Серед категоричних і неухильних вимог судді Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області В. Монича привертає увагу пряма заборона Верховній Раді України, її апарату, управлінням та службам, посадовим та службовим особам подавати для опублікування Закон України «Про Кабінет Міністрів України» в газетах «Голос України», «Урядовий кур’єр» та іншим редакціям друкованих видань. На цьому суддя іменем України не зупинився і заборонив навіть органам місцевого самоврядування і будь-яким іншим юридичним і фізичним особам опубліковувати закон, прийнятий парламентом 12 січня 2007 року.

Природно, виникає запитання: а чому мукачівський суддя не заборонив це робити Генеральному прокурору, Верховному Суду і Вищій раді юстиції? Може, суддя В. Монич не здогадується про їх існування в державі й тому пропустив ці державні інституції в судовому опусі? Інакше такі рішення суддів і визначити важко, оскільки назвати ухвалу неправосудною означало б підказку Генеральному прокурору України порушувати у таких випадках кримінальне переслідування осіб, які перешкоджають діяльності конституційних органів влади, зокрема Верховній Раді України. Чи можна за таких обставин спокійно вести державні справи, займатися законотворенням, підписувати невідкладно і офіційно оприлюднювати Голові Верховної Ради України закон після повторного розгляду і прийняття його Верховною Радою України? Такі у нас судді в Мукачевому!

Вони, займаючись політичним рейдерством, творять своє правосуддя по-мукачівськи. Це наводить на думку суспільство і державу про те, що права і свободи громадян перед таким правосуддям не варті нічого. Поки що не зреагували на такі витівки судді В. Монича Вища кваліфікаційна комісія, Рада суддів України. Чи не є це мовчання згодою інституцій, які мають відстоювати дійсні правові цінності в державі і гарантувати, що подібні судді й надалі можуть вирішувати все, навіть якщо такі судові рішення — проти Конституції України і здорового глузду?

Коментар завідувача відділу зв’язків з органами правосуддя апарату Верховної Ради України, доктора юридичних наук Анатолія СелІванова.

Ми маємо справу не з судом, а з конкретним суддею, який одноосібно, знехтувавши вимогу частини 1 ст. 24 КАС України (встановлено розгляд таких справ колегіально) фактично, вирішив спір по суті, оскільки в ухвалі дав оцінку спірним правовідносинам між позивачем і Верховною Радою України. До того ж, мабуть, через низьку кваліфікацію суддя привласнив собі право за змістом позову розглядати конституційно-правовий спір, оскільки йдеться про невідкладне офіційне оприлюднення і опублікування за підписом Голови Верховної Ради України закону, як це передбачено частиною 4 статті 94 Конституції України.

А тим часом, як повідомили у прес-службі Вищої ради юстиції, виконуюча обов’язки голови ВРЮ Лідія Ізовітова доручила провести перевірку викладеної у засобах масової інформації інформації стосовно наявності підстав для звільнення судді Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області.