На здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка

Графіка і малярство львівського художника Івана Остафійчука — самобутній взірець «національної живучості» в мистецтві. Цей феномен став підставою для висунення його робіт на здобуття Шевченківської премії.

Іван Остафійчук виростав на життєдайному культурному грунті Гуцульщини і Покуття. Там «час рікою пливе» і водночас зупиняється, щоб дати художникові змогу зосередитись, витворити борозну для власного міфу.

Навчався живописець у Вижницькому училищі прикладного мистецтва (1957—1960 рр.), Львівському державному інституті прикладного та декоративного мистецтва (1960—1965 рр.). Його формувало мистецьке середовище Львова, де центрами тяжіння були знамениті Роман Сельський, Карл Звіринський, Ярослава Музика, Леопольд Левицький. За лицарську вірність ідеалам шістдесятників доводилося розплачуватися. Бо для радянської ідеології самобутність етнокультурних виявів видавалася ворожою.

Із статті кандидата мистецтвознавства Романа Яціва: «Ще замолоду, занурившись у глибинні пласти Василя Стефаника, художник відчув можливості конструювання словом «картин життя»: кілька штрихів — і постає життєва сцена... Подібними рисами наділені й деякі графічні композиції Івана Остафійчука другої половини 60-х років. Етапною працею кінця 1970-х стає великий цикл монотипій за мотивами українських народних пісень — одна з вершин української графіки другої половини ХХ століття.

1980 року художник отримав золоту медаль престижного бієнале графічного мистецтва у Брно (Чехословаччина). Йому замовляють ілюстрації до книг Ліни Костенко, Миколи Вінграновського, Дмитра Павличка, Івана Драча. А вже у 90-х роках митець збирає увесь свій життєвий та професійний досвід, щоб націлитися на нові масштабні задуми. Такими стали цикли й міні-цикли графіки та малярства кінця 1990-х початку 2000-х років: «Моя Україна» (понад 60 графічних аркушів), «Час», «Камінь», «Коло», «Рецидив», «Подорож до Батурина» «Бойківська сага»... Ці й інші цикли Івана Остафійчука 2000-х років є хвилюючим документом часу».

Художник Іван Остафійчук сповна повертає синівські борги. Нині вже про нього кажуть як про одну із знакових постатей, що формує мистецьке середовище Львова (і не лише Львова), репрезентує «національну живучість» на обраній стезі. Його виставки експонувалися у більш як 60 країнах світу. Він подарував 650 робіт Національному музею у Львові, 250 — Львівській галереї мистецтв. Його твори експонуються в Національному художньому музеї, у Третьяковській галереї, зберігаються в численних приватних колекціях у Канаді, США, державах Європи. Із щедрого врожаю на власній мистецькій ниві збирає елітні зерна, щоб знову й знову засівати свою борозну...

На знімку: робота Івана Остафійчука «Під соняшником». Змішана техніка.