Сильний мороз і великий сніг тепер можуть стати фатальними для озимих. Занадто своєрідна нинішня зима. Середньомісячна температура у грудні була плюсовою, а дві декади січня виявилися ще теплішими
— плюс 2,2 градуса. Рослини не «заснули», як це має бути в цей час, а перебувають у напівдрімоті. У такій ситуації сильні морози можуть знищити озимі. Тому вченим Інституту кормів УААН доводиться думати, як запобігти небезпеці й розробити стратегію подальшого догляду за посівами.На знімку (Вінничина): заступники директора Інституту кормів кандидати сільськогосподарських наук Сергій Колесник (праворуч) і Василь Бугайов знайомляться зі станом озимого рапсу.
Фото Олександра ГОРДІЄВИЧА (Укрінформ).
Жита катма, бо в країні до того діла нікому нема
Чернігівські аграрники звернулися до Президента та Прем
’єр-міністра з проханням сприяти у розв’язанні нагальних проблем агропромислового комплексу області, яких нагромадилося чимало. Частину з них можна зняти, впевнений начальник управління харчової та переробної промисловості облдержадміністрації Григорій ПанЧенко (на знімку), якщо на найвищому рівні визначаться з обсягами загальнодержавного споживання тих чи інших харчових продуктів. І зробити це треба невідкладно. Нині у нас абсолютно не обраховано межі, скільки потрібно виробляти сільгосппродукції для загальнодержавних потреб, скільки — для регіональних.—
Звідси й постійні перекоси: то чогось виробляємо більше, а інше опиняється в дефіциті?—
Справді, ось у 2005-му Чернігівщина виростила чимало жита. Його важко було продати. Сільгосппідприємства змушені були «здавати» майже по 250 гривень за тонну. А що трапилося сьогодні? Нині тонна коштує 780 гривень. Бо 2006 року більшість господарств відмовилися від його вирощування. Посіви озимого жита катастрофічно зменшилися. Відповідно тонна житнього борошна тепер коштує 1220 гривень. Це перевищує ціну пшеничного борошна другого сорту! Ми не хочемо піднімати ціну на хліб. Але, зрозуміло, 18 хлібопекарських підприємств області не будуть працювати собі на збиток! Та й підвищилися ціни на газ, електроенергію.—
Кажуть, що житнє борошно в область завозять із Білорусі?—
Так, саме завдяки цьому тримається ще помірна ціна на хліб у регіоні.—
То який пропонується вихід?—
На державному рівні все-таки повинні планувати, регулювати розв’язання подібних проблем, зокрема у визначенні обсягів виробництва сільгосппродукції. Щоб кожен сільгоспвиробник протягом п’яти — десяти років знав, які культури йому вирощувати, а щоразу не гадав, чи виграє він від того, що вкладе гроші у посів озимого жита чи в іншу яку культуру. Тоді буде стабільна ціна продукції і не виникатимуть карколомні коливання її вартості. Ось чернігівські цукрозаводи вже виробили 84 тисячі тонн цукру. Це значно більше, ніж торік. Линовицький цукрозавод, наприклад, продовжує сезон цукроваріння й у січні, бо йому вдалося заготовити чимало бурякосировини. Водночас успіх цукровиків може бути зведено нанівець, якщо до України знову ввозитимуть цукросировину для переробки. Вітчизняного ж цукру цілком вистачає для задоволення потреб споживачів. Отже, у цій справі повинен бути постійний контроль і вплив держави.—
Вона і зараз впливає на ринок сільгоспвиробництва дотаціями.—
Сьогодні, на жаль, є дискомфорт у стосунках товаровиробника, переробника і споживача. Перший хоче вищу ціну за вироблене. Свій інтерес має і переробник. А споживач, зрештою, хоче купити, скажімо, кілограм якісної ковбаси за помірною ціною. Тож держава повинна закласти такий механізм, який регулював би запити цих трьох сторін. На мій погляд, дотацію треба давати передусім на продукти харчування. Тоді гроші будуть в обігу та допомагатимуть і селу, і переробникам, і покупцям.—
Складається таке враження, що протягом уже кількох років високі врожаї зернових, цукрових, бульб в Україні лише шкодять аграрникам... Від перевиробництва падають ціни і, зрештою, сільгоспвиробники мають великі збитки від вирощеного.—
Цього не трапиться, якщо і наш регіон, і держава агресивніше завойовуватимуть ринки збуту продукції. У світі мільярд людей голодують, а ми не знаємо, куди подіти вирощене. На моє переконання, в цій справі активніше повинні працювати наші торгові аташе, представництва за кордоном, відповідні служби агропрому. Адже, справді, українська земля має великий потенціал для вирощування сільгоспкультур не лише для власного споживання, а й для забезпечення потреб населення інших країн.Розмовляв Сергій ПАВЛЕНКО.
Чернігівська область.
