Коли вгамується запорізький Везувій?

За техногенним навантаженням на одного жителя Запоріжжя не має собі рівних в Україні. Місто, як велетенський їжак, настовбурчилося сотнями заводських труб, з яких валують різнокольорові дими, котрі у разі зниження атмосферного тиску перетворюються на непроглядний смог. За даними комісії міської ради з екологічних питань, за період з 2001-го по 2005 рік сумарні викиди шкідливих речовин в атмосферу збільшилися від 135 до 155 тисяч тонн, і коли вони не розсіювалися б та не змивалися дощами, то давно вже засипали б будинки і заводи по самі дахи, як Везувій сумнозвісні Помпеї. Але й він, так би мовити, відпочиває, бо в повітрі над містом витають аж 240 хімічних сполук і, що найгірше, частина цих шкідливих «фарбників» містить канцерогенні речовини. Ще 30 — 40 відсотків від отруйної маси становлять викиди автотранспорту, котрі взагалі сприймаються як плата за технічний прогрес.

Балансування над прірвою

Наприкінці вісімдесятих років Запоріжжя пережило бурхливі акції протесту екологічних організацій, але потім почався спад промислового виробництва і це заколисало громадську пильність. У 2001 році було прийнято міську та обласну програми виходу з екологічної кризи, однак кардинально змінити ситуацію не вдалося. Незважаючи на те, що частину заходів, передбачених програмами, реалізували, очікуваних результатів не досягли. Особливо це помітно вночі, коли підприємства прагнуть сповна скористатися пільговими тарифами на електроенергію і працюють на максимальній потужності. А оскільки фільтри газоочисток не здатні пропустити через себе таку масу, то дими валують з усіх щілин. Установити, хто саме шкодить, дуже важко, якщо вночі під різними приводами охорона не пропускає працівників міської санепідемстанції на завод, а щодо сильної загазованості на промисловому майданчику, де розташовані металургійні підприємства, чиї викиди за хімічним складом приблизно однакові, то спробуйте обґрунтувати претензії... Тим паче що лабораторні аналізи запізнюються на добу. І все-таки за великого бажання й наполегливості державних контролюючих органів господарів «піратських» викидів установлюють, а часом навіть карають.

Але це, швидше, латання дірок, ніж усунення причин згубного явища. Запобігти йому може лише чітка державна стратегія, підкріплена законодавчо й матеріально. Вона, ця стратегія, начебто і є і полягає в тому, що підприємства-забруднювачі повинні відшкодовувати збитки, завдані довкіллю. Для кожного з них установлюються допустимі норми викидів шкідливих речовин, котрі визначаються не за стандартами економічно розвинених країн, а за можливостями застарілих технологій нашої промисловості. Та й плата за завдану шкоду навколишньому середовищу символічна. Скажімо, якщо в Європі за кожну тонну оксиду вуглецю, викинуту в атмосферу, металургійні підприємства компенсують у бюджет 400 євро, то в нас... аж 3 гривні. Але ж подивіться на небо там і тут — і все стане зрозуміло: такого фінансового тиску не витримають навіть промислові велети.

Ще одна біда полягає в тому, що кошти, які сплачують заводи за завдану довкіллю шкоду, безслідно зникають у державному екологічному фонді, з якого на місцеві потреби виділяють лише жалюгідні крихти. Тобто є спосіб фіскального наповнення казни, але немає способу розв’язання конкретних проблем. Тому місцева влада і державні контролюючі органи змушені балансувати на межі вибору: або задушити підприємства фінансовими санкціями та штрафами і в результаті не мати нічого, або й далі заплющувати очі на неподобства і не зменшувати хоча б надходження до бюджету. Крім того, це робочі місця і перспектива соціально-економічного розвитку. Скажімо, місто-побратим Запоріжжя Оберхаузен після закриття металургійних підприємств стало чистим і затишним, але значна частина населення не змогла себе реалізувати в нових умовах. А для німців 300 євро допомоги з безробіття такі само нікчемні гроші, як денний виторг бабусь, які торгують на тротуарах соняшниковим насінням.

