Алупкінська міськрада скасувала своїм рішенням державний акт на користування землею дитячого протитуберкульозного санаторію ім. професора О. Боброва

З цього приводу не забарився протест прокуратури Криму, яка аргументує: міські депутати прийняли таке рішення ще третього листопада минулого року за власною ініціативою, скасували попереднє рішення, відповідно до якого санаторію ім. проф. Боброва чотирнадцять років тому було видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 11,2 га. (За цей час земля виведена в натуру, встановлено кордони та граничні знаки ділянки). Адже, на думку прокуратури, алупкінські депутати перевищили надані їм повноваження, оскільки скасування державних актів на право постійного користування землею є виключною компетенцією судових органів. Мало того, цим самим рішенням міськради з користування санаторію вилучено понад 6 га земель та дозволено складання нової землевпорядної документації на право постійного користування земельною ділянкою площею трохи більш як 5 га, що залишилася в санаторію.

З вимогою негайно відмінити своє рішення до депутатів Алупкінської міськради звернувся представник глави держави в автономії, який наголосив, що, на його думку, вилучення майже семи гектарів землі, зокрема й унікального маслинового гаю, який надалі має бути розподілений між індивідуальними забудовниками, у природній оазі, де процес лікування більш як на 50 відсотків пов’язаний з мікрокліматом цієї місцевості, — є актом цинізму та нехтування усіма межами моралі. Крім цього, вилучаються землі, які прилягають до пляжу, а це не дасть можливості дітям оздоровлюватися безпосередньо на березі моря.

Вступив у процес за позовом «обезземельнувального» санаторію проти Алупкінської міськради й прокурор Криму. Як повідомила прокуратура, позовні вимоги задоволені повністю. Депутатські рішення скасовано.

Нині прокуратура відстоює землі дитячого санаторію у 23 справах — саме стільки громадян облюбували землі унікальної оздоровниці (яка ефективно лікує та реабілітує дітей, хворих на туберкульоз кісток, не лише з усієї України, а й багатьох інших держав(!), маючи добро на їх отримання.

Серед них не лише працівники санаторію, які роками обробляють там городи, а й жителі багатьох інших регіонів країни. Загалом вони зайняли понад півгектара із земель санаторію ім. Боброва. Зауважимо, що сотка землі в Алупці коштує від 11 до 15 тисяч доларів, стандартна ділянка в десять соток — не менш як 100 тисяч умовних одиниць.

А міськрада стверджує: має шляхетні мотиви, прагне забрати ці землі на баланс міста разом з відомчим житлом співробітників оздоровниці для того, щоб у людей була можливість приватизувати квартири. У міськраді, мабуть, вважають справедливим, що землю отримають і «городники», і «громадяни, котрі звернуться з заявами про виділення земельних ділянок». Частини тих «городніх» ділянок можна буде здавати в оренду, а оплата йтиме у міськраду, пояснюють місцеві чиновники. Міський голова Алупки Андрій Харитонов стверджує, що міська рада хоче прийняти на баланс міста землю разом з відомчою землею, тоді місто-курорт зможе виділяти гроші на ремонт цих будинків і дозволити мешканцям приватизувати ті квартири. Якщо власник санаторію — Міністерство охорони здоров’я України розпорядиться цією землею інакше, то люди можуть залишитися на вулиці.

...Звісно ж, ділянки використовуватимуться не заради плекання картоплі біля хвиль, а, найімовірніше, для будівництва котеджів біля самісінького моря. А значить, почнеться неодмінно громохка й запилена масова забудова й цього відтепер вже не усамітнено-тихого санаторійного шматка узбережжя, яка аж ніяк не сприятиме лікуванню тут кісткового туберкульозу. Спокійному, любовно й самовіддано налагоджуваному понад століття процесу лікуванню прикутих до ліжок діток заважатимуть натовпи спершу будівельників, потім господарів новобудов?

Колектив санаторію на чолі з головлікарем Олегом Мартинюком відчайдушно намагається відстояти своє узбережжя, адже місцева влада на восьмій позачерговій сесії, зменшивши територію оздоровниці на шість з гаком гектарів, «відрізавши» майже половину в буквальному сенсі «золотої», рекреаційної, цілющої землі, позбавила медиків перспективи провести сучасну реконструкцію, поставила хрест на планах збільшити потужності унікального, такого потрібного дітям санаторію, щоб він міг зцілювати якомога більшу кількість юних пацієнтів, врешті — перекреслила можливості відкрити власну операційну. Це за того, що в усій Україні понині немає спеціалізованого хірургічного центру для пацієнтів саме з такими тяжкими захворюваннями.

Особливо обурюють лікарів заяви окремих «спеціалістів» про те, що землі в санаторію нібито надлишок (мовляв, надто багато узбережжя для кількох сотень хворих дітей). Аргумент для цього теж знайшовся «залізобетонний»: хворі діти мають більш як 170 квадратних метрів на ліжко-місце, передбачених державно-будівельними нормами.

Це при тому, що створений на гроші дореволюційних меценатів санаторій за другий вік свого буття майже не змінився і не відмовився від свого первозданного профілю і святої місії — рятувальника від такої тяжкої недуги, як кістковий та інші види туберкульозу. Це тут, до речі, народився «добрий лікар Айболить», образ якого Корнієві Чуковському навіяв професор Петро Ізергін. Тут досі ті самі тераси уздовж моря з ліжками на коліщатках, у яких, буває, і по три роки поспіль оздоровлюють одночасно по 300 діток від трьох до 14 років. Тут вони, як самі кажуть, «лежачи, й вчаться, майструють, малюють, вишивають». Медики бідкаються: дедалі частіше стали надходити малюки-пацієнти з вкрай запущеними формами тяжкого захворювання, більшає діток майже невиліковних — з туберкульозом пізніх стадій. Попри це колосальний досвід і самовідданість та працелюбність колективу професіоналів дає змогу домогтися дедалі більшої кількості випадків одужання їх «милих пацієнтів-страдників». Це саме підтверджують і мами малюків. Тому, отримавши рішення Алупкінського виконкому про вилучення землі, лікарі одразу звернулися по допомогу в прокуратуру, СБУ, Міністерство охорони здоров’я з проханням допомогти санаторію відстояти чинний держакт на землю. Адже «зайвої» площі тут справді немає: п’ять старовинних лікувальних корпусів згуртувалися з одного боку, з другого — житлові будинки 40 родин працівників санаторію та городи, дозволені у 1990-х роках. Рішення міськради стосується саме цієї частини земель. А між тим на півострові з колись потужної мережі дитячих оздоровчих закладів у державній власності залишилося лише 19, у комунальній — 10, зате у приватній стало... аж 63.

Невже достатньо потрібної кількості піднятих у одностайному голосуванні рук тепер уже на користь інтересів «новоспеченої буржуазії»? Адже, нагадують лікарі «Бобровки», перші документи на цю землю витребував понад століття тому засновник цього санаторію, професор Олександр Бобров, котрий придбав цю територію, гадаючи, що віддає її у вічну власність дітям-сухотникам. Невже таки відберуть і розпродадуть?

Крим.