гарантій проживає 90 тисяч мешканців. Закон про приватизацію, ухвалений у 1993 році, передбачав, що соціальні об’єкти входили до статутного фонду підприємств. Свого часу одна компанія приватизувала п’ятиповерховий гуртожиток в чотири рази дешевше, ніж коштують ворота на в’їзді на підприємство. Чому? Бо в гуртожитку не було проведено індексацію основних фондів. У 1996 році Верховна Рада внесла поправки до закону, згідно з котрими соціальні об’єкти вже не входять у статутний фонд. Щодо приватизованих гуртожитків, законодавець повинен вчинити коректно, щоб не було державного рейдерства. Треба доручити уряду в бюджетах 2007—2009 років передбачити компенсаторні кошти для бізнесменів, щоб залишити гуртожитки для людей, які там живуть. Ми передали законодавчу ініціативу у Верховну Раду.—
Які зміни потрібні у законодавчому полі, щоб оптимізувати взаємини влади і бізнесу?—
Вважаю, що потрібно ліквідувати ПДВ на завезення нових технологій. Наступна проблема — із землею. Сьогодні тільки за постановою Кабміну можна продати землю підприємству з іноземними інвестиціями. Чому? Хіба хтось цю землю забере в Німеччину чи Францію? Чому створюються нерівні умови для різних форм власності і різних джерел походження капіталу? І врешті, потрібен закон, конституційна норма, щоб п’ять років не міняти податкових правил.—
Дякую за розмову.На знімку: голова Львівської облдержадміністрації Петро Олійник.
(Фото з архіву).