Єдиним фронтом за довкілля

Компромісна політика якраз і була притаманна запоріжцям: знаючи наперед, що їм усе пробачать, керівники підприємств «забували» про виконання природоохоронних заходів, а потім зверталися до міської та обласної рад з проханням перенести строки їх реалізації, і депутати завжди входили в становище. Але з обранням нового депутатського корпусу ставлення до таких відступів від програми виходу з екологічної кризи стало діаметрально протилежним. Тон задав голова облдержадміністрації Євген Червоненко, який назвав позицію власників підприємств стосовно населення «екологічним фашизмом» і запропонував створити систему моніторингу, коли «на кожну заводську трубу буде встановлений окремий датчик, який фіксуватиме будь-яке відхилення від норм». На жаль, хоча на державному рівні ця ідея й була підтримана, коштів для її реалізації не знайшлося. Щоб розпочати проектні роботи зі створення системи екологічного моніторингу, нещодавно в області було засновано відповідний благодійний фонд. Як він наповнюватиметься, покаже час, але вже те, що обласна та міська ради, облдержадміністрація та державні контролюючі органи виступили єдиним фронтом за оздоровлення довкілля, вселяє надію на краще.

Переломним моментом у цьому стало спільне засідання профільних депутатських комісій обласної та міської рад, що відбулося в серпні. Саме на ньому були оприлюднені невтішні соціальні наслідки забруднення довкілля: лише за період з 1991-го по 2006 рік тривалість життя запоріжців скоротилася на 10 відсотків, кількість онкологічних захворювань збільшилася на 23, захворювань ендокринної системи — на 17,3, серцево-судинної системи — на 36,8 відсотка. Кожна третя дитина перебуває на диспансерному обліку, то про яке майбутнє нації можна казати! І хоча керівники підприємств намагалися щось говорити на своє виправдання, слова їхні нікого не переконали — надто багато часу витрачено на марні розмови і надто дорогою ціною дається людям уявне фінансове благополуччя обласного центру. З того й почалися систематичні виїзні засідання екологічної комісії міської ради та детальний аналіз виконання природоохоронної програми на засіданнях профільної комісії обласної ради з кожного підприємства.

Гладко тільки на папері

Але активна дія зумовлює відповідну протидію. Загроза неминучих фінансових санкцій за невиконання передбачених на 2006 рік заходів програми виходу з екологічної кризи змусила керівників підприємств металургійного комплексу провести спільну нараду, на якій було прийнято звернення до обласної й міської рад стосовно її недосконалості та необхідності докорінного перегляду. Крім того, металурги порушили питання про спрямування 100 відсотків коштів від збору за забруднення навколишнього середовища на фінансування природоохоронних заходів на їхніх підприємствах, віднесення на валові витрати всіх витрат на капітальне будівництво та технічне переозброєння природоохоронних об’єктів, про продовження екологічно-економічного експерименту в Запоріжжі та щодо перегляду деяких законодавчих актів, котрі регулюють порядок вилучення податку на прибуток і додану вартість з метою спрямування частки цих податків у місцеві бюджети для здійснення природоохоронних заходів. Це не ультиматум, а зустрічне прохання, бо легше збудувати нові заводи, ніж модернізувати старі. А керівництво металургійного флагмана звернулося з позовом ще й до Господарського суду про визнання нечинним рішення обласної ради «Про програму виходу з екологічної кризи м. Запоріжжя на період 2001 — 2010 років» № 2 від 23.04.2002 р. в редакції рішення обласної ради про внесення змін до цієї програми № 11 від 19.03.2004 р. у частині затвердження заходів із виходу з екологічної кризи, встановлених для ВАТ «Запоріжсталь»...

Незважаючи на шквал емоцій, спільна робота депутатського корпусу, керівників промислових підприємств та експертів стосовно уточнення концепції виходу з екологічної кризи виявилася змістовною і продуктивною. А ось звернення обласної ради до Міністерства охорони навколишнього природного середовища України очікуваних результатів не дало. Звідти надійшла погоджена з міністерствами економіки та фінансів відписка оптимістичного змісту, в якій роз’яснили, що «підприємства-забруднювачі мають нести основні фінансові затрати, спрямовані на усунення наслідків забруднення» і що згідно з проектом постанови, який погоджується в Кабінеті Міністрів, розмір відшкодування за збитки, завдані довкіллю, в 2007 році збільшиться від 10 до 100 разів. Що стосується відрахувань з державного екологічного фонду в обласні та міські фонди, то теж, мовляв, не варто нервувати — в майбутньому ця частка в сумі становитиме 35 відсотків.

— Ось така ситуація, — пояснив, відкриваючи позачергове засідання постійної комісії облради з питань екології та природокористування, керівник депутатського формування Олег Сквірський. — Ми знову залишилися наодинці з гострими екологічними проблемами, але й відступати не маємо права. Тож давайте будемо реалістами й приймемо зважене рішення!

Невже ця справа на десятиліття?

Кілька годин тривало обговорення пропозицій керівництва «Запоріжсталі» щодо внесення корективів у програму виходу з екологічної кризи Запоріжжя на десятилітній період. Надто непросте це питання. Ніде правди діти: металургійний комбінат є основним забруднювачем довкілля, він один викидає в атмосферу пилу і шкідливих газів більше, ніж усі інші підприємства разом узяті. І від того, як здійснюватимуться реконструкція виробництва та природоохоронні заходи на металургійному велеті, залежить благополуччя не лише населення міста. А виконання основних заходів — реконструкція агломашин та заміна мартенівського виробництва сталі на конверторне — укотре відкладається.

Як з’ясувалося, попередні розрахунки стосовно кошторису виявилися навіть не приблизними, бо тільки на будівництво конверторного цеху потрібно витратити не 647 мільйонів, а 9 мільярдів гривень. У кругленьку суму виллється й реконструкція аглофабрики. Та початок робіт гальмується не так дефіцитом коштів, як технічними умовами, закладеними в екологічну програму. Коли її розробляли, проводилися наукові дослідження, котрі вселяли надію на промислове застосування фільтрувальних установок для очищення агломераційних газів від оксидів вуглецю та азоту, але поки що це відноситься до розряду фантастичних проектів. На даному етапі можна ефективно боротися лише з пилом та сірчистим ангідридом. Щоправда, в 2003 —2005 роках на «Запоріжсталі» було здійснено так звані альтернативні заходи, котрі не потрапили до міської та обласної екологічних програм. Але вони гідні того, щоб про них згадали. Адже заміна нагрівачів повітря під час реконструкції доменних печей та мартенівських горілок забезпечила середньорічне скорочення викидів оксиду вуглецю на 1800 тонн, а оксидів азоту — на 5500 тонн, економію 10 мільйонів кубометрів природного газу та дала змогу подавати гарячу воду аж у два міські райони. Тобто зі шкідливими газами все-таки можна боротися на технологічному рівні!

Цим і керувалися депутати, рекомендуючи внести корективи в технічні умови проектування реконструкції аглофабрики та погодити техумови будівництва конверторного цеху і зобов’язати «Запоріжсталь» власним коштом фінансувати наукові дослідження з нейтралізації оксидів вуглецю і азоту. Але строки виконання природоохоронних заходів залишаються попередні. Це означає, що підприємство сплачуватиме штрафи, котрі, на думку членів постійної комісії, можна буде йому повертати на цільову реалізацію природоохоронних заходів. Якщо, звичайно, таке рішення прийме обласна рада і якщо це рішення не суперечитиме чинному законодавству.

А поки що, вдивляючись у густі запорізькі дими, проймаєшся смутком: справа ця на десятиліття. Коли ж вона увінчається успіхом, якщо на те буде воля Божа і державна?

Запорізька область

На знімку: працює «Криворіжсталь».